Ухвала

іменем україни

26 липня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Закропивного О.В., Іваненко Ю.Г.,

Леванчука А.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними цивільно-правових договорів і державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 06 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Миколаївська ОДА), Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївське лісове господарство») звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив поновити позовну давність за вимогами; визнати незаконними та скасувати п. 29 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39 та п. п. 11, 11.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48 про надання ОСОБА_3 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та затвердження проекту землеустрою і передачі вказаної земельної ділянки у його власність; визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_3; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 05 серпня 2010 року № 1982, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; витребувати земельну ділянку від ОСОБА_6 як недобросовісного її володільця у власність держави в особі ДП «Миколаївське лісове господарство».

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_3 на порушення вимог чинного законодавства без попереднього її вилучення у належного користувача - ДП «Миколаївське лісове господарство», як землі державного лісового фонду та на порушення встановленої процедури незаконно передана міською радою у власність зі зміною її цільового призначення. Відповідачем ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не було узгоджено з органом виконавчої влади з питань лісового господарства зміну цільового призначення земельної ділянки, висновок про погодження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства не надавався. Також згідно з ч. 4 ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» відсутня обов'язкова державна експертиза вказаного проекту землеустрою. Крім того, після отримання ОСОБА_3 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку між ним та відповідачем ОСОБА_4 05 серпня 2010 року укладено договір дарування земельної ділянки. У подальшому 11 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, а 08 травня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Оскільки спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_3 на порушення вимог чинного законодавства, то отриманий ним державний акт на право власності на земельну ділянку, укладені договори дарування та купівлі-продажу земельної ділянки вважаються недійсними. Також прокурор зазначив, що способом відновлення становища, яке існувало до вилучення земельної ділянки державного лісового фонду на користь відповідача, є її витребування із незаконного володіння ОСОБА_6 у власність держави в особі Миколаївської ОДА з передачею у користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Під час розгляду справи прокурор уточнив позовні вимоги та просив поновити строк позовної давності, пропущений із поважних причин; визнати незаконним та скасувати п. 29 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39, за яким ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», ненаданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1; визнати незаконними та скасувати п. п. 11, 11.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48, якими затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1 000 кв. м, зарахування її за функціональним використанням до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1; визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт від 15 травня 2009 року серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 1 000 кв. м по АДРЕСА_1, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100826; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, по АДРЕСА_1, від 05 серпня 2010 року № 1982, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1 000 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 143 780,00 грн, по АДРЕСА_1 у власність держави в особі Миколаївської ОДА та у користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06 березня 2017 року, позов задоволено у повному обсязі.

Визнано поважними причини пропущення позовної давності та поновлено прокурору Корабельного району м. Миколаєва строк позовної давності для звернення до суду з указаним позовом.

Визнано незаконним та скасовано п. 29 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39, за яким ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», ненаданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.

Визнано незаконними та скасовано п. п. 11, 11.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48, якими затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1 000 кв. м, зарахування її за функціональним використанням до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт від 15 травня 2009 року серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 1 000 кв. м по АДРЕСА_1, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100826.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, від 05 серпня 2010 року № 1982, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1 000 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 143 780 грн, по АДРЕСА_1 у власність держави в особі Миколаївської ОДА та в користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте судові рішення не відповідають наведеним нормам процесуального права.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що усупереч вимогам ЗК України Миколаївською міською радою прийнято рішення про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки державного лісового фонду за відсутності згоди на її вилучення ДП «Миколаївське лісове господарство», тобто поза волею належного землекористувача.

Також суд виходив із того, що спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалася ОСОБА_3 для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства і використанням лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, проект відведення повинен бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Проте відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 10 жовтня 2013 року № 1783 проект відведення управлінням не погоджувався та наявний у проекті висновок Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 01 квітня 2008 року № 640 не видавався. Крім того, на порушення приписів закону обов'язкова державна експертиза вказаного проекту відведення не проводилася.

Посилаючись на викладене, суд дійшов висновку, що внаслідок грубого порушення Миколаївською міською радою вимог законодавства, за відсутності згоди належного землекористувача, висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства, висновку державної експертизи землевпорядної документації, прийнято рішення про надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки державного лісового фонду за рахунок земель, що перебували у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство».

Таким чином, суд вважав доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги та наявними правові підстави для висновків про те, що п. 29 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39 та п. п. 11, 11.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48 суперечать законодавству, порушують цивільні права та інтереси держави, а тому визнаються незаконними та підлягають скасуванню.

Також суд дійшов висновку, що оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 травня 2009 року серії НОМЕР_1 видано ОСОБА_3 на підставі незаконних рішень міської ради, то останній відповідно до ст. ст. 21, 203, 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Крім того, суд дійшов висновку, що оскільки спірні рішення міської ради прийняті із суттєвим порушенням вимог законодавства, то укладений на їх підставі договір дарування підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України як такий, що суперечить цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Керуючись ст. 387 ЦК України, суд вважав, що способом відновлення становища, яке існувало до вилучення земельної ділянки державного лісового фонду на користь відповідача ОСОБА_3, є її витребування із незаконного володіння ОСОБА_6 та повернення у власність держави в особі Миколаївської ОДА з передачею у користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Разом із тим суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропущення строку позовної давності та поновлення строків позовної давності для захисту порушеного права, зазначивши, що порушення закону при передачі у власність земельної ділянки лісового фонду, виявлені прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва під час проведеної у жовтні 2013 року перевірки додержання вимог земельного законодавства в діяльності ДП «Миколаївське лісове господарство», за результатами якої за ознаками підроблення висновків Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства прокуратурою м. Миколаєва 16 жовтня 2013 року розпочато кримінальне провадження № 42013160010000048 за ч. 1 ст. 358 КК України.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

На підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За ч. 2 ст. 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку п. 2 ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, прийнятій за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень в порядку глави 3 розділу V ЦПК України у справі № 6-2469цс16.

Вказаний висновок щодо застосування норм права відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Визнаючи поважними причини пропущення позовної давності та поновлюючи прокурору Корабельного району м. Миколаєва строк позовної давності для звернення до суду з указаним позовом, суд виходив із того, що порушення закону при передачі у власність земельної ділянки лісового фонду виявлені прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва під час проведеної у жовтні 2013 року перевірки додержання вимог земельного законодавства в діяльності ДП «Миколаївське лісове господарство», за результатами якої за ознаками підроблення висновків Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства прокуратурою м. Миколаєва 16 жовтня 2013 року розпочато кримінальне провадження № 42013160010000048 за ч. 1 ст. 358 КК України.

Однак суд залишив поза увагою й не зазначив обставин і фактів на спростування доводів заперечень відповідача ОСОБА_6 проти позову щодо пропущення прокурором строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, у зв'язку з чим суд не розглянув належним чином клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до указаного позову (а. с. 205-212, т. 1).

Так, на а. с. 213, т. 1 знаходиться копія стенограми 23-ї сесії Миколаївської міської ради Vскликання першого пленарного засідання від 24 квітня 2008 року, у тому числі за участю прокурора міста Коткова Валерія Васильовича.

Згідно з копією стенограми 33-ї сесії Миколаївської міської ради V скликання першого пленарного засідання від 24 березня 2009 року, яка міститься на а. с. 215, т. 1, засідання відбулося за участю старшого помічника прокурора міста Алєксєєва Андрія Павловича.

За таких обставин судам необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити, чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки; з якою метою були присутніми представники прокуратури на сесії; чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого міської радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами належним чином не встановлені, судами порушено норми матеріального та процесуального права, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 213, 214ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 06 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов

Судді: О.В. Закропивний

Ю.Г. Іваненко

А.О. Леванчук

О.В.Ступак