Справа №22ас-378           Головуючий у 1 інстанції - Самсонова О.А.

2006 р.                       Суддя-доповідач              -   Триголов В.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006 року червня місяця 15 дня                                      м.Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого-судді - Триголова В.М., суддів - Корнієнка В.І., Карнауха П.М., при секретарі - Зеленській О.І., з участю відповідача - ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського райсуду м.Полтави від 03 квітня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду-

встановила:

ОСОБА_2 звернувся з позовними вимогами до ДКУ з питань технічного регулювання та споживчої політики про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що 25 жовтня 2005 року незаконно звільнений з роботи.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що працював на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 Державного підприємства „Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 25 жовтня 2004 року за контрактом строком на один рік.

Наказом Держспоживстандарту від 25.10.2005 року його було звільнено з посади за п.2 ст.36 КЗпроП України, але вказаний наказ було направлено ДП „Полтавастандартметрологія" поштою і був отриманий останнім лише 28 жовтня 2005 року. До цього часу він виконував обов'язки ІНФОРМАЦІЯ_1. Вважав, що, оскільки, після закінчення терміну контракту відповідач не вимагав припинення трудового договору, останній вважається продовженим відповідно до вимог ст.39-1 КЗпроП України на невизначений термін.

Крім того, позивач не попередив його про наступне звільнення за 2 місяці, не ознайомив його з наказом про звільнення під підпис та невірно зазначив в наказі підставу звільнення за п.2 ст.36 КЗпроП України, тоді коли необхідно було звільнити за п.1 ст.40 КЗпроП України.

Просив скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх безпідставність.

Рішенням Київського райсуду м.Полтави від 03 квітня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційному порядку вказане рішення оскаржив ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт вказує, що суд помилково послався на ч.2 ст.23 КЗпроП України, так як контракт було укладено на визначений строк.

Не врахував суд, що ст.39-1 КЗпроП України не містить обмежень в її застосуванні у випадку закінчення дії контракту і суд безпідставно не дав оцінку тому факту, що станом на 25.10.2005 року трудові відносини між ним та відповідачем продовжували тривати.

Не зважив суд ту обставину, що фактично звільнення його 25.10.2005 року не відбулося.

В цей же день йому трудову книжку не видали і повний розрахунок у день звільнення 25.10.2005 року з ним відповідач не провів.

Крім того, до закінчення терміну дії контракту звільнення його з роботи не було узгоджено з головою Полтавської обласної державної адміністрації.

Апелянт також посилається на те, що місцевий суд помилково розглянув звичайний трудовий спір в порядку адміністративного судочинства, коли цей спір необхідно було розглядати в порядку ЦПК України.

Апелянт просить скасувати постанову суду та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог та апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхиляти з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ч.І п.1 ст.205 КАС України, розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу у разі залишення скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно п.1 ч.І ст. цього Кодексу, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

- залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін.

Отримавши позовну заяву, суд прийшов до вірного висновку, що спір, який виник між сторонами є публічно-правовим і повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства України.

Вірно судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що наказом Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.11.2004 року 430-к ОСОБА_2 було призначено одночасно на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 ДП „Полтавастандартметрологія" та посаду Головного державного інспектора Полтавської області з держнагляду за якістю продукції, додержання стандартів, норм і правил на термін з 25.10.2004 року до 25.10.2005 року на підставі укладеного між позивачем та ДП „Полтавастандартметрологія" контракту.

Не заперечував позивач, що 25 жовтня 2005 року головою Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики було винесено наказ № НОМЕР_1 про звільнення його з роботи у зв'язку з закінченням терміну дії контракту

Правильним є висновок місцевого суду про те, що отримання 28.10.2005 року ДП „Полтавастандартметрологія" тексту наказу про звільнення позивача з роботи поштою не свідчить про те, що відповідач мав намір продовжити термін дії контракту з позивачем та змінити строковий договір на безстроковий.

Правильним є твердження суду про те, що п.6 „Положення про „Порядок укладення контракту з керівником підприємства" від 19.03.1993 року № 203 та пункт 3.3 „Положення про порядок укладення контракту з керівником державного підприємства, що належить до сфери управління Держспоживстандарту України" від 22.12.2004 року № 284 до позивача не повинні застосовуватись, так як ОСОБА_2 працював за строковим трудовим договором і при відсутності згоди відповідача на продовження терміну дії контракту, підлягав звільненню за п.2 ст.36 КЗпроП України.

Суд вірно визнав звільнення позивача за п.2 ст.36 КЗпроП України законним з урахуванням отримання згоди Полтавської обласної державної адміністрації на його звільнення під час розгляду даної справи в суді, відповідно до вимог п.2 ст.36 Закону України „Про місцеві державні адміністрації України".

З наданих відповідачем доказів, які є в матеріалах справи, слідує, що ОСОБА_2 отримав трудову книжку 25 жовтня 2005 року за місцем роботи за його проханням, а тому відповідач був позбавлений можливості внести відповідний запис до трудової книжки та видати її позивачу.

В матеріалах даної справи відсутні переконливі докази, які б вказували на вину відповідача в невиданні ОСОБА_2 трудової книжки.

Правомірно суд не задовольнив вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу невикористану відпустку, так як останній таке право своєчасно не використав.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не спростовує висновків суду першої інстанції, а рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального закону, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 195, 198 ч.І п.1; ст.ст.200,206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Постанову Київського райсуду м.Полтави від 03 квітня 2006 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України в касаційному порядку протягом одного місяця та набирає чинності з дня проголошення.

Головуючий-суддя  - Триголов В.М. Судді   - Корнієнко В.І., Карнаух П.М.

Згідно:

16.06.2006 Козченко-4