ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И  

28 жовтня 2009 року             справа  № 2а-1555/09/0970  

м. Івано-Франківськ  

  Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:  

головуючого  судді Матуляка Я.П.,  

при секретарі Шварговському Д.Д.,  

за участю:  

представника позивача – ОСОБА_1,  

представників відповідача – Доронюк Д.І., Федьківа В.Б.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4   до  державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську   про   визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень № 0017681700/0 від 14.04.2009 року та № 0017671700/0 від 14.04.2009 року.,-

встановив:  

ОСОБА_4, звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Івано- Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень № 0017681700/0 від 14.04.2009 року та № 0017671700/0 від 14.04.2009 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач з посиланням на лист-роз’яснення ДПА України №13/7/16-1517/08 від 14.01.2009 року, вказує на те, що до дати реєстрації платником податку на додану вартість особа не має права на подання податкової декларації, і штрафні санкції, передбачені пп.17.1.1п.17.1ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за неподання податкової декларації з ПДВ фізичною особою-підприємцем, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, не застосовуються. Таким чином, позивач вважає, що оскільки він не був зареєстрованим як платник податку на додану вартість у четвертому кварталі 2007року та січні-лютому 2008 року, то відповідно був позбавлений права подавати декларації з ПДВ, а податковий орган, в свою чергу, невправі застосовувати до позивача штрафні санкції, визначені податковим повідомленням-рішенням №0017681700/0.

Крім того, позивач зазначає, що 04.09.2007 року за власною заявою перейшов на загальну систему оподаткування, при цьому податковим органом в порушення вимог п.10.4ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість" не зобов’язано позивача зареєструватися платником ПДВ.

В обґрунтування заперечень щодо податкового повідомлення-рішення №0017671700/0 позивач вказує на те, що висновок податкового органу про заниження чистого доходу в період, що перевірявся, є помилковим, оскільки чистий дохід позивача за цей період має від’ємне значення у зв’язку із відсутністю реалізації товару у третьому-четвертому кварталі 2007 року, а щодо несплати податку з доходів фізичних осіб у 2008 році, позивачем у зв’язку із неправильним веденням обліку доходів та витрат допущено помилку.

Крім того, у письмовому поясненні позивача, долученому до матеріалів справи, позивач вказує на те, що під час проведення перевірки податковим органом не враховано документально підтверджені витрати за 2007 та 2008 роки на суму відповідно 74581 грн. та 63775 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала.

Представники відповідача проти позову заперечили, спростовуючи доводи позивача вказали на те, що ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" визначає обов’язок особи при перевищенні суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), визначеної пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 вказаного закону, самостійно зареєструватися як платник податку на додану вартість, в іншому випадку така особа несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника. Таким чином, на думку представників відповідача, підприємець ОСОБА_4, одержавши в третьому кварталі 2007 року обсяг виручки, що перевищує визначений ст.1 Указу Президента України від 03.07.98 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"(далі-Указ) граничний рівень та перейшовши на загальну систему оподаткування, з жовтня 2007 року, був зобов’язаний зареєструватися платником ПДВ та відповідно задекларувати відповідні суми податку на додану вартість. Оскільки позивачем вищевказаних вимог закону щодо реєстрації платником податку на додану вартість не виконано, податковим органом правомірно нараховано податкове зобов’язання з ПДВ за жовтень 2007 року - січень 2008 року, донараховано податкове зобов’язання з ПДВ за травень-грудень 2008 року (у зв’язу із встановленням перевіркою заниження позивачем суми виручки від реалізації товарів) та винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення №0017681700/0. Крім того, представники відповідача зазначили, що не відповідають дійсним обставинам справи твердження позивача щодо відсутності реалізації товару, що спричинило від’ємне значення чистого доходу, оскільки з наявного у матеріалах справи письмового пояснення позивача вбачається, що розрахунки з покупцями проводилися шляхом передоплати, а також вказали на те, що в період, який перевірявся, позивачем неналежним чином здійснювався облік доходів та витрат, що також підтверджується письмовими поясненнями приватного підприємця ОСОБА_4 Оскільки в результаті неналежного ведення обліку доходів та витрат позивачем перевищено граничний рівень доходу, встановлений ст. 1 Указу, то відповідно до ст.4 Указу та пп.9.12.2п.9.12.ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" доходи понад встановлений ст.1 Указу граничний рівень оподатковуються за загальними правилами, визначеними цим законом. Таким чином, на думку представників відповідача, у зв’язку із порушенням позивачем вищенаведеної правової норми, заниженням чистого доходу за 2007 та 2008 роки на суму відповідно 100760грн. та 76540грн.28коп. податковим органом правомірно нараховано податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб та винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення №0017671700/0. Просили в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши зібрані в справі докази та надавши їм належної правової оцінки, суд встановив наступне:

В період з 16.03.2009 року по 03.04.2009 року, Державною податковою інспекцією в м.Івано-Франківську проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку дотримання позивачем вимог законодавства про оподаткування за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року.

За результатами перевірки податковим органом складено Акт №4420/17-3/2830204996 від 03.04.2009 року, з якого вбачається , що за період, який перевірявся, позивач здійснював торгівельну діяльність в основному будівельними матеріалами, застосовуючи спрощену систему оподаткування, розрахунки з покупцями проводилися шляхом передоплати.

В ході перевірки податковим органом встановлено, що позивачем внаслідок неналежного ведення обліку доходів і витрат (в тому числі віднесення до складу витрат оплати за реалізований товар) занижено чистий дохід за 2007 та 2008 роки на суму відповідно 100760грн. та 76540грн.28коп. , внаслідок чого позивачем порушено ст.ст.13,14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та пп.4.2.8п.4.2ст.4, пп.8.1.3п.8.1ст.8,ст..18,п.19.1ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

З четвертого кварталу 2007 року, згідно власної заяви позивач перейшов на загальну систему оподаткування, проте не зареєструвався платником податку на додану вартість. Декларації з ПДВ позивачем подавалися до податкового органу починаючи з березня 2008року.

Таким чином, у зв’язку із несплатою з жовтня 2007 року по січень 2008 року податку на додану вартість та недоплатою вказаного виду податку в травні-грудні 2008 року позивачем, на думку податкового органу, порушено пп.2.3.1п.2.3ст.2,пп.7.2.8п.7.2,пп.7.3.1п.7.3,пп.7.7.1п.7.7,пп.7.8.1п.7.8ст.7 та п.9.3,9.4ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість".

За вказані правопорушення податковим органом донараховано податок з доходів фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на загальну суму 26595грн.08коп.(з яких 15114грн.04коп. за 2007 р. та 11481грн.04коп за 2008 р.), а також податок на додану вартість в розмірі 419837 грн. (з яких 273854грн. за основним платежем та 145983 грн. за штрафними санкціями), про що винесено податкові повідомлення-рішення №0017681700/0 та №0017671700/0 від 14.04.2009 року.

Не погоджуючись із зазначеними повідомленнями-рішеннями, позивачем їх оскаржено в судовому порядку.

Суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Виконання конституційного обов'язку, передбаченого статтею 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів. Встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключно прерогативою Закону.

Так , Указом Президента України від 03.07.98 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"(далі-Указ) запроваджена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, зокрема фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Поняття суб'єктів малого підприємництва наведено у статті 1 Закону України від 19.10.2000 року N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва". Згідно із цим Законом до суб'єктів малого підприємництва відносяться фізичні особи, які зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і які здійснюють підприємницьку діяльність, не заборонену чинним законодавством, у тому числі в галузі сільського господарства.

Стаття 1 Указу містить припис про те, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

В силу положень ст.5 Указу у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Судом на підставі акту перевірки №4420/17-3/2830204996 від 03.04.2009 року, пояснень представників сторін в судовому засіданні та долучених до матеріалів справи письмових пояснень приватного підприємця ОСОБА_4 встановлено, що за період, який перевірявся, позивач здійснював підприємницьку діяльність, застосовуючи спрощену систему оподаткування (перейшовши на загальну систему оподаткування з четвертого кварталу 2007року), розрахунки з покупцями проводилися шляхом передоплати, що спростовує твердження представника позивача про відсутність реалізації товарів, яке спричинило від’ємне значення чистого доходу.  

Крім того, на підставі вищезазначених письмових доказів судом встановлено, що позивачем внаслідок неналежного ведення обліку доходів і витрат занижено чистий дохід за 2007 та 2008 роки на суму відповідно 100760грн. та 76540грн.28коп. При цьому суд не приймає до уваги твердження представника позивача про те, що під час проведення перевірки податковим органом не враховано документально підтверджені витрати за 2007 та 2008 роки на суму відповідно 74581 грн. та 63775 грн., оскільки докази на підтвердження цих витрат позивачем не були представлені під час перевірки, що підтверджується актом перевірки №4420/17-3/2830204996 від 03.04.2009 року. Крім того, з акту перевірки вбачається, що підтвердити підписом на акті перевірки факт надання позивачем податковому органу під час перевірки первинних документів в повному обсязі позивач відмовився.

За змістом ст.4 Указу та ч.3ст.11 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Відповідно до п.22.10 Прикінцевих положень Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності діє розділ четвертий Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” з врахуванням положень п.9.12ст.9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Так, в силу положень пп.9.12.1.п.9.12 вказаного закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

За змістом пп.9.12.2. п.9.12 цього ж закону якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Системний аналіз вищенаведених норм Закону дає підстави для висновку суду про те, що у випадку отримання фізичною особою-підприємцем доходів (виручки), що перевищують граничний розмір річної виручки, встановлений Указом (500 тис.грн), така фізична особа повинна сплатити податок з доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності з різниці між фактично отриманими доходами та встановленим граничним розміром згідно ст.1 Указу.

Таким чином, на думку суду, висновок податковго органу про визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 26595грн.08коп.(з яких 15114грн.04коп. за 2007 р. та 11481грн.04коп за 2008 р.) є обгрунтованим та правомірним, оскільки податковим органом за результатами перевірки оподатковано виключно суму перевищення граничного розміру виручки за 2007 рік та донараховано податок з доходів фізичних осіб за 2008 рік у зв’язку з неналежним веденням обліку доходів та витрат.

Крім того, п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року N 507 ( 507-2000-п ) "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727" встановлено, що у разі подання заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, передбаченої частиною сьомою статті 4, суб'єкт малого підприємництва, який до переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності не був зареєстрований платником податку на додану вартість, реєструється платником податку на додану вартість у порядку, визначеному законодавством.

Так, п.9.3ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

За змістом п.2.3.1ст.2 названого закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Пунктом 9.4ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Доказів надіслання позивачем передбаченої п.9.4ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" заяви до податкового органу у четвертому кварталі 2007 року суду не подано.

З огляду на викладене суд не може погодитись із твердженням позивача з посиланням на п.10.4ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість" про те , що обов’язок зареєструвати позивача платником ПДВ покладено на податковий орган, оскільки згідно вказаної правової норми податковий орган здійснює контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету, а обов’язок самої особи  зареєструватися платником податку встановлено п. 9.4ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому суд констатує, що за змістом ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Таким чином, зважаючи на встановлений п.9.4ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" обов’язок особи зареєструватися платником ПДВ, суд вважає правомірним нарахування податковим органом податку на додану вартість в розмірі 419837 грн. (з яких 273854грн. за основним платежем та 145983 грн. за штрафними санкціями).

При цьому суд не може погодитись із твердженням позивача з посиланням на лист-роз’яснення ДПА України №13/7/16-1517/08 від 14.01.2009 року про те, що до дати реєстрації платником податку на додану вартість особа не має права на подання податкової декларації, і штрафні санкції, передбачені пп.17.1.1п.17.1ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за неподання податкової декларації з ПДВ фізичною особою-підприємцем, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, не застосовуються, з огляду на наступне.

За змістом ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст.117 Конституції України встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Системний аналіз вищенаведених норм закону дає підстави для висновку суду про те, що лист-роз’яснення ДПА України №13/7/16-1517/08 від 14.01.2009 року не є нормативно-правовим актом в розумінні ст.117 Конституції України, а тому відповідно до положень ст.9 КАС України не приймається судом до уваги.

Зважаючи на порушення позивачем положень Закону України "Про податок на додану вартість", суд в контексті частини четвертої п.9.4ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" вважає правомірним застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки саме ця стаття визначає відповідальність платника податку за порушення податкового законодавства (крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що податковим органом доведено суду достатні підстави, що свідчать про недотримання позивачем наведених норм Законів України "Про податок на додану вартість" та “Про податок з доходів фізичних осіб”, тобто доведено правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

В контексті викладеного , в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст. 158 - 163, 167 КАС України, суд-  

п о с т а н о в и в:  

В задоволені позову відмовити.  

Постанова відповідно до ч.1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України  набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.  

Суддя           (підпис)             Я.П. Матуляк  

Постанова в повному обсязі складена 02.11.2009року.