22-ц/775/427/2017(м)

221/2380/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Аксьоненко В.І.

Категорія 27 Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

20 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів Баркова В.М., Биліни Т.І.,

секретар Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 18 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2015року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначив, що 26.06.2007 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний Договір №DOVWGA00000004 на суму 50000,00 гривень з терміном повернення до 26.06.2017 року.

Посилаючись на те, що відповідач своїх обов'язків по сплаті кредиту та процентів за користування коштами не виконує, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості станом на 29.05.2015 року в розмірі 27783,53 грн., що складається з 23156,47 гривень - заборгованість за кредитом, 4527,06 грн. -заборгованість по процентах за користування кредитом, 100,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 18 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приват Банк» відмовлено.

З даним рішенням не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, не звернув увагу на всі докази по справі та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу в режимі відеоконференціїї у відсутності ОСОБА_2, яка будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилась, заяв про відкладення розгляду справи не наддала, але за участю її представника ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_5, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає задоволенню частково.

За змістом ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно зі ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Проте оскаржене рішення таким вимогам не відповідає.

Судом встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що 26.06.2007 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний Договір №DOVWGA00000004 на суму 50000,00гривень з терміном повернення до 26.06.2017 року.

27.06.2007 року відповідач отримала грошові кошти в сумі 50000,00 гривень, що підтверджує факт виконання своїх обов'язків позивачем.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до умов договору відповідач повинен здійснювати повернення кредитних коштів рівними частками та сплачувати відсотки у розмірах та у строк, які визначені кредитним договором.

З наданих позивачем документів вбачається, що відповідач своїх обов'язків по сплаті кредиту та процентів за користування коштами не виконав (згідно з розрахунком заборгованості - а.с.4-7) та станом на 29.05.2015 року має заборгованість перед позивачем в розмірі 27.783грв.53коп., що складається з 23.156,47 гривень заборгованості за кредитом, 4527,06грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 100,00грн. – заборгованості по комісії за користування кредитом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також розмір процентів, встановлених договором.

Як вбачається з умов кредитного договору, кредит відповідачу був виданий на наступні цілі: ремонт квартири на суму - 50.000 гривень, а також 5460,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п.2.1.3.,2.2.7. даного Договору, зі сплатою за користуванням Кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 750,00грв.,та щомісяця в період сплати 0,20% від суми виданого кредиту,та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п.6.2 даного Договору. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник (тобто відповідач) повинен надавати банку (позивачу) кошти (щомісячний платіж) в сумі 883грв.41коп. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, дослідивши докази по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою.

Суд першої інстанції передчасно дійшов висновку, що ОСОБА_2 повністю погасила заборгованість по спірному кредитному договору. Суд не звернув увагу на те, що згідно з п 7.1 спірного кредитного договору відповідач отримала від позивача 55 460 грн., з яких 50000 грн. – кредитні кошти на ремонт квартири відповідача і 5460 грн. на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору. Щомісячний платіж в сумі 883,41 грн., який встановлений п. 7.1 кредитного договору складається із заборгованості по кредиту, відсоткам та винагороди.

Пунктом 2.1.3 спірного кредитного договору встановлено, що позичальник звертається до Банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до Договорів страхування, укладених відповідно до п. 2.2.7 даного Договору, і доручає Банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно Договорів страхування. Перерахування кредитних коштів Банк зобов'язується провадити у випадку не пред'явлення Позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати, передбачених Договорами страхування. Перерахування коштів на сплату чергових страхових платежів здійснюється в національній валюті України.

Суд першої інстанції не з'ясував, що даний кредитний договір забезпечений договором поруки від 27 червня 2007 року, який укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6. Предметом договору поруки є надання в іпотеку нерухомого майна – квартири, яка належить іпотекодавцю – ОСОБА_6 Предмет іпотеки є застрахованим і на оплату даного страхування відповідачка щорічно повинна була сплачувати 546 грн. ОСОБА_2 страхові платежі жодного разу не сплачувала, і тому ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі п. 2.1.3 спірного кредитного договору перераховував страхові платежі з платежів ОСОБА_2, які вона здійснювала на погашення тіла кредиту.

Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в період з 21.07.2014 року по 27.02.2015 року відповідач не виконувала обов’язки по сплаті кредиту, прострочивши шість чергових платежів, а в період з лютого 2015 року по червень 2015 року відповідач щомісячно сплачувала платежі в сумі 500 грн., тобто менше обов’язкової суми щомісячного платежу 883,41 грн, яка визначена договором.

На виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року якою скасовано рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2016 року, ухвалене за результатом перегляду рішення суду першої інстанції в цій справі, колегією суддів у відповідності до положень ст.10 ЦПК України роз’яснені сторонам їх права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема, право на проведення судової економічної експертизи для з’ясування питання наявності чи відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитом, її розміру, складових, порядку нарахування.

Між тим, сторонами про проведення судової експертизи не заявлено.

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.

Зі справи вбачається, що позивачем надано достатні та належні доказі наявності та розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, які відповідачем не спростовані.

Заперечення представника відповідача щодо неправильності визначення позивачем суми кредиту, оскільки, на його думку, сума 5460,00 грн., видана відповідачу на сплату страхових платежів, не входить до кредиту, тому не повинна погашатися з кредитних коштів, спростовуються матеріалами справи – змістом кредитного договору, який складається з двох сум, які видані на однакових умовах.

Також неможливо погодитися із твердженням представника відповідача про безпідставність позовних вимог в частині нарахування заборгованості по процентам за договором. Представник позивача вказує на збільшення Банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, що є незаконним.

Згідно з положеннями ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Кредитору забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника.

Кредитний договір з позичальником укладений банком 26 червня 2007 року з процентною ставкою за користування кредитом 14,04% річних.

Порядок підвищення процентних ставок та їх граничні розміри буди визначені сторонами при укладенні кредитного договору (п.2.3).

Рішення про підвищення процентних ставок прийняті Банком 23 вересня 2008 року та 05 січня 2009 року.

На підтвердження таких обставин представником позивача надані суду Накази Дирекції банку від 23.09.2008 року №СП-2008-934 про зміну тарифів банку у зв’язку із зміною ринкової ситуації, а саме - збільшення процентної ставки з 22.09.2008 року по іпотечним кредитам, та №КТ-БТ-СП-2009-1/1 від 05.01.2009 року про зміну тарифів банку у зв’язку із зміною ринкової ситуації, збільшення процентної ставки до 01 лютого 2009 року по іпотечним кредитам. У зв’язку із умовами укладеного договору Банком були направлені відповідачу листи-повідомлення про зміну процентної ставки від 29.09.2008 року та від 31.12.2008 року, направлені замовною поштою ОСОБА_2 за вказаною нею адресою.

Представник позивача, заперечуючи проти позову, вказував, що вказані накази Банку не стосуються кредитного договору із відповідачем, оскільки кредит виданий на споживчі цілі – ремонт квартири (т.1 а.с. 10). Однак у матеріалах справи міститься договір іпотеки, укладений із ОСОБА_6, яким забезпечено зобов’язання за кредитним договором. (т.1 а.с.213)

Як роз’яснено у п.28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному ч.6ст.1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст.1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (не укладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Зі справи вбачається, що що відповідач не заявляла про припинення дії договору упродовж всього часу використання кредитних коштів..

Отже, з огляду на умови даного договору, вбачаються, що зміна процентної ставки за користування кредитом та порядок повідомлення клієнта про її підвищення проведені Банком у відповідності до умов договору і положень закону, а відповідач, у свою чергу, підписавши договір, користувалася кредитними коштами, а відтак, погодилася з такими умовами, розміром процентів за користування кредитом та порядком його зміни.

Крім того, в суді першої інстанції відповідач не наводила таких доводів у заперечення проти позову, заявляла інші підстави для відмови в позові, а саме, про фактичну повну виплату нею усієї суми кредиту, що й було прийнято судом до уваги при вирішенні спору.

З доводами представника відповідача про безпідставність нарахування Банком заборгованості у зв’язку із тим, що позивачем неправильно визначена поточна заборгованість по тілу кредиту, не враховані платежі відповідача, які перевищували мінімальний щомісячний платіж, також неможливо погодитись. З розрахунку заборгованості, наданого Банком, вбачається, що відповідач вносила платежі нерегулярно, з простроченням, а п.3.2 та 3.3. кредитного договору визначений певний порядок погашення простроченої заборгованості, за яким внесені позичальником кошти погашають втрати Банку і потім прострочену заборгованість. Відповідачем розрахунок заборгованості, наданий позивачем, і підтверджений даними виписки руху коштів з її кредитного рахунку, не спростований. (т.1 а.с. 106-190).

Статтею 309 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Враховуючи положення ст.2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відраховував із платежів відповідача, які йшли на погашення заборгованості по тілу кредиту на штрафні санкції у вигляді пені 27.02.2015 року – 164,17 грн. та 28.05.2014 року – 0,89 грн., а тому слід зменшити суму заборгованості по тілу кредиту на 165,06 грн. – суму пені, яку позивач відрахував із платежів відповідачки, які йшли на погашення заборгованості по тілу кредиту 27.02.2015 року та 28.05.2014 року.

Отже, з урахуванням обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, і з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором - 22991,41 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 4527,06 та заборгованість по комісії за користування кредитом – 100 грн..

У відповідності до ст. 88 ч.1 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у відшкодування судових витрат підлягає сплаті судовий збір 580,56 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 18 грудня 2015 року скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором – 22991 (двадцять дві тисячі дев’ятсот дев’яносто одна) гривня 41 копійку, заборгованість по процентам за користування кредитом – 4527 (чотири тисячі п’ятсот двадцять сім) гривень 06 копійок та заборгованість по комісії за користування кредитом – 100 (сто) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в відшкодування судових витрат 580 (п’ятсот вісімдесят) гривень 56 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді