Справа № 22- ц- 2721 / 2006 рік. Категорія: визнання договору

дарування не дійсним.

Головуючий 1 інст.: Солодков А.А. Доповідач: Кокоша В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

21 червня 2006 року. Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Котелевець А.В., суддів    -КокошіВ.В., Хорошевського О.М., при секретарі - Горпинич О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3, 3 осіб приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, опікунської ради виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова - про визнання договору дарування частини квартири недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 у м. Харкові, укладеного 26 грудня 2003 року між нею і її малолітнім сином ОСОБА_2 від імені якого при укладенні договору діяв її чоловік ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4

В обґрунтування своїх вимог вона зазначала, що договір дарування половини квартири на ім'я сина вона уклала внаслідок обману її ОСОБА_3, який обіцяв придбати для нею однокімнатну квартиру, але своєї обіцянки не виконав.

Окрім того, зазначений договір дарування укладений нею внаслідок збігу тяжких обставин, викликаних розпадом її сім'ї, окремим проживанням без малолітнього сина та на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки в результаті укладення договору вона залишилася без житла.

Відповідач ОСОБА_3, діючий в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, 3 особи приватний нотаріус ОСОБА_4, представник опікунської ради виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова позов не визнали, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове, яким задовольнити позов.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та стверджується належними доказами, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_2 були співвласниками однокімнатної квартири АДРЕСА_2 у м. Харкові на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Харківською квартирно-експлуатаційною частиною району 29 серпня 1997 року за № НОМЕР_1. ( а. с. 44, 45).

На підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого біржею нерухомості і основних фондів України від 23 березня 1998 року та свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом ОСОБА_4 26 грудня 2003 року, ОСОБА_1 та  одночасно належала на праві приватної власності в рівних долях кожному квартира АДРЕСА_1 у м. Харкові.  (а. с. 31,28).

Рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова від 5 грудня 2003 року № НОМЕР_2 затверджено рішення опікунської ради про надання дозволу батьку малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3 укласти договір купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_3 м. Харкова від імені ОСОБА_2 та укласти договір дарування квартири ОСОБА_1 м. Харкова на ім'я ОСОБА_2 ( а. с. 42).

26 грудня 2003 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 у м. Харкові між ОСОБА_1, ОСОБА_3, який діяв при укладенні договору у своїх інтересах і інтересах малолітнього сина, та рідним братом позивачки ОСОБА_6 (а. с. 43).

Крім того, 26 грудня 2003 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був посвідчений договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 у м. Харкову, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що діяв в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, відповідно до якого позивачка подарувала сину половину зазначеної квартири. ( а. с. 35).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування половини квартири малолітньому ОСОБА_2 був укладений нею добровільно, при відсутності обману зі сторони батька обдарованої дитини ОСОБА_3 та відсутності у ОСОБА_1 збігу тяжких обставин .

Відповідно до ст. ст. 15, 30 ЦПК України ( в редакції Закону від 2 лютого 1996 року), суди розглядають і вирішують цивільні справи на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду першої інстанції достовірних доказів того, що ОСОБА_3 до укладення договору дарування половини квартири малолітньому сину, надав позивачці обіцянку придбати для неї за власні кошти однокімнатну квартиру.

Про відсутність такої домовленості з позивачкою ОСОБА_3 стверджував і в суді апеляційної інстанції.

В той же час, зі змісту договору дарування частини зазначеної квартири від 26 грудня 2003 року вбачається, що вій не був укладений між сторонами відповідно до ст. 61 ЦК України ( редакції 1963 року) під відкладною чи скасувальною умовами.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 і щодо укладення нею договору дарування частини квартири внаслідок збігу тяжких обставин, викликаних розпадом її сім'ї та окремим проживанням без малолітнього сина.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 грудня 1991 року. (а. с. ЗО).

Від сумісного проживання вони мають малолітнього сина ОСОБА_2 5 листопаду 1993 року народження. ( а. с. 36).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2004 року їх шлюб розірвано. Цим же рішенням суду визначене місце проживання малолітнього ОСОБА_2 з його батьком ОСОБА_3 ( а. с. 15).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2005 року, ОСОБА_1 визнана такою , що втратила право користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1 м. Харкова у зв'язку з вибуттям з квартири у липні 2004 року на постійне проживання до м. Київ.( а. с. 16).

Зазначені обставини свідчать про те, що на час укладення договору дарування половини квартири, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі та проживали однією родиною.

Доказів того, що договір дарування частини квартири малолітньому сину був укладений ОСОБА_1 внаслідок її обману ОСОБА_3 та під впливом тяжких обставин, матеріали справи не містять. Не надано таких доказів позивачкою і в суді апеляційної інстанції.

За таких обстав судова колегія приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необгрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного та керуючись ст.303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, п.І.ч.1 ст. 314,315,317, 319 ЦПК України колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2006 року залишити без змін.

Ухвала судової колегії набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.