Справа №22ц-2473/09      Головуючий в суді 1 інстанції – Войнаренко Л.Ф.

 Категорія 01,02,05                                  Доповідач - Воробйова Н.С.                                                                            

                                                         УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

         20.10.09 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого : Тракало В.В.

суддів:  Воробйової Н.С., Гуля В.В.

при секретарі : Бойченко М.В.

        розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві  цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду від 03 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі повіреної ОСОБА_5 , ОСОБА_6 третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_2  про визнання договору купівлі-продажу частини будинку нікчемним, визнання недійсним правочину купівлі-продажу  частини житлового будинку, визнання права на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

                                                                 В с т а н о в и л а :

              У січні 2008 року ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати договір купівлі-продажу частини житлового будинку по АДРЕСА_1 між ОСОБА_3. та ОСОБА_6., ОСОБА_4. в особі повіреної ОСОБА_5. нікчемним.

              Посилалась  на те, що вона та її дочка з 1999 року постійно зареєстровані за адресою м. АДРЕСА_1 на   житловій площі, що належить її брату ОСОБА_2.., який набув на неї право власності на підставі договору купівлі-продажу від 24.06.1992 року.

                Співвласниками домоволодіння на той час була ОСОБА_7 а пізніше стали її онуки  - ОСОБА_4.  та  ОСОБА_6   Спірних  питань  щодо  користування  конкретними площами та  надвірними спорудами ніколи не виникало.

                    У грудні 2005 року співвласники ОСОБА_6. та ОСОБА_4. продали свої частки у спільному домоволодінні ОСОБА_3. і тільки у березні 2007 року їй    стало відомо, що текст вчиненого ними правочину становить реальну загрозу для порушення її прав, як члена сім»ї власника, оскільки вона проживає з братом з часу придбання частини будинку, брат, як інвалід, постійно перебуває під її наглядом, майно придбане за її кошти.

                    Текст договору від 20.12.2005р. між покупцем ОСОБА_3. та ОСОБА_6. і ОСОБА_4 в особі гр. ОСОБА_5. (матері ОСОБА_4) свідчить про незаконне заволодіння майном її та  брата. Належна їм частина будинку і споруд фактично перейшли у власність   відповідача ОСОБА_3

            Третя особа   ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину купівлі-продажу частини житлового будинку між ОСОБА_3. та ОСОБА_6., ОСОБА_4. в особі повіреної ОСОБА_5. та визнання права володіння, користування та розпорядження на умовах часткової власності земельною ділянкою, зобов'язання відповідача ОСОБА_3 встановити тверді межі між земельними ділянками.

            Рішенням Вишгородського районного суду  від 03.02.2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1. та ОСОБА_2.

              В апеляційній скарзі   ОСОБА_1. та ОСОБА_2. ставиться питання про скасування рішення суду як необґрунтованого та такого, що не відповідає вимога матеріального і процесуального права. Справу просять передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

           Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

           Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим  Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнанних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.  

          Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

         Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

         Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.  

         Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

         Особа, яка вчиняє право чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

         Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

         Відповідно до ч.1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього  Кодексу.

         Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин).      

   Встановлено, що ОСОБА_1. є членом сім»ї ОСОБА_2. та проживає разом з ним у частині будинку АДРЕСА_1 що належить останньому на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 24.06.1992 року.

   З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2005 року  ОСОБА_3 придбав за договором купівлі- продажу у співвласників спірного житлового будинку  належні їм  8/10 частин житлового будинку з відповідними надвірними спорудами.

   ОСОБА_2. оскаржував даний договір в судовому порядку, просив визнати його недійсним як укладений фіктивно, а також тому, що відповідачу було передано у власність належні позивачеві господарсько-побутові будівлі.

    Рішенням від 29.03.2007 року у задоволенні вимог ОСОБА_2. відмовлено. Рішення набрало законної сили.  

    Відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не надано суду доказів про порушення з боку відповідачів її  права на користування  частиною домоволодіння та відсутність підстав для визнання договору купівлі- продажу частини спірного будинку між співвласниками будинку та ОСОБА_3. нікчемним..

    Даний висновок суду відповідає матеріалам справи та ґрунтується на вимогах закону.

    Згідно ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчуються державними актами.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

       З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав  для задоволення позовних вимог ОСОБА_2. про визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку недійсним, визнанні права на володіння, користування та розпорядження на умовах часткової власності земельною ділянкою, зобов'язання відповідача ОСОБА_3 встановити тверді межі між земельними ділянками.

              Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для скасування рішення суду відсутні.

                                                     Ухвалила :

     Апеляційні скаргу відхилити .

     Рішення  Вишгородського районного суду від 03 березня 2009 року залишити без змін.

     Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.    

         Головуючий  -                                                    

         Судді  -