Апеляційний суд Кіровоградської області

Справа № 22-1943 - 2009 р.                                                   Головуючий у 1 інстанції –Павелко І.Л.

Категорія  55                                                                            Доповідач – Суровицька Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        «10» листопада  2009 року

      Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

      г оловуючої судді – Суровицької Л.В.,

      суддів                    – Пономаренко В.Г., Спірідонової Л.С.,

      при секретарі        – Пітель Г.М.  

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами  ОСОБА_1 та ОСОБА_2   на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 червня 2009 року у справі за позовом  ОСОБА_1  до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, третя особа – Кіровоградське обласне управління у справах захисту прав споживачів про визнання неправомірними дій, розірвання договору поставки, зобов’язання демонтувати паркан, про стягнення коштів, сплачених по договору, відшкодування збитків і моральної шкоди.

      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, пояснення   відповідача ,  дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

      У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до  приватного підприємця ОСОБА_2, третя особа – Кіровоградське обласне управління у справах захисту прав споживачів про захист прав споживача.

      Зазначала, що 19 квітня 2008 року вона уклала з відповідачем договір поставки залізобетонних плит та монтаж з них паркану за місцем свого проживання АДРЕСА_1 на загальну суму 7 945 грн.

      3 червня  та 6 червня 2008 року згідно умов договору відповідач поставив їй залізобетонні плити всього в кількості 72 шт. та стовпи для їх установки, а в період з 5 по 7 червня 2008 року виконав роботи по монтажу паркану  і видав гарантійний талон на поставлений товар з  терміном гарантії -  три роки.

     Після встановлення паркану вона виявила, що потріскались 23 плити та перекосився один проліт. 16 липня 2008 року вона звернулась з заявою до відповідача про поставку неналежного матеріалу, однак відповіді не отримала.

     Оскільки плити продовжували тріскатись і всього в період гарантійного терміну  прийшло в непридатний стан 50 плит, вона повторно 1 серпня 2008 року звернулась до відповідача з заявою про неналежну якість поставленого матеріалу, про заміну плит, а в разі невиконання цієї вимоги про повернення сплачених коштів. Відповідь від відповідача на вказану заяву також не отримала у зв’язку з чим звернулась в обласне управління захисту прав споживачів.

     29 серпня 2008 року відповідач завіз до її подвір’я 40 плит для заміни, однак вона виявила,  що ці плити мокрі та  також вже мають на поверхні тріщини, тому відмовилась від їх встановлення.

     У зв’язку з тим, що відповідач порушив її права як споживача, просила суд розірвати договір поставки залізобетонних плит та монтаж паркану, укладений 19 квітня 2008 року з відповідачем, зобов’язати його демонтувати паркан за власний рахунок, стягнути з  ПП ОСОБА_2. на її користь сплачені по договору кошти в сумі 9 720 грн., а також різницю у подорожчанні матеріалу на день слухання справи.

     В ході судового засідання уточнила і доповнила позовні вимоги, звернулась з позовом до ОСОБА_2. як до фізичної особи – підприємця і просила визнати його дії щодо поставки їй залізобетонних плит з істотними недоліками та неякісного монтажу паркану такими, що порушують права споживача, розірвати договір, зобов’язати відповідача демонтувати за власний рахунок паркан, стягнути кошти по договору в сумі 9 720 грн., різницю у подорожчанні матеріалу в сумі 1668 грн. та  стягнути на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. (а.с.126-127).

     Ухвалою суду від 17 червня 2009 року відповідача ПП ОСОБА_2 замінено на фізичну особу - підприємця ОСОБА_2. (а.с.130).

     Рішенням Кіровського райсуду м. Кіровограда від 17 червня 2009 року позов задоволено частково.

     Визнано неправомірними дії відповідача щодо поставки ОСОБА_1. залізобетонних плит з істотними недоліками та неякісного монтажу паркану. Розірвано договір поставки залізобетонних плит та монтажу паркану, укладений між ОСОБА_1. та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2. Зобов’язано відповідача демонтувати залізобетонний паркан по АДРЕСА_2

     Стягнуто  на користь позивачки збитки в сумі 8145 грн., на відшкодування моральної шкоди 1000 грн. та судові витрати в сумі 81 грн.

     В апеляційній скарзі ОСОБА_1.  та її представник просять рішення суду першої інстанції в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди  змінити і задовольнити  ці позовні вимоги  у повному обсязі.

     Посилаються на те, що рішення суду в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального права.

     В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і направити справу на новий судовий розгляд, зазначає про порушення судом норм матеріального та процесуального права.      

     Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних  скарг, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1. та ОСОБА_2. підлягають задоволенню частково                                                 із наступних підстав.

     Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на  території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право  на належну якість продукції та обслуговування і саме продукцію належної якості продавець згідно з ч.1 ст.6 Закону зобов’язаний передати споживачеві.

     У разі виявлення протягом встановленого гарантійного  строку  істотних недоліків, яки виникли з вини виробника товару, споживач на підставі п.4 ч.1 ст.708 ЦК України та п.1 ч.2 ст.8 Закону має право вимагати розірвання договору та повернення  сплаченої за товар грошової суми.

      Істотний недолік згідно п.12 ст.1  Закону  це недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

     а) він взагалі не може бути усунутий;

     б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів;

     в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено догов ором.

     Таким чином, підставою для задоволення вимоги про розірвання договору і стягнення сплаченої суми є недолік товару, який  робить неможливим його використання в цілому.

     Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з положень ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживача» яка передбачає, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1.   пропорційного зменшення ціни;

2.   безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3.    відшкодування витрат на усунення недоліків товару;

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1.   розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2.   вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

     Стаття 8 Закону визначає поняття  «недолік»  та «істотний» недолік, відповідно до яких споживач має різні права на вимагання усунення недоліків.

     Судом встановлено, що 19 квітня 2008 року  між позивачкою та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 було укладено угоду про поставку залізобетонних плит та монтаж з них паркану за місцем її проживання по АДРЕСА_2

     Відповідно до умов договору 3 червня 2008 року позивачці були доставлені залізобетонні плити та стовпи , а в період з 5 по 7 червня 2008 року відповідачем проведено роботи по монтажу паркану із вказаних матеріалів. За виконану роботу та поставлені матеріали позивач сплатила  кошти, що підтверджується рахунком-фактурою та записами в ньому, а також квитанцією.

     На декоративний паркан встановлено гарантійний термін 3 роки, що підтверджується гарантійним талоном № 18 від 7 червня 2008 року (а.с.11).

     В період гарантійного строку станом на 16 липня 2008 року лопнули спочатку 23 залізобетонні плити, а потім ще  станом  на 1 серпня 2008 року ще 27 плит, всього 50 плит, перекосився один проліт паркану.

     Вказані обставини відповідачем не заперечуються.    

     Відповідно до ч.5 ст.858 ЦК України підрядник, який надав матеріал для виконання роботи, відповідає за його якість відповідно до положень про відповідальність продавця за товари неналежної якості.

     Як пояснив відповідач, поставлені позивачці залізобетонні плити були виготовлені з неякісного цементу. Він відповідно до гарантійних зобов’язань доставив позивачці залізобетонні плити для заміни, однак вона відмовилась від них.

     З пояснень позивачки та її представника вбачається, що причиною відмови була поставка  знову ж таки плит неналежної якості, які були з тієї ж партії, що і встановлені за місцем її проживання.

     Приписом акту перевірки ФОП «ОСОБА_2» відповідно до п.14 ст.8 та ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідача було зобов’язано провести незалежну експертизу щодо причин виникнення дефектів паркану, однак відповідач припис  не виконав.

     Відповідно до листа Державного підприємства «Кіровоградський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації», який є письмовим доказом по справі, продукція, яка виробляється ФОП ОСОБА_2 – вироби залізобетонні, підпадає під дію ДСТУ Б В.2.6-2-95 «Конструкції будинків і споруд. Вироби бетонні і залізобетонні. Загальні технічні умови». За усним зверненням ОСОБА_1. була проведена перевірка ФОП ОСОБА_2. в листопаді 2008 року (акт № 115 від 17.11.2008 року). При перевірці було встановлено незадовільна підготовка виробництва: не проводяться випробування по жорсткості, водопоглинанню та морозостійкості. Внаслідок порушення технологічної дисципліни на операції розпалубки перевірена партія не відповідала вимогам НД з зовнішнього вигляду (а.с.106).

     Приймаючи до уваги ,  що відповідач  визнав факт поставки продукції неналежної якості ,  що недоліки  виникли з  його вини, як  виробника, підтвердив необхідність заміни всіх 50  залізобетонних плит і неможливість використання паркану в такому стані, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що протягом гарантійного строку були виявлені істотні недоліки товару.

     Сукупність досліджених судом доказів підтверджує, що недоліки товару – залізобетонних плит, роблять неможливим використання паркану відповідно до його цільового призначення, роблять товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

     Доводи позивачки про істотність недоліків товару, відповідачем не спростовані.

     Посилання відповідача на акт додержання вимог стандартів, норм і правил від 5 червня 2009 року № 16 щодо якості продукції, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки   він складений за наслідками перевірки заборів залізобетонних декоративних арт.36, які були виготовлені 22 травня 2009 року, тобто значно пізніше після тих залізобетонних виробів, які були виготовлені та поставлені позивачці (а.с.108-109). Вказаний акт не містить даних щодо якості плит, установлених позивачці у червні 2008 року.

     За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що  вимоги позивачки про розірвання договору  та повернення сплаченої за товар суми, є обґрунтованими та доведеними.

     Доводи апеляційної скарги не спростовують  цих висновків суду.

     Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимоги позивачки про стягнення з відповідача коштів, сплачених за договором, суд виходив з того, що ОСОБА_1. сплатила відповідачу  8 145 грн.

      Однак такий висновок суду не відповідає обставинам справи, що відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в частині відшкодування  збитків.

       З пояснень позивачки вбачається, що за залізобетонні плити, стовпи, їх доставку та  установку вона сплатила 9 720 грн. Вказані обставини  підтвердив в суді апеляційної інстанції відповідач.

      Крім того,  квитанцією до прибуткового касового ордера № 1048, рахунками фактурами від 19 квітня 2008 року, 3 червня 2008 року та 6 червня 2008 року підтверджується здійснення оплати Криванко Л.Ф. ФОП ОСОБА_2. в сумі 9 720 грн.

      Тому рішення суду в частині позовних вимог про відшкодування збитків підлягає зміні, з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. на відшкодування збитків підлягає до стягнення 9720 грн.

      Безпідставними є вимоги позивачки про стягнення різниці у вартості товару у зв’язку з його подорожчанням, так як відсутні докази, які б підтверджували фактичне подорожчання .

     Не можна погодитись з рішенням суду  та доводами апеляційної скарги ОСОБА_1. та її представника в частині відшкодування моральної шкоди позивачці, оскільки це суперечить нормам матеріального права.

      Відповідно до п.5 ч.1 ст.4  Закону України  «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я продукцією у випадках, передбачених законодавством.

      Судом встановлено, що моральна шкода заподіяна позивачці моральними переживаннями з приводу неякісного товару та зверненнями за медичною допомогою в період розгляду справи в суді і на підставі ст.1167 ЦК України стягнуто з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

      При вирішенні цієї вимоги суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки  положення статті 1167 ЦК України не поширюється на правовідносини, що склались між сторонами і не застосував п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», яка регулює вказані правовідносини.

     В матеріалах справи відсутні докази того, що поставлена позивачці продукція є небезпечною для життя і здоров’я, тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає.

     Оскільки судом допущено порушення норм матеріального права, то відповідно до  п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України це є підставами для скасування рішення суду  в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.  

     В решті рішення суду є законним та обґрунтованим, тому залишається без змін.

     На підставі п.12 ч.1 ст.1, , ч.1 ст.6, п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст.303, 304, п.2, п.3 ч.1 ст.307, п.3,4 ч.1 ст. 309, 313,316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

     Апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

     Рішення  Кіровського районного суду м.  Кіровограда від 17 червня 2009 року  в частині стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів на відшкодування збитків, змінити.

     Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальних збитків 9 720 грн. (дев’ять тисяч сімсот двадцять грн.).

      Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 червня 2009 року в частині відшкодування моральної шкоди, скасувати.

      В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

     В решті рішення суду залишити без змін.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

      Головуюча суддя:

     Судді: