Справа № 161/17445/16-ц Провадження № 22-ц/773/1091/17 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В.В.

Категорія: 59 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого – судді  Стрільчука В.А.,

суддів – Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання – Концевич Я.О.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в свої інтересах та інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Луцької міської ради, до ОСОБА_5 про усунення перешкод у розпорядженні майном дитини за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 28 березня 2017 року,

встановила:

У грудні 2016 року ОСОБА_6, яка діє в свої інтересах та інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4, звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 листопада 2002 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який 17 грудня 2009 року розірвано. Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розлучення залишився проживати з нею у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. З часу розірвання шлюбу син знаходиться на її повному забезпеченні. Відповідач не бере участі ні в утриманні дитини, ні в її вихованні.

20 жовтня 2016 року вона подарувала сину двокімнатну квартиру АДРЕСА_2.

З метою покращити умови проживання та виховання сина вона планує продати належні їй та дитині квартири і за рахунок виручених коштів придбати житловий будинок садибного типу.

Однак відповідач невмотивовано відмовив їй у наданні згоди на продаж належної сину квартири.

Враховуючи викладене, просила дати їй дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_2, належної малолітньому ОСОБА_4, без згоди другого з батьків – ОСОБА_5 для подальшого вирішення даного питання органом опіки та піклування Луцької міської ради за умови гарантування збереження права малолітнього ОСОБА_4 на житло.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 березня 2017 року позов задоволено частково.

Постановлено надати ОСОБА_6 дозвіл на продаж від імені ОСОБА_4 квартири № 6 в житловому будинку № 3 по проспекту Перемоги в місті Луцьку Волинської області, яка на праві приватної власності належить малолітньому ОСОБА_4, без згоди батька ОСОБА_5, із збереженням права на житло малолітнього ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 понесені і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 551,20 гривень.

В задоволенні решти позову відмовити.

22 травня 2017 року відповідач ОСОБА_5 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 27 червня 2017 року заяву залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить скасувати заочне рішення від 28 березня 2917 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові, покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 177 Сімейного кодексу (далі – СК) України при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового. На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії І-ЕГ № 240149 від 09 серпня 2016 року (а. с. 5).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 жовтня 2016 року малолітньому ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира № 6 в житловому будинку № 3 по проспекту Перемоги, в місті Луцьку Волинської області (а. с. 7), яка була подарована йому матір’ю ОСОБА_6 за договором дарування від 20 жовтня 2016 року (а. с. 6).

10 березня 2017 року між позивачем ОСОБА_6 та громадянином ОСОБА_7 було укладено договір завдатку, за яким ОСОБА_6 внесла ОСОБА_7 передоплату у розмірі 20 000 гривень, що включається в рахунок платежу за договором купівлі-продажу об’єкта нерухомості, розташованого в селі Шепель Луцького району Волинської області по вулиці Шевченка, 27а (а. с. 23).

Придбання вказаного об’єкта нерухомості позивач планує здійснити за рахунок продажу належної її сину ОСОБА_4 квартири.

При цьому вона гарантує малолітньому ОСОБА_4 збереження права на житло у придбаному будинку.

Відповідач ОСОБА_5 не надає письмової нотаріально засвідченої згоди на вчинення ОСОБА_6 правочину щодо належної їх сину квартири.

Задовольняючи позов частково та надаючи матері дитини дозвіл на продаж від імені малолітнього його квартири без згоди батька, суд першої інстанції виходив з наведених вище обставин, а також з того, що відчуження нерухомого майна малолітнього сина сторін відповідає інтересам дитини і не завдасть їм шкоди.

Рішення в означеній частині ґрунтується на правильно встановлених судом обставинах справи.

Разом з тим, наведений в мотивувальній частині оскаржуваного рішення висновок про те, що за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про надання дозволу на продаж нерухомого майна, що належить дитині на праві власності, без згоди другого з батьків, взагалі відсутня потреба в аналогічному дозволі органів опіки та піклування, зроблений у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Отже дозвіл органу опіки та піклування на відчуження батьками нерухомого майна малолітньої дитини (правочин, що підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації) є обов’язковим. При цьому законодавець не ставить необхідність одержання батьками такого дозволу в залежність від наявності чи відсутності рішення суду про надання дозволу одному з батьків на продаж майна дитини без згоди іншого батька. Відтак дане рішення суду не звільняє позивача ОСОБА_8 від обов’язку одержати в установленому законом порядку дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочину щодо майнових прав її малолітньої дитини (в даному випадку – на продаж належного дитині нерухомого майна).

У зв’язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права в частині висновку про відсутність у позивача потреби одержувати дозвіл органу опіки та піклування на продаж нерухомого майна малолітньої дитини, оскаржуване рішення слід змінити шляхом виключення з мотивувальної частини рішення вказаного висновку.

Наведене в апеляційній скарзі твердження відповідача ОСОБА_5 про відсутність між сторонами будь-якого спору спростовується встановленими судом обставинами справи.

По-перше, у разі наявності згоди відповідача на вчинення позивачем провочину щодо нерухомого майна, належного їх малолітній дитині, в ОСОБА_6 не було б потреби звертатися до суду з даним позовом.

По-друге, в апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення і відмовити в позові у повному обсязі, в тому числі й у наданні позивачу дозволу на продаж майна дитини без його, відповідача, згоди.

По-третє, в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 пояснив, що в дійсності між сторонами існує спір щодо продажу належної їх сину квартири, пов’язаний з якісними характеристиками об’єкта нерухомості, який позивач планує придбати за виручені від вказаного продажу кошти.

Крім того, у випадку відсутності в ОСОБА_5 заперечень щодо продажу квартири, його права та охоронювані законом інтереси оскаржуваним рішенням не порушені.

Що стосується наведеного в апеляційній скарзі твердження відповідача про те, що позивач не зверталася до нього з питання надання дозволу на відчуження майна дитини, то позиція сторін з цього приводу є протилежною, а перевірити, хто з них надає пояснення, які відповідають дійсності, не виявляється можливим. Однак, у будь-якому випадку, закон не вимагає від заінтересованої особи, яка звертається до суду, документального підтвердження відмови другого з батьків надати письмову нотаріально засвідчену згоду на розпорядження майном їх малолітньої дитини. Тому відповідно до ст. ст. 3, 4, 11, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України суд зобов’язаний був розглянути дану справу по суті і ухвалити в ній рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 28 березня 2017 року в даній справі змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновок про те, що за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про надання дозволу на продаж нерухомого майна, що належить дитині на праві власності, без згоди другого з батьків, взагалі відсутня потреба в аналогічному дозволі органів опіки та піклування.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту їйого проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді