Справа № 348/1346/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1111/2017

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Вінтоняк М.Б.

Суддя-доповідач Горейко

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретарів Бойчука Л.М., Шемрай Н.Б.

з участю сторін, представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування рішення сесії сільської ради, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 01 червня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

28.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа Назавизівська сільська рада про усунення перешкод у користуванні громадською дорогою шляхом зобов'язання відповідача знести металічну огорожу, стовпчики та ворота, встановлені ним біля свого домоволодіння на громадській дорозі по АДРЕСА_1.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 змінив позовні вимоги та просив визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 45983607 від 21.10.2015 року, видане ОСОБА_2 на підставі рішення Назавизівської сільської ради від 21.09.2015 року №38/2015, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку за №11679097 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1.

11.11.2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Назавизівська сільська рада про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2.

Ухвалами Надвірнянського районного суду від 11 листопада 2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до сумісного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 та залучено в якості співвідповідача Назавизівську сільську раду.

12.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Назавизівської сільської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення 38 сесії Назавизівської сільської ради від 21.09.2015 року №38/2015 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд».

Ухвалою суду від 26 січня 2017 року наведену цивільну справу №348/39/17 об'єднано в одне провадження з цивільною справою №348/1346/16-ц.

Ухвалою від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації земельної ділянки; зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку; ОСОБА_1 до Назавизівської сільської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення сесії сільської ради, залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2

Ухвалою суду першої інстанції від 10 травня 2017 року позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Назавизівської сільської ради про скасування державної реєстрації земельної ділянки залишено без розгляду.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 01 червня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування рішення сесії сільської ради, і відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Не погодившись з таким рішенням в частині відмови в задоволенні його позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що розглядаючи справу суд першої інстанції не дотримався вимог ч. 1 ст. 157 ЦПК України та розглянув дану цивільну справу з порушенням строків, визначених даною нормою закону.

Також апелянт вказує, що під час розгляду справи суд неодноразово пропонував сторонам укласти мирову угоду, зокрема і шляхом укладення земельного сервітуту, у зв'язку з чим слухання справи відкладалося, що суттєво збільшило строк розгляду справи. При цьому судом не враховано, що на попередньому судовому засіданні ним було запропоновано відповідачу вирішити даний спір в позасудовому порядку, на що останній не погодився. Крім того, судом не враховано, що така мирова угода була б явно незаконною, оскільки за змістом ст. 401 ЦК України земельна ділянка, щодо якої може бути встановлений земельний сервітут, має бути законною власністю особи, і той, хто хоче укласти сервітут, не має інших способів реалізувати свої права. В даному випадку оспорюється сам факт законності набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яка згідно чинного генплану села є дорогою загального користування і не може бути передана у приватну власність. А іншим способом реалізації його прав, крім встановлення сервітуту, є встановлення факту незаконності отримання у власність частини дороги загального користування і визнання недійним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Апелянт зазначає, що на час прийняття Назавизівською сільською радою рішення від 21.09.2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 діяла норма ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка прямо забороняла передачу у власність земельних ділянок для будівництва без виготовлення детального плану території. Судом залишено поза увагою дану норму закону, а також той факт, що земельну ділянку було передано ОСОБА_2 у власність без детального плану території всупереч прямій забороні законодавства.

На думку апелянта, суд не повністю взяв до уваги пояснення свідка інженера-проектувальника архітектурно-планувального бюро Надвірнянської районної ради ОСОБА_4, яка в судовому засіданні заявила, що в с. Мирне є тільки один діючий генеральний план в редакції 1982 року, а новий генеральний план не чинний, так як в ньому допущено багато помилок, а також він не погоджений головним архітектором району та не затверджений архітектурною радою. Також свідок зазначила, що в даному місці обов'язково має бути дорога відповідно до будівельних паспортів сторін і що відповідач ОСОБА_2 незаконно загородив частину земельної ділянки, яка була відведена для дороги, що повинна була проходити повз земельні ділянки ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Крім того, свідок зазначила, що в разі розроблення ОСОБА_2 детального плану території, частина дороги не була б передана у власність останнього і даний спір взагалі був би відсутній.

Суд не взяв до уваги будівельний паспорт ОСОБА_5 (аркуш справи 74-76 том 2) та державний акт ОСОБА_5 (аркуш справи 83-84 том 2), в яких чітко відображена саме дорога, яка проходить повз земельні ділянки ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Не погоджується апелянт також з висновком суду першої інстанції про те, що ним неправильно обрано спосіб захисту порушеного права. Судом не взято до уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 01.07.2015 року у справі №6-319цс15, де зазначено, що оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Апелянт зазначає і про те, що суд прийняв до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до нього всупереч нормам цивільного процесуального права, які визначають поняття зустрічного позову та умови його пред'явлення. Судом не враховано, що предмети первісного та зустрічного позовів є різними. Із такими позовними вимогами ОСОБА_2 вправі був звернутися до нього шляхом подання окремого позову. На даний момент ним пропущено строк позовної давності за таким позовом.

Судом грубо порушено вимоги ч. 4 ст. 191 ЦПК України, оскільки за його клопотанням на 13.03.2017 року було викликано свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 Проте судом даних свідків не було допитано та запропоновано їм прийти наступного разу. 10.04.2017 року свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 знову з'явилися в суд, однак в черговий раз не були допитані, а розгляд справи був відкладений.

Також в порушення вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд розглянув подану ним 30.11.2016 року заяву про забезпечення позову тільки 19.01.2017 року, тобто через 51 день після її надходження.

На думку апелянта, судом неправомірно відмовлено в задоволенні його клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, висновок по якій підтвердив би факт не справжності його підпису в оригіналі земельно-кадастрового плану та оригіналі акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, які є складовою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 Вказаний факт має ключове значення, оскільки підтверджує незаконність привласнення земельної ділянки відповідачем.

Також апелянт вказує, що відмовляючи в задоволенні його позову суд першої інстанції зіслався на п. 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, що затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, зазначаючи при цьому про редакцію даної інструкції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, та дійшов висновку про те, що погодження меж суміжними землекористувачами не є обов'язковою стадією, а тільки додатковою і погодження меж земельної ділянки не має правового значення. Разом з тим, суд не звернув увагу, що спірні правовідносини виникли у 2015 році, а вищевказана Інстанції втратила чинність 03 липня 2013 року згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 03 липня 2013 року №404, тобто до виникнення спірних правовідносин. Отже, посилання суду на зазначену Інструкцію є незаконним.

Крім того, апелянт зауважує, що судом порушено ч. 3 ст. 192 ЦПК України, оскільки після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і оголошення судових дебатів суд за клопотанням представника відповідача двічі відкладав розгляд справи.

В судових дебатах представник Назавизівської сільської ради просив задовольнити обидва позови, оскільки в будь-якому випадку ОСОБА_1 потрібно зробити дорогу. що судом не взято до уваги.

Суд не звернув уваги і на те, що відповідачами не надано жодних доказів на спростування його позовних вимог.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Відповідач-позивач ОСОБА_2 та його представник в засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги заперечили, просили їх відхилити. Рішення суду першої інстанції вважали законним та обґрунтованим.

Представник відповідача Назавизівської сільської ради в судовому засіданні поклався на розсуд суду та пояснив, що ОСОБА_1 дійсно немає іншого заїзду до своєї присадибної ділянки. З часу зведення жилого будинку він протягом тридцяти років використовував під під'їзд до свого будинку земельну ділянку, що проходить повз домоволодіння ОСОБА_9 та ОСОБА_2 та є під'їздом до їх домоволодінь. Оскільки згідно генплану села від 1982 року та змін до нього, внесених в 2014 році вказані домоволодіння не значаться, а зображені як земельні ділянки, то під'їзної дороги до домоволодіння ОСОБА_1 згідно генплану села не передбачено. Проте, останній може вирішити з ОСОБА_2 питання щодо під'їзду до свого домоволодіння шляхом викупу в ОСОБА_2 частини земельної ділянки.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.12.2016 року.

Вказане домоволодіння побудоване ним на земельній ділянці площею 0,08 га згідно будівельного паспорту, виготовленого госпрозрахунковим проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро та затвердженого рішенням виконкому Надвірнянської районної Ради народних депутатів від 13.12.1989 року №190. При цьому ОСОБА_1 постійно користувався земельною ділянкою площею 0,1446 га, яка обслуговує дане домоволодіння, що підтверджується випискою з погосподарських книг по с. Мирне.

На підставі рішення Назавизівської сільської ради від 14.03.2007 року №7/2006 (а. с. 17 в т. 1) позивачу-відповідачу ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 29.09.2008 року, за даними якого останньому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1446 га, кадастровий номер НОМЕР_2 по АДРЕСА_2, цільове призначення якої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а. с. 8 в т. 1).

Згідно свідоцтва про право власності на жилий будинок від 16.03.1988 року ОСОБА_2 належить на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1.

Вказане домоволодіння побудовано ОСОБА_2 на земельній ділянці площею 0,20 га згідно будівельного паспорту, виготовленого госпрозрахунковим проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро та затвердженого рішенням виконкому Надвірнянської районної Ради народних депутатів від 22.04.1991 року №46. При цьому ОСОБА_2 постійно користувався земельною ділянкою площею 0,37 га, яка обслуговує дане домоволодіння, що підтверджується випискою з погосподарських книг по с. Мирне.

За заявою ОСОБА_2 рішенням сесії Назавизівської сільської ради №13-35/2015 від 21.05.2015 року йому надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення та передачі в приватну власність земельної ділянки площею 0,2479 га по АДРЕСА_1.

21 вересня 2015 року рішенням Назавизівської сільської ради №18-38/2015 затверджено розроблений за замовленням ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1.

21 жовтня 2015 року ОСОБА_2 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку площею 0,2479 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Як вбачається з будівельних паспортів ОСОБА_1 і ОСОБА_2, повз їхні домоволодіння передбачено дорогу шириною 10 метрів.

Згідно технічної документації на виготовлення ОСОБА_1 державного акту на право приватної власності на земельну ділянку передбачено ширину вказаної дороги 4,5 метра.

Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 дороги чи проїзду не передбачено.

Судом встановлено, що відповідно генерального плану с. Мирне, виготовленого в 1982 році ДП УДНДІ ПМ «Діпромісто» і внесених в 2014 році змін до нього дороги чи іншого проїзду попри дані домоволодіння не передбачено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач-відповідач ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 0,1446 га по АДРЕСА_2, а відповідач-позивач ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 0,2479 га по АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому ст. ст. 40, 78, 81, 118, 121, 125 ЗК України, при цьому їхні права та інтереси не були порушені. При прийнятті рішення від 21.09.2015 року №38/2015 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд» Назавизівська сільська рада діяла в межах своєї компетенції згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельного Кодексу України, тому підстав для визнання його незаконним та визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 45983607 від 21.10.2015 року, виданого ОСОБА_2, немає.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд виходив з того, що останній невірно обрав спосіб захисту свого права, яке вважає порушеним, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони є сусідами. Домоволодіння ОСОБА_2 з одного боку межує з домоволодінням ОСОБА_1, з іншого боку з домоволодінням ОСОБА_5

Згідно будівельних паспортів на забудову земельної ділянки ОСОБА_1 (а. с. 28, 29 в т. 2), ОСОБА_10 (а.с. 16 - 17 зв. в т. 2), ОСОБА_5 (а.с. 74-76 в т. 2) кожному з них передбачався заїзд до домоволодіння з дороги.

За даними плану меж земельної ділянки: в державному акті ОСОБА_5 (а. с. 83-84 в т. 2) відображено, що від Г до А земельна ділянка межує з земельною ділянко ОСОБА_2, а від Б до А йдуть землі загального користування (стежка), в державному акті ОСОБА_1 (а. с. 8 в т. 1) відображено, що його земельна ділянка від Г до А межує з земельною ділянкою ОСОБА_2, а від Б до А йде дорога. На час вирішення спору акти є чинними.

Сторони в судовому засіданні визнали, що ОСОБА_1 понад тридцять років користувався заїздом з дороги повз домоволодіння ОСОБА_5 та ОСОБА_2, іншого заїзду до його домоволодіння немає. При цьому ОСОБА_2 пояснив, що до приватизації своєї земельної ділянки він дозволяв ОСОБА_1 використовувати земельну ділянку під заїзд до його домоволодіння.

Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, та вірно застосувавши до спірних правовідносин положення ст. ст. 116, 118, 125, 126, 152 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що приватизацією земельної ділянки ОСОБА_2 не порушено право ОСОБА_1, щодо володіння, користування своєю земельною ділянкою. Такий висновок суду зроблений з урахуванням генерального плану села Мирне, виготовленого в 1982 році ДП УДНДІ ПМ «Діпромісто» і внесених в 2014 році змін до нього.

Однак, висновок суду зроблений з порушенням вимог ч. 1 ст. 212 ЦПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поза увагою суду залишились пояснення свідка ОСОБА_4 - інженера-проектувальника архітектурно-планувального бюро Надвірнянської районної ради, яка пояснила, що є один діючий генплан с. Мирне в редакції 1982 року, а новий генплан 2014 року не чинний, оскільки в ньому допущено багато помилок. Даний генплан не погоджений головним архітектором району та не затверджений архітектурною радою.

Поняття генерального плану визначено в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в силу якого генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить в тому числі і забезпечення в установленому законодавством порядку розробки і подання на затвердження відповідних рад місцевих містобудівних програм, генеральних планів, детальних планів, планів червоних ліній.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

З аналізу наведених норм слідує, що затверджений у вигляді рішення органу місцевого самоврядування генеральний план населеного пункту є актом органу місцевого самоврядування по здійсненню управління землею територіальної громади та носить нормативно-правовий характер, адже містить норми права, тобто правила поведінки, які встановлюють права й обов'язки осіб в регульованих суспільних відносинах певного виду.

Згідно зі ст.ст. 142, 143 Конституції України безпосереднім власником землі є територіальна громада. Органи місцевого самоврядування, зокрема місцеві ради, лише здійснюють управління нею, тобто у вирішенні питання про планування та забудови території місцеві ради діють як представники територіальної громади.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування».

Судом встановлено, що в генплані с. Мирне за 1982 рік (а. с. 19 в т. 2) вулиця Соборна зазначена та на ній позначеннями зображено житлові будинки і господарські будівлі, розташовані на цій вулиці, в тому числі і які належали родичам ОСОБА_10 та ОСОБА_1 та їхні земельні ділянки, на яких на початку 90-х років ОСОБА_10 та ОСОБА_1 звели свої домоволодіння, яким в силу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органом місцевого самоврядування присвоєно адресу домоволодінню: ОСОБА_1 - АДРЕСА_2, ОСОБА_2 - АДРЕСА_1, ОСОБА_5 - АДРЕСА_3.

Як ствердив в засіданні апеляційного суду відповідач - представник Назавизівської сільської ради, вулиця Соборна змінила свою конфігурацію та відстань і йде до домоволодінь ОСОБА_5 та ОСОБА_2, однак в генплані села це не відображено, статус земельної ділянки, як це встановлено ст. 20 Земельного кодексу України, не змінено. Також в генплані на земельних ділянках ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не відображено позначеннями знаходження їх домоволодінь.

Наведені обставини свідчать про те, що Назавизівська сільська рада, як представник територіальної громади села в порушення вищезазначених законів та п. 1.2 ДБН Б.1-3-97 не забезпечила належну розробку та затвердження генерального плану с. Мирне.

Відповідно до п. 1.4 ДБН Б.1-3-97, яким визначено склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів населених пунктів, генеральний план повинен вiдповiдати вимогам:

- Конституцiї України, законiв України, указiв Президента України та постанов Кабiнету Мiнiстрiв України, санiтарного законодавства, державних нормативних документiв, що регламентують будiвельнi, екологiчнi та iншi аспекти мiстобудування;

- правил, норм та стандартiв безпеки та органiзацiї дорожнього руху;

- щодо узгодження приватних, громадських та державних iнтересiв…

За змістом п. 5.4.1 документацiя, яка розроблена у повнiй вiдповiдностi з вимогами дiючих норм та правил повинна бути пiдтверджена вiдповiдним записом головного iнженера чи головного архiтектора проекту, чого не було зроблено в даному випадку, про що ствердила інженер-проектувальник архітектурно-планувального бюро Надвірнянської районної ради - свідок ОСОБА_4

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували її пояснення.

З огляду на викладене колегія суддів вважає не правильним висновок суду про відсутність правових підстав для визнання недійсним рішення Назавизівської сільської ради від 21.09.2015 року №38/2015 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» та визнання недійсним і скасування свідоцтва ОСОБА_2 про право власності на нерухоме майно. Також неправильним є висновок суду про те, що ОСОБА_1 невірно обрав спосіб захисту порушеного права, адже за змістом ст. 16 ЦК України позивач, звертаючись до суду, на власний розсуд обирає спосіб захисту порушеного права в спосіб, визначений ч. 2 цієї же статті, п. 10 якої передбачено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування рішення сесії сільської ради не відповідають встановленим обставинам справи, то в силу п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в наведеній частині слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 В решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 01 червня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування рішення сесії сільської ради скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Назавизівської сільської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування рішення сесії сільської ради задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 45983607, від 21.10.2015 року, видане ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2479 га по АДРЕСА_1.

Визнати недійсним та скасувати рішення Назавизівської сільської ради від 21.09.2015 року №38/2015 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд».

В решті рішення Надвірнянського районного суду від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

Ясеновенко Л.В.