АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/1920/12 Справа № 2-618/11 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Дерев'янко О.Г.

Категорія 18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного

суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Дерев’янка О.Г.,

суддів: Красвітної Т.П., Черненкової Л.А.,

при секретарі: Горлаковій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (третя особа –Головне управління юстиції у Дніпропетровській області) про визнання недійсними договорів дарування; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 (треті особи: Головне управління юстиції у Дніпропетровській області, Комунальне підприємство Дніпропетровського району “Бюро технічної інвентаризації”, Відділ Держкомзему у Дніпропетровському районі, Державне підприємство “Центр Державного земельного кадастру” в особі Дніпропетровської регіональної філії) про визнання правовстановлюючих документів такими, що втратили чинність та скасування державної реєстрації, –

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2004 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування садового будинку незавершеного будівництвом № 536, розташованого в садовому товаристві “Ізумруд” в селищі Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, укладеного 14 липня 1998 року. Під час розгляду справи, позивачка доповнила свої вимоги, та просила визнати недійсними договір дарування садового будинку незавершеного будівництвом № 542 розташованого в садовому товаристві “Ізумруд” в селищі Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, укладеного 14 липня 1998 року; договору дарування земельної ділянки 0,12 га, розташованої в садовому товаристві “Ізумруд” в селищі Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області; договору дарування будинку № 22 по вулиці Комсомольській в селищі Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, укладеного 14 липня 1998 року; договору дарування земельної ділянки 0,22 га, розташованої по вул. Комсомольській № 22 в селищі Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, укладеного 14 липня 1998 року, які були укладені між нею та відповідачкою.(т.1 а.с.121-122)

30 листопада 2009 року ОСОБА_5 померла. (т. 2 а.с.122)

Ухвалою Дніпропетровського районного суду від 09 березня 2011 року у зв’язку зі смертю позивача по справі було замінено сторону позивача на процесуальних правонаступників ОСОБА_2 та ОСОБА_3Ф.(т.2 а.с.161).

31 серпня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 подали доповнення до позовної заяви у якій зазначили, що приймаючи рішення від 21 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області було встановлено, що спірні договори дарування між ОСОБА_5 З.1. та ОСОБА_4, яка народилась 15 травня 1981 року, були укладені 14 липня 1998 року, таким чином ОСОБА_4 на день складання договорів дарування було повних 17 років, тобто вона була неповнолітньою та обмежено дієздатною. Дозволу батьків, або піклувальників ОСОБА_4 на укладення угод не було, а тому посилаючись на ст.ст. 13, 51, 53 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) та на наказ Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №18/5 “Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, просили спірні договори дарування нерухомого майна, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнати недійсними. Також позивачі зазначили, що оскільки вони є правонаступниками після смерті ОСОБА_5, на них складено заповіт ОСОБА_5, а також вони в установлений законом строк подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, просили визнати за ними право власності на спірне нерухоме майно. (т.2 а.с.177-181).

Відповідач ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2Ф, та ОСОБА_6 про визнання правовстановлюючих документів такими, що втратили чинність та скасування державної реєстрації, посилаючись на те, що на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2007 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2008 року ОСОБА_5 12 березня 2008 року зареєструвала в Дніпропетровському районному комунальному підприємстві “Бюро технічної інвентаризації” право власності на спірне майно, а саме на будинок №22 по вул. Комсомольській в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Крім того, ОСОБА_5 3.1. зареєструвала за собою також право власності на спірну земельну ділянку площею 0,22 га, яка розташована за тією ж адресою.

Зазначила також, що ОСОБА_5 придбала будинок №22, розташований по вул. Комсомольській в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 1997 року, право власності в ДРКП “БТІ” зареєстровано на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 03 червня 2004 року, реєстровий №1-1383, виданого державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7 Земельна ділянка площею 0,22 га по вул. Комсомольській, 22, в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія ДП ДН №014678, виданого 12 травня 1997 року Кіровською селищною радою по реєстру №797.

ОСОБА_5 уклала 14 липня 1998 року з ОСОБА_4 договір дарування будинку №22, розташованого по вул. Комсомольській в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області та договір дарування земельної ділянки, площею 0,22 га, розташованої по вул. Комсомольській, 22, в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Тобто з моменту укладання вказаних договорів дарування право власності ОСОБА_5 на будинок та земельну ділянку, які розташовані по вул. Комсомольській, 22, в с.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області припинилось, а тому правовстановлюючі документи ОСОБА_5 на вказане майно є такими, що втратили чинність.

У зв’язку з наведеним просила в задоволенні позову ОСОБА_5, а також в доповненнях до позовної заяви, викладених правонаступниками позивачки ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відмовити, та визнати дублікат договору купівлі-продажу від 03 червня 2004 року, виданий державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7, таким, що втратив чинність; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на будинок №22 по вул. Комсомольській в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області; державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,22 га по вул. Комсомольській, 22, в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, визнати таким, що втратив чинність, а також скасувати державну реєстрацію права приватної власності на землю за ОСОБА_5 на цю земельну ділянку. (т.2 а.с.155-156)

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, про визнання правовстановлюючих документів такими, що втратили чинність та скасування державної реєстрації задоволено. Визнано дублікат договору купівлі-продажу серії ВВС №893096 від 03 червня 2004 року, виданого державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за №1-1383, таким, що втратив чинність. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на будинок №22 по вул. Комсомольській в с. Кіровське, Дніпропетровського району Дніпропетровської області, загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м., та господарських будівель та споруд Г-сарай, Д-Літня кухня, Ж-погріб, к, к1-колодязі. Визнано таким, що втратив чинність Державний акт на право приватної власності на землю, площею 0,22 га у межах згідно з планом, яка розташована по вул. Комсомольській, 22, смт. Кіровське, Дніпропетровського району Дніпропетровської області, серії ДП ДН №014678, виданого ОСОБА_5 12 травня 1997 року на підставі рішення виконкому Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 16 квітня 1997 року за №14. Зобов’язано відділ Держкомзему у Дніпропетровському районі скасувати державну реєстрацію Державного акту на право приватної власності на землю, площею 0,22 га у межах згідно з планом, яка розташована по вул. Комсомольській, 22, смт. Кіровське, Дніпропетровського району Дніпропетровської області, серії ДП ДН №014678, виданого ОСОБА_5 12 травня 1997 року на підставі рішення виконкому Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 16 квітня 1997 року за №14, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №797. Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 34 грн. та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляцiйнiй скарзi ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ставлять питання про скасування рішення суду та ухвалення нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовити з тих пiдстав, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матерiального та процесуального права.

Перевiривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегiя суддiв вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних пiдстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14 липня 1998 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було укладено: договір дарування садового будинку незавершеного будівництвом № 536, готовністю 69%, розташованого в садовому товаристві «Ізумруд»с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області; договір дарування садового будинку незавершеного будівництвом № 542, розташованого в садовому товаристві «Ізумруд»с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області; договір дарування земельної ділянки, площею 0,12 га, в тому числі 0,07 га багаторічних насаджень, 0,05 га під будівлями, лісами та іншими угіддями, розташованої в садовому товаристві «Ізумруд»с.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області; договір дарування будинку № 22 по вулиці Комсомольській в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області; договір дарування земельної ділянки, площею 0,22 га, розташованої по вул. Комсомольській, № 22, в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, всі ці договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_9, та відповідно до яких ОСОБА_4 стала власником вказаного нерухомого майна. (т.1 а.с. 131-135).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 особисто оформила надтермінові замовлення в КП Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації на виготовлення технічної документації - замовлення № 210 від 22 червня 1998 року на садовий будинок незавершеного будівництва № 542; замовлення № 211 від 22 червня 1998 року на будинок № 22 по вул.Комсомольській в с.Кіровське; замовлення № 209 від 22 червня 1998 року на садовий будинок незавершеного будівництва № 536, в яких ОСОБА_5 просила виконати замовлення надтерміново на РПЗ домоволодінь щодо дарування «внуці». (т.2 а.с.4-7)

Судом першої інстанції встановлено, що після укладення спірних договорів дарування ОСОБА_5 всі договори зберігала у себе, а потім вони зберігалися у її доньки ОСОБА_6 по місцю її проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується первісними позовними вимогами ОСОБА_5,та поясненнями допитаних в судом свідків ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та поясненнями відповідача ОСОБА_4

Суд правильно критично віднісся до пояснень ОСОБА_6 та ОСОБА_2, як свідків, в тім, що ОСОБА_5 підписала спірні договори дарування під впливом помилки, нерозуміння значення своїх дій, оскільки після смерті її сина - ОСОБА_14, вона була в такому пригніченому стані, що не могла адекватно оцінювати все, що відбувалося навкруги неї, у зв’язку з чим знаходилася на лікуванні в Дніпропетровській обласній психіатричній лікарні.

Суд правильно критично віднісся до цих пояснень, оскільки показами свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 такі твердження не підтверджено.

Згідно відповіді Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні №1939 від 25 червня 2005 року, ОСОБА_5 за період 1997 –1998 роки на обстеженні та лікуванні в Дніпропетровській обласній клінічній психіатричній лікарні не знаходилася. Із цього повідомлення вбачається, що інші відповіді прийняти не можна, оскільки не видавались.(т.1 а.с.151)

Крім того, відповідно до ст.55 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

На зазначене звернув увагу і п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», у якому зазначено, що правила ст. 55 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.

В сторонами не надано, а в матеріалах справи відсутні данні про те, що ОСОБА_5 під час укладання спірних договорі знаходилась у такому стані, в якому вона не розуміла значення своїх дій.

Згідно ст.ст. 56, 57 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

          Відповідно до п.п. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»№3 від 28 квітня 1978 року, в яких зазначено, що відповідно до ст. 56 ЦК угода може бути визнана судом недійсною як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

При вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволенні при доведенні фактів обману. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди, що укладається.

Вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_18, а також ОСОБА_5 у позовних заявах вказали, що відповідачка ввела ОСОБА_5 в оману, оскільки ОСОБА_4 просила підписати ОСОБА_5 у нотаріуса довіреність на управління транспортного засобу, а не договори дарування свого майна.

Такі посилання, не узгоджуються з особистим замовленням ОСОБА_5 в Новомосковському МБТІ надтермінових замовлень на відчуження свого майна, шляхом дарування «онуці». Спростовується показами свідка ОСОБА_11, який дав свідчення про те, що він на своєму автомобілі возив ОСОБА_5 до Новомосковського МБТІ, потім приїхала технік БТІ, з яким ОСОБА_5 показувала домоволодіння, а в подальшому він возив ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до нотаріуса, з ними в машині їхав також ОСОБА_19 Це також пояснення підтвердили свідки ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_20

За таких обставин, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачам у визнанні договорів дарування укладених внаслідок помилки чи обману.

ОСОБА_6 та ОСОБА_2 просили визнати недійсними спірні договори дарування та визнати за ними право власності на спірне нерухоме майно, оскільки ці договори укладені з порушенням закону, оскільки ОСОБА_4 на момент укладення цих договорів була неповнолітньою.

Відповідно до ст.48 ЦК УРСР (1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Позивачі в обґрунтування позову також посилалися на ст.53 ЦК УРСР (1963 року), згідно з якою угода, укладена неповнолітнім віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років без згоди його батьків (усиновителів) або піклувальника, може бути визнана судом недійсною за позовом батьків (усиновителів) або піклувальника.

З матеріалів справи вбачається, що батько ОСОБА_4 –ОСОБА_14 помер 28.11.1997 року, мати померла раніше, проте данні відсутні. ОСОБА_21 піклувальником не призначалась.(т.1 а.с.56)

Судом першої інстанції правильно в рішення зазначено, що за спірними договорами дарування майновий стан ОСОБА_4 покращився, оскільки відповідачка набула право власності на нерухоме майно. Позивачами не зазначено в позові, яким чином були порушені права неповнолітньої відповідачки і в чому саме полягають ці порушення.

Судом першої інстанції правильно в рішенні зазначено, що згідно з ст.53 ЦК УРСР (1963 року) вимоги про визнання угоди недійсною у зв’язку з укладанням її неповнолітнім віком від 15 до 18 років можуть бути заявлені лише батьками або піклувальниками таких неповнолітніх.

Тому, оскільки спірні договори відповідають інтересам відповідачки, то підстав для застосування ст.53 ЦК УРСР не вбачається.

Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Під час нотаріального посвідчення договорів дарування нотаріусом зачитувались ОСОБА_5 тексти договорів, роз'яснювалась їх суть, була перевірена її дієздатність, про що зокрема зазначено і в самих договорах дарування. Суд обґрунтовано не прийняв до уваги посилання позивачів про те, що ОСОБА_5 не знала, що підписує.

Судом обґрунтовано в рішення зазначено про пропуск позивачами строку передбаченого ст.71 ЦК УРСР (1963 року), пропуск якого відповідно до ст.80 ЦК УРСР (1963 року) є підставою для відмови в позові.

Судом першої інстанції встановлено, що після винесення рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2007 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2008 року ОСОБА_5 12 березня 2008 року зареєструвала в Дніпропетровському районному комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації»право власності на спірне майно, а саме на будинок №22, по вул.Комсомольській в с.Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, а також ОСОБА_5 зареєструвала за собою право власності на спірну земельну ділянку площею 0,22 га, яка розташована за тією ж адресою.

          За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_4

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 315 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2011 року –залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: