Справа № 22-2189 Головуючий в суді 1-ї інстанції Рябуха Ю.В.
Доповідач в суді апеляційної інстанції Медведєва Л.П.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Луганської області в складі:
Головуючого - Медведєвої Л.П.
Суддів - Галан Н.М.
Борисова Є.А. при секретарі - Меженській М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду в м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 05 травня 2006 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ майна,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги позивачки задоволені. Будинок АДРЕСА_1 розділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Визнано право власності на будинок між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 по 1\2 частині.
В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судом першої інстанції не проведена будівельно-технічна експертиза, не визнано право власності на будинкові будівлі, судом не враховані обставини того, що відповідач вклав в реконструкцію будинку зароблені ним гроші.
У судовому засіданні відповідач апеляційну скаргу підтримав та пояснив, що право власності на спірний будинок зареєстровано за ним.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.
Позивачка у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів встановила наступне.
В листопаді 2005 року позивачка - ОСОБА_2 подала до суду позовну заяву до відповідача - ОСОБА_1 про розподіл сумісно нажитого майна, в якому зазначила, що під час знаходження з відповідачем у зареєстрованому шлюбі вони уклали договір довічного утримання, згідно до якого набули право власності на домовладіння АДРЕСА_1. Договір був укладений між відповідачем та ОСОБА_3, яка померла 05.09.1980р.. Умови договору довічного утримання вони з чоловіком виконували разом, за сумісні гроші вони робили ремонт домовладіння, збудували гараж, провели газ. Вважає, що будинок, який юридично перейшов до власності відповідача, є сумісно нажитим майном, та повинен належать їм у рівних долях. Просила визнати право власності на 1/2 частину домовладіння, залишивши за відповідачем 1/2 частину вказаного домовладіння.
За розглядом цивільної справи за позовною заявою судом першої інстанції було встановлено, що сторони знаходились у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 1976 року по 27 вересня 2004 року. 27 травня 1978 року між відповідачем по справі та громадянкою ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання. Сторонами по справі не оспорюється та обставина, що вони під час знаходження у зареєстрованому шлюбі набули право власності на будинок АДРЕСА_1, а тому вважається, що він є сумісно нажитим майном.
Колегія суддів за результатами розгляду апеляційної скарги визнає, що судом першої інстанції були правильно встановлені по справі обставини та відповідні ним правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених правовідносин.
Відповідно до ст..60 Сімейного кодексу України майно набуте подружжя під час шлюбу належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини / навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо / самостійного заробітку / доходу/. Якщо майно, придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя, не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.2 цієї статті вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.З ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На підставі зазначених норм Сімейного Кодексу України суд визнав за сторонами право власності на будинок як на спільне сумісне майно подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не призначив по справі судову будівельно-технічну експертизу для визначення реальної вартості спірного домовладіння, так як позивачкою за подання позовної заяви до суду не в повному обсязі оплачено державне мито, колегія суддів вважає такими, що не мають значення для вирішення справи, так як позовні вимоги позивачки стосуються вимог по розподілу спільної сумісної власності подружжя, однак, позовних вимог про поділ житлового будинку і про виділ нерухомого майна позивачка не заявляла, державне мито за подання позовної заяви нею оплачено в належному розмірі.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції було відмовлено йому в заявлених ним клопотаннях, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається , що відповідач ніяких клопотань і доповнень по справі не мав, заяви на протокол судового засідання не подавав.
При викладених обставинах колегія суддів вважає апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст..ст.209, 303,307,308 ЦПК України,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 05 травня 2006 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ майна, відхилитьи, рішення залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.