Справа № 367/8167/13-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А. В.

Провадження № 22-ц/780/3400/17 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.

Категорія 5 03.08.2017

УХВАЛА

Іменем України

03 серпня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Гуль В.В., Приходька К.П.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про знесення самовільної забудови за рахунок особи, яка здійснила самовільне будівництво,-

встановила:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на таке.

Він є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

Власник суміжної земельної ділянки № 54, ОСОБА_3, у 2009 році побудував сарай із порушенням державних будівельних норм та правил, чим перешкодив доступ до обслуговування його будинку, а також порушив протипожежну відстань між будинками.

Так, відстань від сараю збудованого відповідачем та належним йому будинком в одну сторону складає 1,30 м, в другу - 1,12 м, а конструкція даху сараю переходить межу на 0,5 м, внаслідок чого опади у вигляді дощу, снігу, а також листя дерев, пил падають на його ґанок, на доріжку, закриваючи підходи до будинку, заважають в непогоду вийти з хати, що призводить до порушення його прав, як власника майна. Крім того, вказана будівля затінює йому земельну ділянку, чим здійснює перешкоди в її використанні.

На підставі статей 376, 391 ЦК України позивач просив знести самовільну забудову - сарай по АДРЕСА_1 за рахунок відповідача з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення, зобов'язати відповідача надати право доступу для обслуговування будинку, а частину земельної ділянки вздовж стіни будинку шириною 1 м довжиною 5,39 м вважати ділянкою спільного користування.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Рішення суду переглядалось судами різних інстанцій неодноразово.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає не в повній мірі.

Встановлено, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 серпня 2014 року визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради від 27 квітня 2005 року №1148-35- IV «Про технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян» в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі безоплатно у власність ОСОБА_2 земельних ділянок, які розташовані за вже зазначеною адресою. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1088 га НОМЕР_1 виданого ОСОБА_2

Власником суміжної земельної ділянки та 38/100 частин .домоволодіння по АДРЕСА_1 є відповідач у справі ОСОБА_3, який у травні 2009 року побудував господарську споруду - сарай на належній йому земельній ділянці.

Ці обставини підтверджені письмовими матеріалами справи.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року та від 12 квітня 2017 року, при скасуванні рішення ухвали Апеляційного суду Київської області від14 липня 2015 року та від 02 березня 2016 року зазначено, що апеляційному суду необхідно перевірити, чи тотожні сторони, предмет і підстави позову у даній справі та справі, за результатом розгляду якої ухвалено рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2010 року ( а.с.199-201, т.2; 54-56, т.3).

Враховуючи, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов»язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи в силу вимог ч.4 ст. 338 ЦПК України, апеляційним судом досліджено матеріали справи № 2-1886/2010, за результатом розгляду якої ухвалено рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2010 року, що набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів вказаної справи № 2-1886/2010, у квітні 2010 року ОСОБА_2 пред»явив позов до ОСОБА_3, в якому вимагав знесення сараю, який побудований відповідачем з порушенням державних будівельних норм; про знесення каналізаційно-фільтруючої ями, знесення самовільно встановленої огорожі та відновлення старої огорожі. Свої вимоги про знесення сараю позивач обґрунтовував порушенням відповідачем п.3.25ДБН 360-92 «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень», додаток 3.1, табл.1 та додатком № 2. ( а.с.3,4110-112, 116-119, 148-150, 172 справи № 2-1886/2010).

Як видно із позовної заяви у справі, що є предметом апеляційного перегляду, у грудні 2013 року ОСОБА_2 пред»явив позов до ОСОБА_3, в якому вимагав знесення самовільної забудови - сараю, який побудований відповідачем з порушенням державних будівельних норм та просив суд зобов»язати відповідача надати право доступу для обслуговування будинку, вважати частину земельної ділянки ділянкою спільного користування. Свої вимоги про знесення сараю позивач обґрунтовував порушенням відповідачем п.3.25ДБН 360-92 «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень».

Таким чином, існує рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2010 року у справі № 2-1886/2010, що набрало законної сили, постановлене між тими самими сторонами, що знесення сараю, збудованого ОСОБА_3 з порушенням будівельних норм, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 301 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст.ст. 205,207 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, слід скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про знесення самовільної забудови за рахунок особи, яка здійснила самовільне будівництво та закрити провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на пропуск позивачем строку позовної давності, не зробивши висновок про наявність чи відсутність порушеного права позивача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він суперечить п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судові рішення у цивільній справі», згідно з яким суд. Встановивши, що строк звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у своєму рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Разом з тим колегія суддів вважає позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_3 забезпечити ОСОБА_2 право доступу для обслуговування будинку шляхом визнання частини земельної ділянки ділянкою спільного користування є такими, що не підлягають задоволенню з таких міркувань.

Як зазначає позивач у позовній заяві, стіни тамбуру позивача прилягають до земельної ділянки відповідача, яку останній огородив залізобетонним забором, чим закрив доступ до тамбуру.

Однак, паркан збудований відповідачем, стоїть на його території та жодним чином не зачіпає ділянку позивача, у якого відсутні дані про межі земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, враховуючи, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 серпня 2014 року визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1088 га, виданий ОСОБА_2 та рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано державний акт.

Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження порушень прав землекористувача ОСОБА_2 з боку відповідача позивачем суду не надано. З відповіді ДЗ «Ірпінська міська СЕС» вбачається, що на інсоляцію житлових приміщень огорожа не впливає та санітарними нормами не нормується.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають, отже, висновок суду про відмову в їх задоволенні по суті є правильним, тому рішення суду в цій частині не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань в силу вимог ч.2 ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 310, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про знесення самовільної забудови за рахунок особи, яка здійснила самовільне будівництво та закрити провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов»язання надати доступ для обслуговування будинку залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді :