Справа № 2-28/09  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

22 жовтня 2009 року                                                                                         м.Перечин  

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:  

головуючого - судді    Шешені М.О.,  

при секретарі   -Соханич Л.Ю.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1,  

представника Перечинської районної  

державної адміністрації -   ОСОБА_2,  

представників відповідача ОСОБА_3 сільської ради - ОСОБА_4, ОСОБА_5,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом прокурора Перечинського району Закарпатської області    в інтересах держави в особі Перечинської районної державної адміністрації до ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району Закарпатської області, громадянина ОСОБА_6    про визнання рішення №128 п’ятої сесії п’ятого скликання ОСОБА_3 сільської ради від 27 червня 2007 року «Про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд в с.Липовець» щодо надання земельної ділянки в урочищі Звур розміром 0,1268га незаконним та його скасування   та державного акту на право власності  на земельну ділянку серія ЯД №540636, виданого ОСОБА_6 недійсним та його скасування, -

В С Т А Н О В И В:  

Прокурор Перечинського району в інтересах держави в особі Перечинської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району Закарпатської області, громадянина ОСОБА_6 про визнання рішення №128 сесії ОСОБА_3 сільської ради від 27 червня 2007 року «Про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд в с.Липовець» щодо надання земельної ділянки в урочищі Звур розміром 0,1268га незаконним та його скасування   та державного акту на право власності серія ЯД №540636 недійсним та його скасування. Свої вимоги мотивує тим, що вказаним рішенням ОСОБА_3 сільської ради гр.   ОСОБА_6 передано безоплатно у приватну власність із земель запасу сільської ради земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд в розмірі 0,1268га в ур. Звур, в той час як вказана земельна ділянка відповідно до рішення 11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки» та висновку ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 20.06.2008 року за №580 знаходиться за межами населеного пункту і не включені до земель запасу сільської ради, внаслідок чого порушені п.3 ст.1, ст.ст. 12, 17, 83, ч.3 ст. 122, п.12 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України. Крім того, на підставі зазначеного незаконного рішення ОСОБА_3 сільської ради від 27.06.2007 року відділом земельних ресурсів у Перечинському районі видано гр. ОСОБА_6 державний акт на право власності на землю  серії ЯД №540636.

В судовому засіданні помічник прокурора Приймич Л.П. та представник Перечинської районної державної адміністрації ОСОБА_2 підтримали заявлені позовні вимоги та просили позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

В судове засідання відповідач гр. ОСОБА_6 не з’явився, хоч про час і місце розгляду буд належним чином повідомлений.  

Представники відповідача, ОСОБА_3 сільської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги в повному обсязі не визнають і суду в сукупності пояснили, що н  а підставі рішення ОСОБА_3 сільської ради   рішення №128 сесії ОСОБА_3 сільської ради від 27 червня 2007 року гр.  ОСОБА_6 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серія ЯД №540636 від 24 грудня 2007 року.       Зазначена земельна ділянка входила і входить до складу земель населеного пункту с.Липовець на території ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району за даними державного земельного кадастру, який ведеться виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району Закарпатської області в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12.01.1993 року за №15, про що, виконкомом зазначеної сільської ради щорічно подається районному відділу Держкомзему в Перечинському районі звітні дані державного земельного кадастру по території даної ради за формою 6-зем.  

Представники ОСОБА_3 сільської ради вважають, що висновок ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 20.06.2008 року за №580 згідно ч.2 ст.59 ЦПК України є недопустимим доказом по справі, оскільки дане підприємство не здійснює ведення  державного земельного кадастру по території ОСОБА_3 сільської ради, а затверджені   рішенням 11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки»   межі сіл ОСОБА_3 сільської ради не були винесені в натуру   (на місцевість)  , тобто рішення даної ради не виконане, у зв’язку з чим, використання даного проекту   встановлення меж населених пунктів для визначення того, чи входить або не входить в межі населеного пункту с. Липовець земельна ділянка гр. ОСОБА_6 є недопустимим доказом по цій справі, оскільки не грунтується на вимогах закону, а є припущеннями на підставі яких не може ґрунтуватися доказування про те, що земельна ділянка гр. ОСОБА_6 знаходиться за межами с. Липовець.  

У період підготовки висновку від 20.06.2008 року за №580 про те, що земельна ділянка гр.ОСОБА_6 знаходиться за межами с. Липовець на території ОСОБА_3 сільської ради ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» не звертався до Туричкіської сільської ради про одержання відомостей з державного земельного кадастру по території даної сільської ради на предмет меж населеного пункту с. Липовець, а також не звертався до гр. ОСОБА_6 про одержання даних  Державного акту на право приватної власності на землю серія ЯД №540636 від 24 грудня 2007 року і не здійснював роботи по визначенню меж земельної ділянки в натурі   (на місцевості)  . Так саме, не одержувала і прокуратура району вищезазначені відомості державного земельного кадастру і дані   змісту зазначеного  Державного акту на право приватної власності від ОСОБА_3 сільської ради та гр. ОСОБА_6

До того ж, висновок ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 20.06.2008 року за №580 містить інформацію про майновий стан гр.ОСОБА_6 і не тільки   (ще 65 громадян)   , що згідно рішення Конституційного Суду України від  30 жовтня 1997 року у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа ОСОБА_10) є   конфіденційною інформацією про особу і на думку представників відповідача є неправомірним  втручанням в особисте життя цієї громадянки , так як право на збирання і використання конфіденційної інформації про майновий стан   (земельну ділянку)   громадянина ОСОБА_6 нікому не надавав, а дані Державного акту на право приватної власності на землю  серія №540636 від 24 грудня 2007 року отримано як Інститутом, так і прокуратурою району неправомірно, оскільки на час надання прокуратурі району висновку Інституту   від 20.06.2008 року за №580, жодної кримінальної справи відносно як земельної ділянки гр. ОСОБА_6, так і відносно цього громадянина не було в провадженні прокуратури району, так само, жодних справ в суді з приводу цієї земельної ділянки не було. А згідно пункту 13.6. «Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», затвердженого наказом №174 від 02.07.2003 року Державного комітету України по земельних ресурсах відомості про зміст державного акта на право власності на земельну ділянку надаються лише власникам земельних ділянок та уповноваженим ними особам, судовим, слідчим органам, які мають у провадженні справи, пов’язані з земельними ділянками та/або їх власниками.  

В обґрунтування своїх вимог представники відповідача зазначили, що висновок Інституту   від 20.06.2008 року за №580, рішення 11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки», яке не виконано, та на цих підставах і позовні вимоги прокурора району, які викладені у позовній заяві грунтуються на припущеннях, що не є доказом за ч.4 ст. 60  ЦПК України.

Крім того, відповідно до ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 24.02.2009 року по кримінальній справі №11-89/09 по обвинуваченню начальника відділу земельних ресурсів у Перечинському районі ОСОБА_11 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364 КК України та ч.2 ст.366 КК України, який видав оспорюваний   Державний акт на право приватної власності на землю  серія №540636 від 24 грудня 2007 року встановлено, що немає даних про виконання рішення   11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки», зокрема   пункту б) даного рішення щодо винесення меж населених пунктів ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району   (села Лумшори, Лікіцари, Турички та Липовець)   в натуру   (на місцевість)  .

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України .  

Враховуючи те, що позивачі у судовому засіданні не довели суду те, що ОСОБА_3 сільська рада діяла з перебільшенням наданих їй повноважень, оскільки земельна ділянка гр.ОСОБА_6 знаходиться за межами с.Липовець і прийняття рішення про безоплатну передачу цієї земельної ділянки у власність віднесено до компетенції Перечинської районної державної адміністрації, а тому просять суд у позові відмовити.  

Заслухавши позивачів, відповідача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з таких підстав.  

Як встановлено у судовому засіданні, рішенням 5 сесії 5 скликання ОСОБА_3 сільської ради від 27.06.2007 року гр.ОСОБА_6 було передано безоплатно у власність земельну ділянку в урочищі Звур розміром   0,1268га  . На підставі даного рішення ОСОБА_3 сільської ради   гр.ОСОБА_6   було видано Державний акт на право приватної власності на землю серія ЯД №540636 від 24 грудня 2007 року.

Також встановлено, що з азначена земельна ділянка ОСОБА_6 входила і входить до складу земель населеного пункту с.Липовець на території ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району, що стверджується даними державного земельного кадастру, який ведеться виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району Закарпатської області в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12.01.1993 року за №15, про що, виконкомом зазначеної сільської ради щорічно подає районному відділу Держкомзему в Перечинському районі звітні дані державного земельного кадастру по території даної ради за формою 6-зем., які були оглянуті в судовому засіданні.  

Як убачається з рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19,140,143,144,146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається,  що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та  приймаючи  рішення,  які  є  обов'язковими  до  виконання  на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого  самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке  питання,  яке  не вилучене із сфери їхньої  компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.  

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини- це суспільно відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб»єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно п.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селещних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.  

Відповідно до ч.2 та 3 ст.78  Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно ст.80 Земельного кодексу України с уб'єктами права власності на землю є а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.   

Відповідно до ч.1 ст.81 Земельного кодексу України г ромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).  

Згідно ч.3 ст.116  Земельного кодексу України б езоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.  

Відповідно до п “г”ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах- не більше 0,10 гектара .

Згідно п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські  ради,  а  за  межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.1 ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, яка полягає в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів, реалізації громадянами права власності та землекористування.  Ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності.

Разом з цим, згідно ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд здійснює цивільне судочинство на засадах змагальності сторін, диспозитивності цивільного судочинства, тобто не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України .  

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають знічення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів тощо. При чому, такі докази згідно ст.ст.58 та 59 ЦПК України повинні бути належними та допустимими.

Отже, прокурор звертаючись з даним позовом до суду повинен був довести суду, що відповідач, тобто ОСОБА_3 сільська рада, діяла з перебільшенням наданих їй повноважень, оскільки земельна ділянка гр.ОСОБА_6 знаходиться за межами с.Липовець і прийняття рішення про безоплатну передачу цієї земельної ділянки у власність віднесено до компетенції Перечинської районної державної адміністрації. Однак, даних вимог закону прокурором не виконано.  

Зокрема, в обґрунтування позовних вимог про те, що відповідач ОСОБА_3 сільська рада діяла з перебільшенням повноважень, оскільки земельна ділянка гр. ОСОБА_6 знаходиться за межами с. Липовець і прийняття рішення про безоплатну передачу цієї земельної ділянки у власність віднесено до компетенції Перечинської районної державної адміністрації, прокурор надав суду висновок   ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 20.06.2008 року за №580, рішення 11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки», відповідь ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 05.03.2009 року за №254 і письмові пояснення даного Інституту від 22.10.2009 року за №1056.  

Однак, зазначені докази не можуть бути взяті судом до уваги як підстава заявлених прокурором позовних вимог виходячи з наступного.  

Так, як слідує з відповіді   ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 05.03.2009 року за №254, визначення місця розташування земельної ділянки гр. ОСОБА_12 проводились за даними Закарпатської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» на підставі картографічних матеріалів меж населених пунктів ОСОБА_3 сільської ради, затверджених  рішенням   11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки». В той же час, у цій же відповіді стверджується, що заключення щодо місця розташування зазначеної земельної ділянки не є остаточним, оскільки не проводилися роботи із визначення меж в натурі (на місцевості) меж населених пунктів на території ОСОБА_3 сільської ради на виконання вищезгаданого рішення Перечинської районної ради народних депутатів. При цьому, Інститут стверджує, що має можливість виконати роботи із визначення меж в натурі (на місцевості) меж населених пунктів на території ОСОБА_3 сільської ради на виконання  рішенням   11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки» за умови відшкодування затрат на проведення робіт.  

Крім цього, суд дослідивши копії ліцензій на проведення топографо-геодезичних, картографічних, землевпорядних та землеоціночних робіт серії АБ №120308 від 19.04.2005 року та серії АВ №305430 від 15.03.2007 року, наданих в додатку до відповіді   ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 05.03.2009 року за №251,  у судовому засіданні достовірно встановив, що дане підприємство відповідно до « Ліцензійних умов провадження  господарської діяльності з  виконання   топографо-геодезичних, картографічних робіт », затверджених наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства екології та природних ресурсів України за №  24/43 від 12.02.2001  року не вправі здійснювати роботи   із визначення меж в натурі (на місцевості) населених пунктів на території ОСОБА_3 сільської ради, оскільки в ліцензіях даного Інституту до переліку видів  топографо-геодезичних, картографічних робіт  не включено г еодезичні роботи з  визначення  та  встановлення меж  адміністративно-територіальних утворень, що   згідно додатку  до пунктів 1.4, 2.2.1 та 2.4.2 Перелік до « Ліцензійних умов провадження  господарської діяльності з  виконання   топографо-геодезичних, картографічних робіт » визначено кодом 43.03.03., який в ліцензіях даного підприємства немає.

До того ж, у ліцензії на проведення топографо-геодезичних, картографічних робіт серії АБ №120308 від 19.04.2005 року зазначено вид діяльності у даного підприємства під кодом 43.06.03., тобто створення кадастрових карт і планів, при цьому,   крім земельно-кадастрової документації  . Відповідно ж до пункту 7 «Про порядок ведення державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року за №15 до земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові) та інші матеріали, які містять відомості  про  межі  адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі  і землекористувачів, правовий режим  земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських рад в цілому. Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, управліннями  земельних  ресурсів  обласних  державних   адміністрацій,   відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій,  виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад як це визначено пунктом 4 вищезазначеного Порядку.  

У своїх письмових поясненнях   ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 22.10.2009 року за №1056 підтвердив, що роботи по перенесенню меж в натуру (на місцевість) меж населених пунктів на території ОСОБА_3 сільської ради на виконання рішення 11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки» не проводились, оскільки відповідно до  Технічних вказівок по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, які схвалені науковою радою Українського науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту по землеустрою 11 жовтня 1991 року (протокол N 5) і затверджені Держкомземом України 30 жовтня 1991 року, такі роботи виконуються за окремою заявкою замовника, а оскільки окремої заявки до Інституту не надходило, тому роботи по перенесенню меж в натуру   населених пунктів на території ОСОБА_3 сільської ради не виконувалися.  

Крім того, відповідно до ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 24.02.2009 року по кримінальній справі №11-89/09 по обвинуваченню начальника відділу земельних ресурсів у Перечинському районі ОСОБА_11 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364 КК України та ч.2 ст.366 КК України, який видав оспорюваний   Державний акт на право приватної власності на землю  серія ЯД №536048 від 24 жовтня 2007 року встановлено, що немає даних про виконання рішення   11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки», зокрема   пункту б) даного рішення щодо винесення меж населених пунктів ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району   (села Лумшори, Лікіцари, Турички та Липовець)   в натуру   (на місцевість)  .

Згідно частини 4 статті 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі,  що набрав законної сили,  обов’язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої постановлено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці події та чи вчинені вони цією особою.  

На вимогу суду про уточнення на підставі яких даних   Закарпатської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» Інститут проводив роботи по визначенню місця розташування земельної ділянки гр.ОСОБА_6  представник Інституту ОСОБА_13 пояснила, що Інституту було надано для роботи обмінні файли на гнучкому магнітному носії.

Згідно пункту 1.1. «Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 року за №174 обмінний файл – файл обміну даних результатів землевпорядних робіт в електронному вигляді, який містить інформацію з єдиної автоматизованої системи державного реєстру земель. В той же час, відповідно до пункту 1.1. «Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель» державний реєстр земель – це складова частина державного земельного кадастру, яка містить відомості тільки про зареєстровані державні акти на право власності на землю та на право постійного землекористування, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, а не відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, які містяться в земельно-кадастровій документації, що ведеться Держкомземом, управліннями  земельних ресурсів  обласних  державних   адміністрацій,   відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад як це визначено постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року за №15«Про порядок ведення державного земельного кадастру» відповідно до ст. 204 Земельного кодексу України.

Окрім того, згідно письмових пояснень   ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 22.10.2009 року за №1056 та доданої в додатку ситуаційної схеми Інститут стверджує що земельна ділянка гр.ОСОБА_6 тільки частково, а саме 0,0449 га  , знаходиться за межами населеного пункту с.Липовець, виходячи із даних Технічного звіту по коригуванню планового матеріалу по колгоспу «Верховина» на території ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району Закарпатської області 1980 року, який містить координати окружної межі колгоспу «Верховина» у місцевій системі координат, Технічного звіту по виготовленню державного акту на право постійного користування землею з каталогами координат окружних меж землекористування Великоберезнянського державного лісогосподарського підприємства Великоберезнянського району Закарпатської області 1997 року та проекту меж населених пунктів ОСОБА_3 сільської ради, який не винесено в натуру (на місцевість), але затверджено  рішенням   11 сесії 21 скликання Перечинської районної ради народних депутатів від 20.05.1993 року «Про затвердження проектів встановлення меж населених пунктів на території сільських рад – Дубриничі, ОСОБА_7, Порошково, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Турички, Вільшинки». Інша частина цієї земельної ділянки знаходиться у межах населеного пункту.  

У своїх же поясненнях наданих у судовому засіданні представник Інституту ОСОБА_13. підтвердила, що земельна ділянка, яка передана у власність гр.ОСОБА_6 і відображена на ситуаційній схемі до письмових пояснень   ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 22.10.2009 року за №1056  знаходиться у межах земель, які були в користуванні колгоспу «Верховина» на землях в межах території ОСОБА_3 сільської ради.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу Української РСР (у редакції 1970 року) та відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Як встановлено у судовому засіданні колгоспу «Верховина» на території ОСОБА_3 сільської ради було видано Державний акт на вічне користування землею за №555167, який було оглянуто в судовому засіданні.

Згідно п.2 ч.2 ст.103 Земельного кодексу Української РСР (у редакції 1970 року), до складу земель сільських населених пунктів входять землі, закріплені за колгоспами. А звідси слідує, що земельна ділянка, яка була передана гр.ОСОБА_12 безоплатно у приватну власність на підставі рішення була віднесена до складу земель населеного пункту с.Липовець.

Що стосується картографічних матеріалів   ДП «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»  , на підставі яких зроблено висновок про те, що земля ОСОБА_6 частково є за межами населених пунктів ОСОБА_3 сільської ради не може слугувати доказом визначення меж території даної сільської ради і відповідно доказом того, що земельна ділянка гр. ОСОБА_6 знаходиться за межами с. Липовець, оскільки таке твердження суперечить п.2 ч.2 ст.103  Земельного кодексу Української РСР (у редакції 1970 року) та статтям 175, 176, 184, 185, 193, 196, 197, 198, 204 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року).

Отже, суду не надано жодних доказів того, що земельна ділянка розміром 0,1268га, що розташована в с.Липовець урочище Звур і є у приватній власності гр.ОСОБА_6 на підставі   Державного акту про право   приватної власності на землю серія ЯД №540636 від 24 грудня 2007 року відноситься до земель за межами неселеного пункту- с.Липовець.

Також, позивачем не надано суду ніяких доказів, про те, що внаслідок виділення гр.ОСОБА_6 земельної ділянки 0,1268 га було порушено право Перечинської районної державної адміністрації на розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів ОСОБА_3 сільської ради, тому позов  є  безпідставним, а обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог грунтуються на припущеннях і нічим не підтверджені.

Враховуючи вищевикладене та в иходячи з принципу закріпленому в ст.3 Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, суд дійшов висновку, що у позові прокурору необхідно відмовити в повному обсязі.  

Тому, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 10, 11, 58, 59, 60, 61, 212-215 ЦПК України, ст.ст.14,19 Конституції України, ст.ст.2,12, 17,78, 81, 116, 121 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року), ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.2 ч.2 ст.103  Земельного кодексу Української РСР (у редакції 1970 року), Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік,  постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12.01.1993р.,  «Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель», затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003р., рішеннями Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), Європейською хартією місцевого самоврядування, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 11, 16, 21 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:  

У задоволенні позову   прокурора Перечинського району Закарпатської області    в інтересах держави в особі Перечинської районної державної адміністрації до ОСОБА_3 сільської ради Перечинського району Закарпатської області, громадянина ОСОБА_6    про визнання рішення №128 п’ятої сесії п’ятого скликання ОСОБА_3 сільської ради від 27 червня 2007 року «Про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд в с.Липовець» щодо надання земельної ділянки в урочищі Звур розміром 0,1268га незаконним та його скасування   та державного акту на право власності  на земельну ділянку серія ЯД №540636, виданого ОСОБА_6 недійсним та його скасування —   відмовити.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.        

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4ст.295 ЦПК України.  

Головуючий:                                                                                   Шешеня М.О.