АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2657/17 Справа № 201/10968/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Наумова О. С. Доповідач - Варенко О.П.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Варенко О.П.,

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю матеріальна база «Комплект», про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2016 року позивач звернувся з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що кредитний договір укладений між ним та банком суперечить законодавству та договір містить несправедливі умови щодо заборони укладати договори з іншими кредитними установами, щодо збільшення відсоткової ставки в односторонньому порядку, йому при укладенні договору не надана інформація про кредитні умови, передбачена ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку із чим і просить визнати кредитний договір недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Позивач в судове засідання не з'явився, його представник надав чергову заяву про відкладення розгляду справи, проте доказів поважності причини неявки в заяві не вказав та до неї не додав.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 вересня 2006 року між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір № 09.2/317-6 (а.с.5-7), відповідно до якого позичальнику було надано кредит у розмірі 148000 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 26.09.2013, про що вказує заява на отримання кредиту та запит на отримання кредиту (а.с.22 - 23).

ПАТ «Укрсоцбанк» виконанав умови кредитного договору та надав обумовлену п. 1.1.1 суму кредиту, позичальник отримав ці кошти та витратив для задоволення власних потреб. Пунктом 3.3.5 Договору кредиту встановлено, що позичальник зобов'язався суворо дотримуватися положень цього договору.

Із матеріалів справи вбачається, шо спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у самому договорі споживчого кредиту є відомості про загальну вартість кредиту та графік погашення кредиту (п. 1.1.1. договору). Окрім того, у пунктах 1.2, 2.4, 2.4.1, 2.6.1, 2.6.3 кредитного договору вказано порядок видачі, цілі, сплата процентів, графік погашення.

На підтвердження правоздатності банку матеріали справи містять Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та дозвіл Національного Банку України, яким надано право здійснювати операції з валютними цінностями, згідно яких відповідач наділений правом на здійснення валютних операцій (а.с. 85 - 88).

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.ст.203,215,638 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ухвалив рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з умовами кредитного договору з посиланням на їх несправедливість, проте відхиляються колегією суддів як необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими (ч. 5 ст. 18).

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі ненадання інформації, яка зазначена у ч.2 даної статті, банк несе відповідальність, яка встановлена ст.ст.15 та 23 цього Закону, тобто споживач має право на відшкодування завданих такими діями збитків, однак закон не передбачає можливості визнання недійсним у такому випадку кредитного договору.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-1341 цс15.

Відповідно до п.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Однак ОСОБА_2 таким своїм правом не скористався та жодних заперечень у встановлений строк банку не надав.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ІІК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Посилання апелянта на ненадання банком повної інформації про порядок кредитування не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у заяві на отримання кредиту позивач власноручним підписом підтвердив той факт, що Банк надав йому повну, достовірну та вичерпну інформацію про всі умови отримання, користування та повернення кредиту.

Доводи позивача щодо несправедливості умов кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США відхиляються колегією суддів, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Банки і банківську діяльність» не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті, а стаття 524 ЦК України прямо дозволяє сторонам визначити грошові зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, визначення грошового зобов'язання в кредитному договорі в іноземній валюті не суперечить законодавству України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що кредитний договір не містить застережень щодо зростання курсу долара США не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику і виходить зі змісту положень ст. ст. 1046, 1054 ЦК України.

Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Не існувало заборони позивачу взяти кредитні кошті в іншій валюті, а саме в гривні. Грошові кошти мають бути повернуті в тій самій валюті, в якій і одержані та в кількості, що відповідає умовам кредитного договору, разом з врахованими процентами та іншими платежами.

Позичальник повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому мав би передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за оспорюваним договором, проявивши таким чином розумну міру обачності.

Твердження позивача про те, що у відповідача відсутнє право на видачу валютних кредитів відхилються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки банком у встановленому законом порядку отримано генеральну ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення кредитних операцій у валюті.

Решта доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанціх норм матеріального та процесуального права також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення апелянтом норм права та не впливають на встановлені обставини справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

О.В.Лаченкова