Головуючий в суді 1 інстанції Діброва О.В.                                       Справа № 22ц/447

Доповідач Жигановська О.С.                                                          Категорія 40

УХВАЛА ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

14.02.2007 року     Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючої                       Жигановської О.С.

суддів                              Микитюк О.Ю., Косигіної Л.М.

при секретарі                    Нечипоренко І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом

ОСОБА_1 до ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" про поновлення на

роботі, стягнення  середнього заробітку за час вимушеного  прогулу,  відшкодування

моральної шкоди та зустрічним позовом ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної

шкоди

за апеляційною скаргою ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит"

на рішення Овруцького районного суду від 29.11.2006 року

встановив:

26.04.2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом. Зазначив, що з 01.09.2000 року працював на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 у ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит". Наказом генерального директора ВАТ від 06.04.2006 року за НОМЕР_1його звільнено з роботи на підставі п.2 ст.40 КЗпП України - виявлення невідповідності працівника займаній кваліфікації.

Посилаючись на те, що звільнення є незаконним, проведено з порушенням вимог трудового законодавства, позивач просив задовольнити позовні вимоги: поновити його на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит", стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В липні 2006 року ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" звернулось з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Позивач зазначив, що звернувшись до суду з позовною заявою про поновлення на роботі, неправдиво виклавши факти щодо причин і обставин його звільнення, ОСОБА_1 таким чином принизив честь і гідність, підірвав авторитет підприємства та його керівника. Тому просив зобов'язати ОСОБА_1 спростувати, поширену в позовній заяві інформацію, шляхом вибачення та стягнути на відшкодування моральної шкоди на користь ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" 5000 грн.

Рішенням Овруцького районного суду від 29.11.2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. ОСОБА_1 поновлено на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" з 11.04.2006 року. На його користь стягнуто з відповідача 4086 грн. 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та в зустрічному позові ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" просить скасувати згадане рішення і постановити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1, а зустрічну позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Апелянт зазначає, що суд неповно з'ясував обставини справи, невірно дослідив та оцінив докази, порушив норми процесуального і матеріального права.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач 01.09.2000 року був прийнятий на роботу у ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8). Наказом генерального директора    від 06.04.2006 року за НОМЕР_1  ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.2 ст.40 КЗпП України - виявлення невідповідності працівника займаній кваліфікації (а.с.З). В подальшому даний наказ відповідачем був переписаний із зазначенням підстави звільнення - в зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді (виконуваній роботі) внаслідок недостатньої кваліфікації виявленої в результаті крадіжки ПММ на відповідному складі паливно-мастильних матеріалів підприємства (а.с. 18).

Як випливає з матеріалів справи, в ніч на 06.04.2006 року під час чергування ОСОБА_1 по охороні складу паливно-мастильних матеріалів ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" невідомою особою із резервуару №4 даного складу було викрадено 75 л дизельного палива на суму 213 грн. (а.с.42). Саме ці обставини і стали підставою для звільнення позивача з роботи, що стверджується змістом наказу про звільнення та поясненнями представника відповідача в судових засіданнях.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір з працівником лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи. Звільнення з даних підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП). Отже, при звільненні працівника з даних підстав вирішального значення набувають фактичні дані, які свідчать, що працівник внаслідок недостатньої кваліфікації не може забезпечити належне виконання покладених на нього трудових обов'язків.

Оскільки відповідач не довів, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді внаслідок саме недостатньої кваліфікації, що перешкоджає виконанню ним трудових обов'язків, та не виконав вимоги ч.2 ст.40 КЗпП, тому суд 1 інстанції прийняв правильне рішення про поновлення позивача на роботі із виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так як позивач звільнений з роботи за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП, то обставини, що дають підставу для звільнення за п.З ч.1 ст.40 КЗпП, не є предметом розгляду по даній справі і їх наявність не має правового значення для вирішення спору.

Відповідно до ст.З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Таке право також закріплено в ст.55 Конституції України. Враховуючи наведене, звернення громадянина до правоохоронних органів щодо захисту своїх прав не може вважатись поширенням неправдивих відомостей, тому суд 1 інстанції правильно відмовив в задоволенні зустрічного позову ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди.

Рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись   ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ВАТ „Овруцький ГЗК „Кварцит" відхилити, а рішення Овруцького районного суду від 29.11.2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили цією ухвалою.