АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2240/17 Справа № 199/6480/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.,

суддів – Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі – Керімовій-Бандюковій Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, посилаючись на те, що 21 квітня 2012 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав у позику відповідачу грошові кошти у сумі 2200000 грн, які відповідач зобов’язувався повертати позивачу згідно графіку, у строки, передбачені договором. Позивач зазначає, що він належним чином виконав свої зобов’язання за договором позики та надав відповідачу вказану вище суму грошових коштів, натомість відповідач повернув грошові кошти з порушенням графіку повернення, у зв’язку з чим виникло прострочення виконання грошового зобов’язання. У зв’язку з чим просив стягнути з відповідача на користь позивача індекс інфляції у розмірі 489687 грн. 75 коп., 3% річних – 52084 грн. 94 коп., а також судовий збір у розмірі 5417 грн. 73 коп.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зазначене рішення ухвалено з додержанням вказаних вимог закону.

Так, судом встановлено, що 21 квітня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав у позику відповідачу грошові кошти у сумі 2 200 000 грн, які відповідач зобов’язувався повертати позивачу згідно графіку, у строки, передбачені договором (а.с. 7).

На виконання умов договору позики, відповідач сплатив позивачу суму грошових коштів у розмірі 2 000 000 грн.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Колегія суддів встановила та це підтверджується матеріалами справи, що відповідач в повному обсязі виконав свої зобов’язання за договором позики, будь-яких вимог з приводу неналежного виконання чи невиконання зобов’язань за договором позики, позивач до відповідача не пред’являв. Отже виконання вважається таким, що прийнято кредитором.

Крім того, позивач пропустив строки для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з договору позики, сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до – 20 квітня 2014 року.

За умовами договору позики та графіком погашення заборгованості, позичальник зобов’язаний погашати заборгованість шляхом внесення коштів щомісяця не пізніше 20 числа оплачуємого місяця, з 20 жовтня 2012 року по 20 квітня 2014 року.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

З графіку повернення позики вбачається, що грошові кошти у сумі 100000, 0 грн позивач повернув: 28.11.2012 року замість 20.10.2012 року, 100 000, 0 грн.-15.03.2013 року замість 20.11.2012 року, 100000, 0 грн – 19.04.2013 року замість 20.12.2012 року, 100 000, 0 грн – 12.06.2013 року замість 20.02.2012 року, 100 000 грн – 31.08.2013 року замість 20.03.2012 року.

Ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 20 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для пред’явлення вимоги щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат необхідно застосовувати саме з часу, коли позикодавець дізнався про порушення свого права, тобто з 31.08.2013 року.

Згідно заявлених позивачем вимог, про порушення права на повернення грошових коштів позивач дізнався в 2012 році, проте будь-яких вимог щодо сплати трьох процентів річних та індексу інфляції до відповідача не заявляв.

Разом з цим позивач звернувся до суду із вказаним позовом лише 13 вересня 2016 року, тобто позивачем пропущено строк позовної давності.

Крім того, про застосування строку позовної давності також просив у своєму клопотанні і відповідач (а.с. 29-31), проте позивач не ставив перед судом питання про поновлення пропущеного строку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з’ясувавши в достатньо повному об’ємі права та обов’язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права і відсутні передбачені ст.309 ЦПК України підстави для скасування або його зміни.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2016 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

ОСОБА_4