ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«06» серпня 2009 року Справа №2а-19972/09/1270
Категорія 2.32
Луганський окружний адміністративний суд у складі
судді Качуріної Л.С.
при секретарі Смішливій І.М
в присутності сторін: позивача – ОСОБА_1
представника позивача – ОСОБА_2
представника відповідача – Старикова Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про поновлення строку для звернення до суду та стягнення не виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці,-
В С Т А Н О В И В:
03 лютого 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про поновлення строку для звернення до суду та стягнення не виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці.
Позивач просив:
1. 1. Відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 2006 р. по 2008 р.
2. 2. Визнати неправомірними дії Рубіжанського МВ УМВС в Луганської області, які виразилися у невиплаті йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основної відпустці.
3. 3. Зобов'язати відповідача - Рубіжанський МВ УМВС України в Луганській області виплатити на його користь суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008 р. у сумі 2342, 44 грн.
4. 4. Зобов'язати відповідача - Рубіжанський МВ УМВС України в Луганській області виплатити на його користь суму допомоги для оздоровлення при щорічній основної відпустці за кожний рік з 2006 р. по 2008 р. у сумі 5043, 12 грн.
5. 5. Зобов'язати відповідача - Рубіжанський МВ УМВС України в Луганській області виплатити на його користь кошти використані мною для поїздки на транспорті в Луганський окружний адміністративний суд.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він майор міліції, служив в органах внутрішніх справ України безперервно з 12.11.1993 року по 14.10.2008 рік тобто вислуга на день звільнення: у календарному обчисленні становить 18 років 04 місяця 14 днів; у пільговому обчисленні 20 років 04 місяці 14 днів та був звільнений за хворобою згідно Наказу УМВС України в Луганський області № 352 о/с від 14.10.2008 року відповідно до п. «б» ст.. 65 «Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Українською РСР», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991року № 114.
Згідно п.10.1 Наказу УМВС України № 499 від 31.12.2007року «особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці» Але в 2008 р. матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань мені не надавалась, а допомоги для оздоровлення при щорічної основної відпустці взагалі не виплачувалась з 2006 по 2008 р.
В період проходження служби в ОВС отримав хвороби, які, згідно свідоцтва про хворобу № 144 від 11.08.2008 року на постановою Військово-лікарської комісії, визнані пов’язаними з проходженнями служби в ОВС. При проходженні служби він тричі лікувався в стаціонарному кардіологічному відділенні та йому були потрібні кошти для обстеження та лікування.
Згідно з п. 3.5. Колективного договору профспілки «надавати матеріальну допомогу працівникам ОВС для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення в розмірі заробітної плати».
Позивач звертався до Рубіжанського МВ УМВС в Луганській області з вимогами про надання йому грошової допомоги для лікування, але йому безпідставно було відмовлено.
Позивач під час судового засідання надав уточнення до позовної заяви, в яких просив: відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та Інтересів за період з 2006 р. по 2008 р.; визнати неправомірними дії Рубіжанського МВ УМВС в Луганської області, які виразилися у невиплаті йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці; зобов'язати відповідача - Рубіжанський МВ УМВС України в Луганській області виплатити на його користь суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2006-2008 р. у сумі 3609,37 грн.; зобов'язати відповідача - Рубіжанський МВ УМВС України в Луганській області виплатити на його користь суму допомоги для оздоровлення при щорічній основної відпустці за кожний рік з 2006 р. по 2008 р. у сумі 5043, 12 грн.; Зобов'язати відповідача - Рубіжанський МВ УМВС України в Луганській області виплатити на його користь кошти використані позивачем для поїздки на транспорті в Луганський окружний адміністративний суд.
Ухвалою від 06 серпня 2009 року провадження по справі в частині вимог, щодо стягнення коштів з Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області, використаних позивачем для поїздки на транспорті в Луганський окружний адміністративний суд, було закрито у зв’язку з відмовою позивача від цих позовних вимог.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали позовну заяву та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача позов визнав частково пославшись на те що, відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення в суд за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач міг дізнатися про те, що його право порушено з виходу Указу Президента від 04.10.1996р. № 926/96 «Про умови оплати праці працівників органів внутрішніх справ». Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Таким чином, вимоги позивача по виплаті матеріальної допомоги за 2006-2007р. безпідставні, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Позивачу дійсно матеріальна допомога у 2008 році не надавалася, але не надавалась з поважної причини - у зв'язку з недостатнім фінансування на її виплату, тому і не було можливості виплачувати матеріальну допомогу всім співробітникам міліції у повному обсязі.
Матеріальна допомога за 2006 рік - позивачу була надана у повному обсязі а за 2007 рік - частково. Просили приєднати до матеріалів справи заперечення.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено наступне, позивач – він майор міліції, служив в органах внутрішніх справ України безперервно з 12.11.1993 року по 14.10.2008 рік тобто вислуга на день звільнення: у календарному обчисленні становить 18 років 04 місяця 14 днів; у пільговому обчисленні 20 років 04 місяці 14 днів та був звільнений за хворобою згідно Наказу УМВС України в Луганський області № 352 о/с від 14.10.2008 року відповідно до п. «б» ст.. 65 «Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Українською РСР», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991року № 114.
Згідно п.10.1 Наказу УМВС України № 499 від 31.12.2007року «особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці» Але в 2008 р. матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не надавалась, а допомоги для оздоровлення при щорічної основної відпустці взагалі не виплачувалась з 2006 по 2008 р.
Абзацом 4 п.2 Указу Президента України від 04.10.1996 року №926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» з метою впорядкування грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ передбачено виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
Згідно з роз'ясненням Міністерства праці та соціальної політики щодо тлумачення терміну «грошове забезпечення» застосовуються вимоги Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил, яке затверджене наказом міністра Оборони України від 05.03.2001 року за №75, погоджене з Мінпраці та Мінфіном і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 20.03.2001 року за №251/5442. Відповідно до пункту 1.1. зазначеного Положення грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов військової служби.
Отже, грошове забезпечення складається з окладів грошового утримання та його додаткових видів. До окладів грошового утримання належать оклади за військовим званням та посадові оклади. Додаткові види включають в себе поняття: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати і преміювання, матеріальна допомога, тощо.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100 п.2 цього Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана відповідна виплата. Тому, при наданні матеріальної допомоги у 2006 році розрахунок її розміру було зроблено на дату подання рапорту про її надання від 28.02.2006р. Строк виплати грошового утримання -20 число поточного місяця і тому для розрахунку матеріальної допомоги було враховане грошове забезпечення за січень-лютий 2006 року.
Суд встановив, що згідно з довідкою Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області № 51/14274 від 12.11.2008 року за 2006 рік ОСОБА_1 матеріальна допомога була виплачена у повному обсязі у розмірі – 833,75 грн., а у 2007 році частково у розмірі – 600 грн.
Виплата матеріальної допомоги повинна здійснюватись на підставі наказу керівника відповідного підрозділу органу внутрішніх справ, а такі накази стосовно ОСОБА_1 у 2008 року не видавались.
Позивачем підтверджено те, що у 2008 році ним рапорти з проханням здійснити виплату матеріальної допомоги не подавались.
Враховуючи викладене суд погоджується з твердження відповідача, щодо правомірності нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Також суд встановив, що у відповідності до п.2.16.1-2.16.5 наказу МВС від 31.12.2007р. № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» особам рядового та начальницького складу надається матеріальна допомога на оздоровлення при щорічній основній відпустці.
Представник Відповідача в судовому засіданні наполягала на застосуванні судом наслідків пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів за 2006-2007 року.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд звертає увагу на те, що позивач міг дізнатися про те, що його право порушено з виходу Указу Президента від 04.10.1996 р. № 926 «Про умови оплати праці працівників органів внутрішніх справ».
Позивач, працюючи в Рубіжанській МВ УМВС України в Луганській області, щорічно мав змогу отримувати матеріальну допомогу та дізнаватися про причини її неотримання та або мав можливість про це довідатись у будь який час. Тобто, бажання дізнатись про порушення своїх прав визначається виключно бажанням позивача.
ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду 03 лютого 2009 року (про що свідчить реєстраційний запис на першій сторінці позовної заяви).
Суд звертає увагу на те, що позивач не доповів існування поважних причин, які перешкоджали йому звернутися до суду з приводу оскарження дій суб'єкта владних повноважень, починаючи з дня, коли він міг дізнатися про порушення його прав.
Позивачем не надано обгрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а також не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, а також враховуючи те, що Позивачем не надавались докази на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача щодо зобов’язання відповідача виплати на його користь допомогу на оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2006-2007 рік задоволенню не підлягають.
Утім представник відповідача визнав, що матеріальна допомога на оздоровлення при щорічній основній відпустці, дійсно надається особам рядового та начальницького складу відповідно до п.2.16.1-2.16.5 наказу МВС від 31.12.2007р. № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ». Хоча за 2008 рік вона позивачеві не надавалася внаслідок все більшого дефіциту коштів на її виплату.
Реалізація особою права, що пов’язано з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання свої зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що необґрунтована не виплата відповідачем ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2008 рік дає підстави суду визнати дії відповідача незаконними.
Відтак, суд при вирішенні даної справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, з огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання неправомірними дій Рубіжанського міського відділення управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2006-2007 рік підлягають частковому задоволенню.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
Керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про поновлення строку для звернення до суду та стягнення не виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці задовольнити частково.
Визнати дії Рубіжанського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, щодо невиплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2008 рік неправомірними.
Зобов’язати Рубіжанський міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області виплати на користь ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2008 рік у сумі 2342, 44 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складено та підписано 11 серпня 2009 року
СУДДЯ: Л.С.Качуріна