Справа № 2А-734/2009 р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2009 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області
у складі: головуючого судді Франчук О.Д.
при секретарі Коршак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську справу в порядку адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення у м. Южноукраїнську про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення в м. Южноукраїнську Миколаївської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 2003-2006 роки в розмірі 6650 грн, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції 2 категорії, а тому відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року йому встановлено щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі – 5 мінімальних заробітних плат. Але відповідач з 2003 по 2006 роки не проводив йому виплату щорічної допомоги у повному обсязі, у зв’язку з чим виникла заборгованість у сумі 6650 гривень.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі та просив суд стягнути на його користь з Управління праці та соціального захисту населення в м.Южноукраїнську недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2006 роки в розмірі 6650 грн..
В запереченнях на позовну заяву, відповідач вказує на те, що відповідно до вимог ст.ст. 99, 100 КАС України позивач пропустив без поважних причин строк звернення до адміністративного суду. Крім того при нарахуванні позивачу щорічних виплат на оздоровлення за 2003-2007 роки Управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області керувалось положеннями Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановами Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836 та постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562, згідно з якими ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення виплатили в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, направив до суду заяву з проханням розглядати справу у їх відсутності, позовні вимоги не визнають у повному обсязі.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції 2 категорії, що підтверджується посвідченням серії (а.с. 28).
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір заробітної плати визначається на момент виплати. Відповідно до ст. 48 зазначеного Закону передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у супереч Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати, установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, й зокрема для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії – 26 гривень 70 копійок.
Зі змісту ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» не вбачається обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати, з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а навпаки, в ній передбачався обов’язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.
Крім того, з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» установлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися незмінними у той час, як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» з 1 січня 2003 року складав 185 гривень на місяць, який згідно з внесеними Верховною радою України змінами до Державного бюджету України, зростав кожен наступний рік. При цьому зазначені закони не містили обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік», а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У вказаних постановах Кабінет Міністрів України установив розміри щорічних допоміг на оздоровлення, у супереч положенням зазначеної статті закону, причому ці суми не відповідають розміру мінімальної заробітної плати.
Розмір мінімальної заробітної плати окремим Законом України встановлювався до 2004 року. При цьому, положення щодо неможливості застосувати встановлений розмір мінімальної заробітної плати в останнє містилися у Законі України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік». На 2003 рік такої законодавче встановленої заборони немає.
З 2004 року розмір мінімальної заробітної плати встановлювався Законом України «Про Державний бюджет України». Положення законів «Про Державний бюджет України» на відповідні роки також не містять обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Пунктом 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено дію пунктів 6 та 8 ст. 30 та ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню за 2003-2005 роки.
Крім того, обов’язок по здійсненню перерахунку належних до виплати грошових сум позивача законом покладено на Управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, у зв’язку із чим суд не може виконувати обов’язки суб’єктів владних повноважень, покладених на них законом. З цих підстав суд не може здійснювати перерахунок допомоги на оздоровлення та відмовляє у задоволенні позову про зобов’язання відповідача виплатити вказану допомогу у певній сумі.
Відповідно до статей 99 та 100 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але так як вищезазначені виплати є соціальними, то на них строки позовної давності не розповсюджуються.
Керуючись ст.ст.159-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення у м. Южноукраїнську про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення – задовольнити частково.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на користь ОСОБА_1 недоплачені суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі в десятиденний строк, з дня проголошення постанови, заяви про апеляційне оскарження і подачею після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Одеського апеляційного адміністративного суду або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя Южноукраїнського
міського суду ОСОБА_2