ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2017Справа №910/7449/17

За позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

доПриватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача ОСОБА_1

простягнення страхового відшкодування в розмірі 50000,00 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Кірсанова К.О. - представник за довіреністю;

від відповідача: Лисенко Д.В. - представник за довіреністю;

від третьої особи: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (надалі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №82839а5і від 09.04.2015 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 порушено провадження у справі №910/7449/17, розгляд справи призначено на 06.06.2017; зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України надати інформацію щодо полісу №АІ/5179247.

29.05.2017 до відділу діловодства суду від МТСБУ надійшла витребувана судом інформація.

30.05.2017 від відповідача через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив з тих підстав, що позивач, сплативши страхове відшкодування за договором страхування, своїм правом на отримання страхового відшкодування у передбачений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк не скористався. При цьому, відповідач зазначає, що прийняте відповідачем рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування не позбавляє позивача на реалізацію права відшкодування сплаченого відшкодування до винної особи, в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 1191 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи до 10.07.2017.

08.06.2017 відповідач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення.

Представник позивача в судовому засіданні 10.07.2017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а також подав письмові пояснення до матеріалів справи.

У свою чергу представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.

Третя особа в судове засідання 10.07.2017 не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 10.07.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.04.2015 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №82839а5і (далі - договір добровільного страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2015 року випуску.

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься зокрема ДТП, а вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк».

Строк дії договору встановлено з 09.04.2015 по 08.04.2016 (п. 13 договору добровільного страхування).

28 вересня 2015 року о 14 год. 05 хв. у місті Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме: ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_2, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, який знаходився попереду нього, завдавши транспортним засобам технічних пошкоджень.

Постановою Залізничного районного суду міста Львова від 26.11.2015 у справі №462/7446/15-п встановлено порушення ОСОБА_5 вимог Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також накладено стягнення у вигляді штрафу.

Власник автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, в якій просив перерахувати страхове відшкодування на рахунок СТО.

Відповідно до рахунку на оплату №0000001480 від 30.09.2015, виставленого СТО Приватною виробничо-комерційною фірмою «В.С.К.», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 187294,49 грн. з ПДВ.

Згідно зі Звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №181 від 01.10.2015, складеного експертом-оцінювачем ОСОБА_6 (кваліфікаційне свідоцтво НОМЕР_3 від 29.09.1007), значення оціночної вартості матеріального збитку, спричиненого власнику колісного транспортного засобу «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, дорівнює 187049,84 грн. з ПДВ на запасні частини.

Згідно з нормами чинного законодавства та з урахуванням умов Договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №82839а5і від 09.04.2015, позивач склав страховий акт №1.003.15.14169/VESKO21623 від 13.10.2015, відповідно до якого пошкодження автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в загальному розмірі 157719,21 грн.

На підставі складеного страхового акту №1.003.15.14169/VESKO21623 від 13.10.2015, ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" сплатило суму страхового відшкодування в загальному розмірі 157719,21 грн. на рахунок вигодонабувача ПАТ «Креді Агріколь Банк», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №201160 від 15.10.2015.

Позивач звертався до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (як особи, відповідальної за завдану шкоду) з заявою про виплату страхового відшкодування №СУ/14169/3 від 25.10.2016, в якій просив компенсувати витрати в розмірі 157719,20 грн. Вказана заява отримана відповідачем 31.10.2016 за вх. №6935/18, про що свідчить відмітка ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на заяві.

Листом №4078/18 від 30.11.2016 відповідач повідомив ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування", що оскільки ДТП за участю автомобілів «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1 та «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_2, мала місце 28.09.2015, а з заявою на виплату страхового відшкодування позивач звернувся 31.10.2016, тобто після спливу одного року з моменту скоєння зазначеної ДТП, на підставі п. 37.1.4. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» прийнято рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

З цих підстав ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» 50000,00 грн. страхового відшкодування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом зокрема є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

Позивач виплативши згідно з Договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №82839а5і від 09.04.2015 страхове відшкодування потерпілому (шляхом перерахування на рахунок вигодонабувача), отримав від нього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб автомобіль марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, належить ОСОБА_7 та знаходився під керуванням ОСОБА_5

Доказів того, що ОСОБА_5 не мав права керування транспортним засобом автомобілем марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_2, та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що дана особа керувала вищевказаним транспортним засобом на законних підставах.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_5 у ДТП встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_2, відшкодовується ним як законним володільцем вказаного транспортного засобу.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_5 уклав з Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (поліс) №АІ/5179247, строк дії якого встановлено з 02.06.2015 по 01.06.2016 та предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_2. Даним подісом передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000,00 грн., франшиза - 0 грн.

Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації автомобіля марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем у справі.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тоді як статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За змістом пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі №3-49гс15 висловлено правовий висновок, що норма п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Крім того, переглядаючи постанову Вищого господарського суду України від 01.07.2014 у справі №910/17223/13, прийняту за результатом розгляду аналогічних правовідносин, Верховний Суд України у постанові від 04.11.2014 у справі №3-165гс14 дійшов правового висновку, що наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора, з огляду на що до нового кредитора обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

В обґрунтування вказаної позиції Верховний Суд України зазначив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене Верховний Суд України у справі №3-165гс14 від 04.11.2014 дійшов висновку, що позивач у справі (страховик за договором добровільного страхування) отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Втім, суд вважає за необхідне відступити від правових позицій, викладених Верховним судом України у постановах від 15.04.2015 у справі № 3-49гс15, від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, з огляду на наступне.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав заздалегідь невизначеного кола третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик). При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-192цс16.

Системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.

Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.

Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.

При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).

Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом №АІ/5179247 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

В силу п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Таким чином, враховуючи викладене, для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, враховуючи положення ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов'язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Як вбачається з положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, сталася 28 вересня 2015 року.

Тож, або потерпіла особа (ОСОБА_1) до заміни її новим кредитором, або позивач, як новий кредитор, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування за полісом №АІ/5179247, повинен був у строк до 29.09.2016 подати страховику за вказаним полісом - Приватному акціонерному товариству «Українська пожежна страхова компанія» заяву на виплату страхового відшкодування.

Доказів подання позивачем або третьою особою заяви на виплату страхового відшкодування за полісом №АІ/5179247 протягом одного року з моменту ДТП під час розгляду справи суду надано не було, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Щодо постанови Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14 судом (в обґрунтування позиції щодо відсутності у страховика за договором майнового страхування, який набув прав вимоги до страховика цивільно-правової відповідальності, обов'язку щодо подання заяви на виплату страхового відшкодування) суд зазначає, що обов'язок з виплати страхового відшкодування у страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальної (полісом) виникає за наявності всіх елементів юридичного складу, зокрема: настання страхового випадку - ДТП; подання заяви на виплату страхового відшкодування та інших, передбачених п. 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», документів.

Тобто, заява про виплату страхового відшкодування не є досудовою претензією, а є обов'язковим елементом юридичного складу, за наявності якого у відповідача (страховика за полісом) настає обов'язок з виплати страхового відшкодування.

Мотиви відходу суду у даній справі від вищевказаних правових висновків Верховного Суду України зводяться до того, що вони не узгоджуються з імперативними нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (які зазначені судом) та іншими правовими позиціями Верховного Суду України (зокрема, викладеними у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №6-2471цс15, у постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі №6-2878цс15) щодо характеру правовідносин між сторонами (заміни кредитора у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування з потерпілої особи на страховика, який виплатив потерпілій особі страхове відшкодування на підставі договору майнового страхування; відсутності нового зобов'язання із відшкодування збитків, оскільки відбувається заміна кредитора: страховик виступає замість потерпілого).

Стосовно посилань позивача на поважність причин пропуску строку встановленого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме - допущеної Залізничним районним судом міста Львова у постанові від 26.11.2015 у справі №462/7446/15-п описки, яка була виправлена у постанові від 25.07.2016, то суд зазначає, що положення статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять імперативної норми щодо надання такої постанови суду, а вимагає лише надання відомостей (за наявності), що підтверджують зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що суд дійшов висновку в законності реалізації відповідачем свого права на односторонню відмову від виплати страхового відшкодування за полісом №АІ/5179247, у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 50000,00 грн. належить відмовити.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.

Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.07.2017.

Суддя О.А. Грєхова