Справа №2-а-4963/09 08.09.2010 08.09.2010

Провадження №22ц-5354/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1-й інстанції Семерей М.Ф.

Категорія 57 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

8 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Славгородської Н.П.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Базовкіної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва (далі - УПФ) на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до УПФ про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2009 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до УПФ, в якому посилався на неправомірність дій щодо не нарахування та не виплати йому як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон від 18 листопада 2004 р.), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006 – 2007 роки, та просив зобов’язати УПФ здійснити нарахування недоплаченої допомоги за вказаний період.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 жовтня 2009 р. позов задоволено частково: визнана протиправною бездіяльність УПФ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни та зобов’язано УПФ здійснити нарахування та виплату такого підвищення до пенсії за період з 2 квітня по 31 грудня 2006 р. та з 9 липня по 31 грудня 2007 р. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову суду скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.

Положеннями ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. було зупинено на 2006 р.

До того ж, Законом України від 19 січня 2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., запроваджуються у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 р. не приймалось рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.

В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано неконституційними положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 р.

Суд першої інстанції, який розглядав на той час справу за правилами адміністративного судочинства, з врахуванням наведених положень законів прийшов до обґрунтованого висновку про те, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

Разом з цим, суд допустив помилку при визначенні періоду, за який необхідно робити таке перерахування, поклавши на відповідача обов’язок щодо перерахунку за 2006 р., оскільки така дія УПФ повинна була проводитися лише в 2007 р. – з 9 липня по 31 грудня.

Крім того, в резолютивній частині рішення суд не зазначив розмір підвищення до пенсії, який УПФ повинно нарахувати та виплатити позивачу.

Враховуючи викладене, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України постанова суду підлягає зміні в частині покладення зобов’язань по здійсненню перерахунку пенсії.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення щодо проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 жовтня 2009 року в частині покладення зобов’язань по здійсненню перерахунку пенсії змінити.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 9 липня по 31 грудня 2007 р. із підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком за розміром, встановленим ч. 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати.

В іншій частині вказану постанову залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді