ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" квітня 2007 р. Справа № 12/2462
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Колівошко В.В., довіреність №454 від 22.12.2006р.
від відповідача: Пілецький В.В., директор,
Радуга Л.Л., довіреність №3 від 12.04.2007р.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", м.Тульчин Вінницької області
на рішення господарського суду Житомирської області
від "28" листопада 2006 р. у справі № 12/2462 (суддя Сікорська Н.А.)
за позовом Державного підприємства "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", м.Тульчин Вінницької області
до Приватного підприємства "Дана", с.Гришківці Бердичівського району
про стягнення 6962,92грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.11.2006р. у справі №12/2462 в позові Державного підприємства "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод" до Приватного підприємства "Дана" про стягнення пені в сумі 5525,62грн. (згідно заяви про зменшення позовних вимог) відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДП "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод" звернулось до Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована, зокрема, наступним:
- суд дійшов неправильного висновку, що договір поставки №17, що укладено між позивачем і відповідачем слід вважати неукладеним в зв'язку з відсутністю специфікації, яка передбачена договором, та згоди між сторонами договору стосовно істотних умов договору. З таким висновку суду не можна погодитись, так як згоди стосовно істотних умов договору сторонами було досягнуто на момент підписання договору поставки №17. Так, у відповідності до п. 1.1. договору поставки №17 ПП "Дана" зобов'язувалось поставити навантажувач фронтальний. У відповідності до п. 2.1. даного договору ПП "Дана" зобов'язувалось відвантажити вказаний навантажувач за ціною, що визначена в специфікації і погоджена з покупцем (ДП "Ветсанзавод"). Відповідно до положень вказаних пунктів та з урахуванням п. 1.2. договору поставки №17 ПП "Дана" було надано рахунок №30, в якому вказана назва товару і кількість, а також зазначено ціну товару. Чинним законодавством України і договором поставки №17 не передбачено форму специфікації. В даному випадку як специфікацію слід розглядати рахунок №30, в якому вказані всі необхідні дані стосовно товару (асортимент, кількість, ціна). Тобто, на день укладення договору поставки №17 ПП "Дана" було відомо про вимоги, яким повинен відповідати товар, що є предметом договору, тому що рахунок №30 виписано саме ПП "Дана", і ПП "Дана" в даному рахунку вказує всі необхідні дані стосовно товару;
- в листі ПП "Дана" від 22.02.2006р. зазначено, що у зв'язку з відсутністю специфікації, де повинно бути узгоджено рік виготовлення, технічний стан навіски (навантажувача) та трактора МТЗ, підприємство може поставити окремо навантажувач та трактор МТЗ на перераховані кошти. Незрозумілою є позиція ПП "Дана" та суду, адже такі умови і були предметом договорів поставки №16 та №17. Тобто, ПП "Дана" може поставити товар згідно вказаних договорів поставки, але не виконує взяті на себе зобов'язання. При цьому у вказаному листі йде мова про виявлене бажання ДП "Ветсанзавод" придбати екскаватор на базі МТЗ-80. При цьому суду не надано жодного документального підтвердження даного факту. Судом, як доказ, який підтверджує факт зміни істотних умов договору, взято до уваги лист-відповідь ДП "Ветсанзавод" на вказаний лист ПП "Дана". ДП "Ветсанзавод" вважає, що судом невірно оцінені докази, що надані сторонами. Як видно з листа ПП "Дана" від 22.02.2006року, ПП "Дана" зверталося до ДП "Ветсанзавод" з пропозицією поставити екскаватор МТЗ в заміну трактора МТЗ та навантажувача. В свою чергу у листі-відповіді ДП "Ветсанзавод", направленого на адресу ПП "Дана", зазначається про можливість такої поставки лише за умови зарахування штрафних санкцій по договорам поставки №16 та №17 в рахунок вартості екскаватора МТЗ. В даному випадку мова йде не про перемовини сторін стосовно предмету договору, а про намагання ДП "Ветсанзавод" врегулювати спір, що виник між сторонами в досудовому порядку. Не дивлячись на пояснення представника ДП "Ветсанзавод" про те, що між сторонами договору поставки №17 виник спір, предметом якого було невиконання договірних зобов'язань ПП "Дана", і як можливий варіант досудового врегулювання спору, ДП "Ветсанзавод" розглянув пропозицію ПП "Дана" і вказав, що таке врегулювання спору можливе лише за умови зарахування штрафних санкцій по договорам поставки №16 та №17 в ціну екскаватора МТЗ. Підтвердження згоди ПП "Дана" таким чином врегулювати в досудовому порядку спір не надійшло;
- судом не визнано як доказ пред'явлення вимоги надані суду шляхові листи, не зважаючи на визнання представником ПП "Дана" факту приїзду представників ДП "Ветсанзавод" з вимогою про виконання договірних зобов'язань згідно договорів поставки №16 та №17;
- в судовому рішенні зазначено про неможливість транспортування навантажувача фронтального автомобілем ГАЗ 3110, на якому начебто прибули представники відповідача. Тобто, не розцінюючи як доказ шляхові листи, суд вказує на неможливість транспортування товару автомобілем ГАЗ 3110. Але при цьому судом не взято до уваги пояснень представника ДП "Ветсанзавод", що транспортування товару не планувалось здійснювати за допомогою вказаного автомобіля. Через отримання відмови ПП "Дана" відвантажити товар представниками ДП "Ветсанзавод" не вживалось заходів, направлених на транспортування. Крім того, в поясненні представника ДП "Ветсанзавод" зазначалось про відмову представників ПП "Дана" зробити відмітку в шляхових листах.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду Житомирської області від 28.11.2006року незаконним, просить його скасувати та прийняти новий судовий акт, яким позов задовольнити.
Представники відповідача заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважають їх безпідставними, оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції - законним та обгрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод" - без задоволення.
Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Державне підприємство "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод" звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства "Дана" про стягнення 6962,92грн. неустойки за неналежно виконане зобов'язання (а.с.2).
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору №17 від 10.08.2005р. він перерахував відповідачу 6387грн. попередньої оплати за навантажувач фронтовий. Відповідач, згідно п.5.1 договору, зобов'язався поставити товар протягом 20 днів з моменту попередньої оплати, проте свої зобов'язання не виконав в установлений термін. Товар було поставлено лише 11.04.2006р., в зв'язку з чим, відповідачу за затримку відвантаження товару нарахована пеня в розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день прострочення, що складає 6962,92грн.
Позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5525,62грн. за період з 20.10.2005р. (день пред'явлення вимоги про поставку) по 11.04.2006р. (день відвантаження) (а.с.48-49).
10.08.2005р. між сторонами було укладено договір №17 (а.с.8), згідно п 1.1 якого ПП "Дана" (відповідач) зобов'язався поставити ДП "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод" (позивач) навантажувач фронтальний згідно рахунку №30.
Пунктом 1.2 передбачено, що загальна кількість товару, що є предметом поставки за цим договором, її дольове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у специфікації, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
В пунктах 2.1 та 2.2 зазначено, що постачальник відвантажує товар на адресу покупця за цінами, що визначені у специфікації постачальника і які погоджені з покупцем, на суму 6387,00грн.; товар відвантажується покупцю на умовах самовивозу протягом 30 днів з моменту попередньої оплати.
Відповідно до п.5.1 договору, товар, що є предметом поставки за цим договором відвантажується на адресу покупця протягом 20 днів з моменту попередньої оплати.
У відповідності до умов договору позивач перерахував відповідачу 6387,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №85 від 15.08.2005р. (а.с.6).
Позивач направив на адресу відповідача претензію №427 від 20.12.2005р. з вимогою виконати умови договору стосовно поставки навантажувача фронтального (а.с.9,13).
За твердженнями позивача, 11.04.2006р., згідно доручення серії ЯЛД № 509062 говар, який є предметом договору, було відвантажено на ДП Тульчинськиі Бетсанзавод".
Як передбачено п.9.2 договору, при затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений пунктом 5.1 цього договору з урахуванням норм пункту 5.4 договору, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі не менше 0,5% від вартості затриманого товару за кожний день прострочення.
Відповідно до вказаного пункту, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 0,5°/ від вартості затриманого товару за кожен день прострочення, яка, згідно заяви про зменшення позовних вимог за період з 20.10.2005 (день пред'явлення вимоги про поставку) по 11.04.2006 (день відвантаження) склала 5525,62грн. (а.с.48,49).
Відповідач у відзиві на позовну заяву №12 вказав, що умову договору №17 щодо відвантаження навантажувача фронтального, не було виконано у зв'язку з неотриманням від позивача специфікації, яка, згідно п. 1.2 та 1.3 договору, є його невід'ємною частиною (а.с.22-24).
У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором та одночасно з товаром повинен передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
З положень ст.663 ЦК України вбачається, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
При дослідженні договірних строків відвантаження, судом встановлено, що п.2.2 договору передбачено відвантаження товару протягом 30 днів з моменту попередньої оплати, а п. 5.1 - протягом 20 днів з моменту попередньої оплати.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строки відвантаження предмету договору сторонами не встановлено, тому, для їх визначення, слід керуватися положеннями ст.530 ЦК України.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір №17 від 10.08.2005р. є неукладеним.
Так, стаття 656 ЦК України вказує, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
За ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Суд першої інстанції дійшов висновку про неукладеність договору з тих підстав, що в матеріалах справи відсутня специфікація, складення якої передбачено п.1.2. договору, в зв'язку з чим вважає, що сторони не дійшли згоди з такої істотної умови як предмет договору.
Проте, предмет договору чітко визначений в пункті 1.1 договору, в якому зазначено, що постачальник зобов'язується поставити навантажувач фронтальний.
Крім того, предмет договору визначений в рахунку №30 від 10.08.2005р., отриманим позивачем від відповідача, в якому вказано найменування продукції, її кількість, ціна та сума (а.с.42). Складення вказаного рахунку передбачено пунктом 1.1 договору.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що договір є неукладеним, спростовується матеріалами справи та є помилковим.
Однак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення пені в сумі 5525,62грн. згідно заяви про зменшення позовних вимог не можуть бути задоволені з інших підстав.
Так, пунктом 2.2 договору сторони погодили, що товар відвантажується покупцю на умовах самовивозу.
Позивач не надав суду доказів здійснення ним дій на виконання вказаного пункту договору, а саме: прибуття його представників на підприємство відповідача з метою здійснити самовивоз товару.
Щодо посилань позивача на шляхові листи (а.с.10-12), то вони не розцінюються судом як належні докази, оскільки в них не зазначено місце призначення - смт.Гришківці Бердичівського району (місцезнаходження підприємства - відповідача) та відсутні відмітки відповідача.
Також відсутні відмітки відповідача, які могли б свідчити про перебування представників позивача, у посвідченнях про відрядження (а.с.54-56), в зв'язку з цим ці документи також не розцінюються як належні докази.
Представники відповідача в засіданні апеляційного господарського суду пояснили, що позивач не вживав заходів до самовивозу товару, його представники на підприємство - відповідача з цією метою не прибували.
Згідно ч.4 ст.612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до ч.1 ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Апеляційним господарським судом встановлено, що кредитор (позивач) не вчинив дій, що передбачені договором щодо самовивозу товару, отже, позивач вважається таким, що прострочив.
Таким чином, відповідач не міг виконати своє зобов'язання щодо поставки товару внаслідок прострочення кредитора (невиконання ним свого обов'язку за договором).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку прострочення боржника (відповідача) не настало, а тому він не може нести відповідальність, передбачену п.9.2 договору, в зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга Державного підприємства "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", м.Тульчин Вінницької області не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Житомирської області від 28.11.2006р. у справі №12/2462 має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Житомирської області від 28 листопада 2006 р. у справі №12/2462 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Тульчинський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", м.Тульчин Вінницької області - без задоволення.
2. Справу №12/2462 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.
1 - до справи
2,3 - сторонам
4 - в наряд