Справа № 22-а-1209/ 2006 р. Головуючий 1 інстанції - Шаповаленко Л. Л. Категорія: про виселення з гуртожитку, стягнення заборгованості по сплаті комунальних послуг Доповідач - Кругова С.С.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого-судді - Кругової С.С.,
Суддів - Кіся П.В.,Кружиліної О.А., при секретарі - Соколовій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2004 р. по цивільній справі за позовом Комунальної установи охорони здоров'я «Міська клінічна поліклініка НОМЕР_1» до ОСОБА_1, третя особа - Міська клінічна психіатрична лікарня № 15, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про виселення з гуртожитку, стягнення заборгованості по сплаті комунальних послуг, -
ВСТАНОВИЛА:
Комунальна установа охорони здоров'я «Міська клінічна поліклініка НОМЕР_1» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення та стягнення заборгованості по сплаті комунальних послуг.
В судовому засіданні представник позивача також просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2004р. позов Комунальної установи охорони здоров'я «Міська клінічна лікарня НОМЕР_1» задоволений. Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1 в м.Харкові, виселено з АДРЕСА_1 в місті Харкові і стягнуто з неї заборгованість по сплаті за користування гуртожитком та комунальних послуг 1 345,03 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2004 р. та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що в порушення п. 4, 5 ст. 74 ЦПК України суд ухвалив рішення у відсутність її та її представника, не прийняв до уваги її клопотання про призупинення провадження по вказаній справі про виселення до розгляду в тому ж суді справи про зняття примусового лікування її начеб-то психічного захворювання, що мало значення для справи.
Зазначає, що заяви свідків про її не проживання в гуртожитку тривалий час не відповідають дійсності у зв'язку з тим, що в цей період вона амбулаторно лікувалася в м. Харкові, що підтверджується довідкою обласного шкірно венерологічного диспансеру від 01.04.2004 року. Заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про порушення правил проживання в гуртожитку, вважає необ'єктивними з тих підстав, що ці свідки на той час не проживали в гуртожитку.
Крім того, ОСОБА_1 не згодна з рішенням щодо стягнення з неї заборгованості за комунальні послуги, їй не зрозуміло, за який період нарахована ця заборгованість, посилається на наявність в справі квитанцій про сплату комунальних послуг з 1989 року по 05.11.2002 року.
Вважає, що суд не врахував те, що вона є інвалідом 3 групи, має тяжке онкологічне захворювання та в той час піклувалася про хвору матір, яка знаходилася в іншому місті.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що апеляційна скарга ОСОБА_1 - підлягає частковому задоволенню.
Постановлюючи рішення і задовольняючи позов про визнання ОСОБА_1 такою , що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка відповідно до ст.72 ЖК України втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності більш встановленого законом строку.
Згідно ст.15-1 ЦПК України (1963 року) суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою (скаргою) осіб, зазначених в статті 5 цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.
Матеріали справи не містять позовної заяви про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на жилу площу.
Крім цього, суд зазначив в резолютивній частині про виселення ОСОБА_1 з гуртожитку.
При цьому в порушення ст.203 ч.1 п.6-8 ЦПК України (1963 року) не зазначив встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, наявність порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду про виселення, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог і назву статті, її частину, підпункт закону, за яким вирішено справу.
Відповідно до ст. 309 ч.1 п.4 ЦПК України (2004 року) підставою для скасування рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на це, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового.
Згідно ст.303 ЦПК України (2004 року) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом про виселення ОСОБА_1 з АДРЕСА_1 в м.Харкові і стягнення заборгованості по сплаті комунальних послуг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 в 1989 році була прийнята на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 в міську клінічну лікарню НОМЕР_1 і їй було надано АДРЕСА_1 в місті Харкові.
Наказом від 03 січня 1990 року ОСОБА_1 була звільнена у зв'язку з переводом в Центральну району лікарню Комінтернівського р-ну м.Харкова на підставі ст.36 п.5 КЗпП України.
В період з 19 жовтня 1994 року по 18 квітня 1997 року ОСОБА_1 працювала ІНФОРМАЦІЯ_2 в обласній студентській лікарні і була звільнена на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівникм без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного впливу.
Відповідно до ч.2 ст. 132 ЖК України працівники підприємств, організацій, які поселились в гуртожитку у зв'язку з роботою, можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення у випадку звільнення за порушення трудової дисципліни.
Таким чином, судова колегія вважає, що відповідачка підлягає виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, як особа яка була звільнена з роботи за систематичне порушення трудової дисципліни.
Що стосується стягнення з відповідачки заборгованості за комунальні платежі, зважаючи на встановлені судом факти, районний суд правильно оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, визначив юридичну природу правовідносин і дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
Висновок суду першої інстанції про стягнення заборгованості по сплаті за користування гуртожитком та комунальних послуг в сумі 1 345, 03 грн. є обгрунтованим і відповідає обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги - не є суттєвими, оскільки вони не спростовують висновків суду.
Керуючись Розпорядженням Харківської обласної адміністрації № 443 від 17.05.00 року, ст. 130, 132 ч.2 ЖК України, ст.15-1 ЦПК України (1963 року), ст.203 ч.1 п.6-8 ЦПК України (1963 року) ст. 303,304,307,309 ч.1 п.4 , 313,314, 316,317,319 ЦПК України (2004 року), колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.12.2004 р. -скасувати частково.
Позов Комунальної установи охорони здоров'я «Міська клінічна поліклініка НОМЕР_1» до ОСОБА_1 про виселення з гуртожитку, - задовольнити.
Виселити ОСОБА_1 з АДРЕСА_1 в місті Харкові без надання іншого жилого приміщення.
Рішення суду в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по сплаті комунальних послуг в сумі 1345 грн. 03 коп. -залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.