Апеляційний суд Рівненської області

_______________________________________________________

У Х В А Л А

Іменем України

25 липня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

Суддів – Збитковської Т.І, ОСОБА_1І, ОСОБА_2

секретаря судового засідання – Міщук Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження № 12015180000000018 щодо ОСОБА_3, 1981 року січня місяця 27 дня народження, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, раніше судимого вироком Апеляційного суду Рівненської області від 10.03.2005 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду України від 29.09.2009 року за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на дванадцять років позбавлення волі, 14.12.2012 року умовно-достроково звільненого на підставі ухвали Маневицького районного суду Волинської області на не відбутий строк покарання - 1 рік 9 місяців 20 днів, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 187 КК України, за участю учасників судового провадження: прокурора – Станкевича О.К, обвинуваченого – ОСОБА_3М, захисника - ОСОБА_4П, -

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 06 лютого 2017 року ОСОБА_3 15 травня 2014 року біля 18 год, знаходячись в автомобілі „Фольксваген-Пассат” д.н.з. АС 2460 на автодорозі Володимирець-Кузнецовськ поблизу с. Любахи Володимирецького району Рівненської області, за попередньою змовою з двома іншими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, з метою заволодіння бурштину-сирцю здійснили напад на ОСОБА_5В, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, в ході якого ОСОБА_3 застосував до ОСОБА_5 наручники та прикував його руку до підголовника переднього сидіння автомобіля, внаслідок чого обмежив свободу потерпілого, та погрожував ОСОБА_5 пістолетом, наставивши його на потерпілого. Після цього ОСОБА_5 виштовхали з автомобіля, і зникли з викраденим бурштином.

Дії обвинуваченого судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК України, як розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, з призначенням покарання – сім років позбавлення волі з конфіскацією ? частини всього належного йому майна.

На підставі ст. 71, ч. 4 ст. 81 КК України, шляхом часткового приєднання до покарання, визначеного даним вироком, не відбутої частини покарання за вироком Апеляційного суду Рівненської області від 10.03.2005 року остаточне покарання призначено – сім років і шість місяців позбавлення волі з конфіскацією ? частини всього належного йому майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_3 зараховано в строк відбуття покарання строк його попереднього ув’язнення з 17.12.2014 року по 10.06.2016 року із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі та постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в сумі 3443 грн. 52 коп.

У пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 146 КК України ОСОБА_3 виправдано.

Виправдовуючи ОСОБА_3 в інкримінованому злочині за ч. 2 ст. 146 КК України, суд у вироку зазначив, що кваліфікація дій ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_5 щодо незаконного позбавлення його волі способом, небезпечним для життя і здоров’я, що супроводжувалося заподіянням потерпілому фізичних страждань, поєднане із застосуванням зброї, є надмірною, оскільки такі дії охоплюються об’єктивною стороною розбою, і не потребують додаткової кваліфікації за ст. 146 КК України, про що наголошується і в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про злочини проти власності” № 10 від 06.11.2009 року.

У поданій на вирок суду апеляційній скарзі в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 захисник-адвокат ОСОБА_4 доводить, що суд обґрунтував оскаржуваний вирок висновками, які не відповідають фактичним обставинам справи, сумнівними і недопустимими, на його думку, доказами, а також допустив порушення кримінально-процесуального законодавства України, які вважає істотними, та неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність. Вказує, що в діях ОСОБА_3 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, оскільки потерпілий ОСОБА_5 був введений в оману обвинуваченим та сприймав його, як працівника правоохоронного органу. Просить скасувати вирок, як незаконний, та закрити відносно ОСОБА_3 кримінальне провадження за відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника-адвоката ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_3 на підтримання поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який вважає вирок законним та обгрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника-адвоката ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим та належно вмотивованим.

Покликання захисника в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, побудованих на сумнівних, з його погляду, та недопустимих доказах, а також неправильного застосування кримінального закону, спростовуються зібраними у справі доказами, перевіреними судом.

З показань самого обвинуваченого ОСОБА_3 слідує, що 15 травня 2014 року він дійсно перебував в господарстві ОСОБА_6 в с. Дубівка Володимирецького району Рівненської області разом з ОСОБА_7 та ще двома хлопцями з метою купівлі бурштину. Згодом ОСОБА_5 поклав до багажника автомобіля “Фольксваген-Пассат”, в якому вони приїхали, мішок з камінням, а менший пакет з камінням дав особисто йому в руки, який він поклав на підлогу біля переднього сидіння. Коли ОСОБА_5 сів в автомобіль для розрахунку за бурштин, він особисто наказав водію рушати, показав потерпілому своє водійське посвідчення, представившись поліцейським, після чого ОСОБА_5 вийшов з машини. Майно потерпілого дійсно забрав, в чому розкаюється, однак не застосовував до потерпілого наручників та не погрожував пістолетом.

Між тим, як в ході досудового розслідування, так і в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_5 послідовно зазначав про те, що ОСОБА_3 стосовно нього було скоєно саме розбійний напад. При цьому ствердив, що в травні 2014 року він мав намір продати каміння бурштину, яке знайшов у 2013 році на горищі в будинку свого діда. Домовившись по телефону з ОСОБА_7 про продаж бурштину, 15 травня 2014 року разом із своїм дядьком - ОСОБА_6 перевезли бурштин в с. Дубівка Володимирецького району в будинок дядька. Після чого близько 17.00 год. він з ОСОБА_6 на автомобілі останнього поїхали в смт. Володимирець, де їх чекав автомобіль “Фольксваген-Пассат”. На прохання ОСОБА_7 він поклав до багажника зазначеного автомобіля мішок з камінням бурштину, а невеликий пакет передав ОСОБА_3М, та для проведення розрахунку сів в автомобіль, в якому, крім ОСОБА_7І, знаходилось ще троє незнайомих йому чоловіків, одним з яких виявився ОСОБА_3М, який сидів на передньому пасажирському сидінні.

ОСОБА_3 дав водію вказівку рушати, а коли автомобіль рушив, ОСОБА_3 представився працівником СБУ і показав йому якесь посвідчення, яке одразу сховав. Після цього, чоловік, що сидів ліворуч, схопив його за шию і утримував, а ОСОБА_3 застосував наручники, якими зачепив його руку до підголовника переднього сидіння, і, діставши пістолет, погрожував йому пістолетом, що ним сприймалося, як реальна загроза для свого життя. Неподалік с. Любахи Володимирецького району автомобіль зупинився, його виштовхали з машини, погрожуючи, щоб не звертався в органи поліції, бо буде ще гірше, і зникли.

Про розбійний напад він одразу повідомив дружині та ОСОБА_6М, що повністю узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_6М, а також подав заяву в органи поліції, наполягаючи на найсуворішому покаранні для ОСОБА_3

Відповідно до протоколу впізнання від 16 червня 2014 року ( т. 1 а.с. 202-214), потерпілий ОСОБА_5 за зростом, статурою та рисами обличчя впізнав ОСОБА_3М, як особу, яка 15 травня 2014 року вчинила на нього розбійний напад, застосувавши наручники та погрожуючи пістолетом.

Згідно протоколу впізнання предметів від 24 липня 2014 року, потерпілий впізнав автомобіль марки “Фольксваген-Пассат”, в якому 15 травня 2014 року на нього було вчинено розбійний напад ( т. 1 а.с. 132-137), а також, відповідно до протоколу впізнання предмету – пістолета “MAKAROV”, впізнав пістолет, вилучений у квартирі АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с. 154-155), де ОСОБА_3 фактично проживав, який належить обвинуваченому, і яким ОСОБА_3 погрожував ОСОБА_5 в ході вчинення розбою 15 травня 2014 року на автодорозі Володимирець-Кузнецовськ (т. 1 а.с. 207-211).

Факт перебування обвинуваченого ОСОБА_3 15 травня 2014 року на місці вчинення злочину, а також маршрути його руху до місця злочину та повернення в м. Рівне, підтверджується інформацією, що надана операторами телекомунікаційних мереж на підставі ухвали слідчого судді від 20.06.2014 року.

Вказані докази досліджувалися в судовому засіданні, і будь-яких заяв та клопотань щодо їх не відповідності з боку сторони захисту та обвинуваченого не надходило.

За таких обставин, показання обвинуваченого ОСОБА_3 щодо отримання майна ОСОБА_5 лише шахрайським способом без застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я, в тому числі наручників та пістолета, є безпідставними, як і твердження захисника в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Покликання сторони захисту щодо недопустимості та неналежності доказів, які стосуються негласних слідчих (розшукових) дій, колегією суддів не перевіряються, оскільки, вказаним доказам судом першої інстанції надана відповідна оцінка, що знайшло відображення у вироку.

Міркування захисника щодо розбіжностей фактичних обставин справи між показами потерпілого та свідків ОСОБА_8Т, ОСОБА_7 не заслуговують на увагу, оскільки суд, мотивуючи доведеність вини обвинуваченого, у вироку на жодні припущення не покликався, а взяв до уваги належні та допустимі докази.

Позиція апелянта щодо недопустимості і неналежності доказів, які стали підставою для висновку суду стосовно вчинення ОСОБА_3 розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб є необґрунтованою, так як встановлено судом, і з цим погоджується колегія суддів, ОСОБА_3 до початку виконання об’єктивної сторони злочину, досягнув домовленості про спільне вчинення умисного злочину з двома іншими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, і це підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Покликання сторони захисту щодо істотного порушення норм КПК України – затвердження і направлення обвинувального акту поза межами строку досудового розслідування, а також залишення поза увагою скарги в порядку ст. 303 КПК України, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявний журнал та звукозапис судового засідання, з якого вбачається, що обвинувальний акт перевірявся на вимоги кримінально-процесуального кодексу, а сам судовий процес проводився відповідно до положень чинного законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об”єктивно з”ясував фактичні обставини кримінального правопорушення і вірно, враховуючи раптову і несподівану для потерпілого агресивно-насильницьку дію – сковування ОСОБА_5 наручниками, направлення на нього пістолета, що сприймалося, як реальна загроза для його життя, чисельна перевага нападників та перебування потерпілого в незнайомому автомобілі, що рухався, з подальшим виштовхуванням з транспортного засобу, кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 187 КК України, підстав для перекваліфікації яких на ст. 190 КК України колегія суддів не вбачає, як і підстав для закриття провадження щодо ОСОБА_3

При призначенні покарання обвинуваченому суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом”якшують і обтяжують покарання, а також роз”яснень що містяться в п. 2-3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) “Про практику призначення судами кримінального покарання”, згідно яких, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів ( ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення: форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і тяжкість наслідків, що настали, тощо) і призначати менш суворе покарання особам, які щиро розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину і відшкодували завдані збитки.

Зокрема, судом враховано що обвинуваченим скоєно тяжкий злочин, спосіб його вчинення та суспільну небезпеку, особу винного, який раніше судимий за вчинення особливо тяжкого злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, і скоїв даний злочин під час умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину, обставину, що обтяжує покарання – рецидив злочину, і обрав ОСОБА_3 мінімальне покарання за ч. 2 ст. 187 КК України, належним чином вмотивувавши прийняте рішення.

Правомірно, на думку колегії суддів, призначено ОСОБА_3 і остаточне покарання, виходячи з вимог ст. ст. 71, 81 КК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Вирок Костопільського районного суду від 06 лютого 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_4 - без задоволення.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Взяти ОСОБА_3 під варту з-залу суду.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбуття покарання перебування ОСОБА_3 під вартою, як попереднє увязнення, з 17.12.2014 року по 10.06.2016 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку засудженим протягом трьох місяців з дня вручення йому копії судового рішення, а іншими учасниками судового провадження - в цей же строк з дня його проголошення.

С У Д Д І :

ОСОБА_9 ОСОБА_1 ОСОБА_2