Справа №718/983/17

Провадження №2/718/372/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2017 року Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі судді Мізюка В.М., секретаря Безушко М.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кіцмань цивільну справу за позовом Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням серії Ошихлібської сільської ради від 09.12.2016 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування дошкільного навчального закладу. Сільською радою було замовлено технічну документацію із землеустрою по АДРЕСА_1, і фактично площа земельної ділянки становить 0,5640 га. Суміжним власником ділянки є ОСОБА_1, якій належить земельна ділянка площею 0,1722 га та яка накладається на їхню ділянку. Державний акт ОСОБА_1 виданий на підставі договору купівлі-продажу укладеного із ОСОБА_3, якій земельна ділянка належала на підстав рішення Ошихлібської сільської ради від 11.11.2010 року. Вказують, що даний державний акт та договір купівлі-продажу є такими що суперечать чинному законодавству, оскільки порушуються право територіальної громади на користування землею, а тому просили визнати їх недійсними.

Представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав наведених в ньому.

Представник відповідачки заперечив щодо задоволення позову вказуючи, що дана земельна ділянка була придбана законно та з погодженням сільської ради, атому спору відносно неї не може бути, оскільки це є порушенням прав власності.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, хоча завчасно та належним чином була повідомлена про місце, дату та час слухання справи надісланим за адресою реєстрації рекомендованим листом.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Ст.10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1722 га розташована в АДРЕСА_2, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Дана обставина підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданого на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2011 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, якій зазначена ділянка раніше належала на підставі Державного акту на право власності серії НОМЕР_2 виданого на підставі рішення від 11.11.2010 року №17/1/10 1 сесії 6 скликання Ошихлібської сільської ради.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В пункті 5 рішення №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, ідо органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують гроти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року Лз 1-зп.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Згідно із ч.2 ст.152 Земельного кодексу України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.07.2015 року при розгляді справи № 6-319цс 15, судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності гребувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної ласності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою і особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки «Срим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. № 5-рп/2005 положення п.6 діючої Постанови Верховної Ради Української РСР від 08.12.1990р. «Про земельну реформу» №563-XII в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Згідно приписів ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до вимог встановлених у ч.2, 3 ст.321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч.2 ст. 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, суд також враховує наступне. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року". Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з ст.1 Першого протококу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. До того ж у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року Європейський суд з прав людини зробив висновок, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном" та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони пе ршими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Верховний Суд України за наслідками розгляду справи (постанова №6-92цс13 від 18.09.2013 року) щодо законності передачі земельної ділянки прийшов до наступного правового висновку, відповідно до якого особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Таким чином, всебічно, повністю і об'єктивно дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що представником позивача не наведено жодного допустимого і обґрунтованого доказу недійсності договору купівлі-продажу та державного акту, а тому, оскільки земельна ділянка отримана в порядку передбаченому чинним законодавством, з врахуванням інтересів ОСОБА_1 щодо захисту її майнових прав, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку із його необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 30, 41, 47 КК України, ст.ст. 10, 57, 60, 61, 174, 212, 223 ЦПК України, ст.ст. 387, 388, 391 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 4480 (чотири тисячі чотириста вісімдесят) гривень витрат за отримання правової допомоги.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Кіцманський районний суд протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.М. Мізюк