Справа №2-а-130/08/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«23» вересня 2009 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменко К.С., суддів Катаєвої Е.В., Вовченко О.А., при секретарі Іванової Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення від 06.12.2006 року №861 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення від 06.12.2006 року №861 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
В судовому засіданні 23.09.2009 року позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх безпідставністю оскаржуваного рішення, яке було прийняте без врахування його переслідування за політичними ознаками та інформації по країні походження, згідно якої йому – члену родини опозиційного діяча вкрай небезпечно для життя повертатись на батьківщину до Судану. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог виходячи з того, що позивач не має право на отримання статусу біженця, оскільки він не є особою, що підпадає саме під цей статус, а тому йому правомірно відмовлено в наданні статусу біженця.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з наступних підстав:
Відповідач на підставі ст.7 Закону України «Про біженців» є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.п.1 ч.1 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач 14.01.2000 року перетнув кордон України зі сторони Республіки Молдова та прибув до м.Одеса (Україна). 18.01.2000 року (а.с.97) та повторно 24.02.2006 року за №8 (а.с.50-52) подав заяву про надання статусу біженця Управлінню міграційної служби в Одеській області. Рішенням відповідача №861 від 06.12.2006 року (а.с.26) позивачеві було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.5 ст.10 Закону України «Про біженців», оскільки відсутні факти переслідування за ознаками політичних переконань.
Суд погоджується з підставами відмови позивачу в наданні статусу біженця №861 від 06.12.2006 року з наступних підстав:
Згідно положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові й службові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України, ст.ст.2,3 Закону України «Про біженців» біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців» під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно заяви позивача від 24.02.2006 року №8 (а.с.50-52) його батько був членом політичного руху «Рух за справедливість» у Судані. Його родина зазнала переслідування на батьківщині позивача за політичну діяльність його батька. Члени проурядових угруповань вбили його батька, матір, братів та сестер, а він покинув країну походження тому, що намагався уникнути цих переслідувань та ґрунтовно побоювався за своє життя. Вказані обставини були підтверджені позивачем у реєстраційному листку (а.с.58-61), власній анкеті (а.с.53-57), поясненнями під час проведення співбесіди (протокол від 01.03.2006 року – а.с.63-71).
Однак, в тих же поясненнях (а.с.63-71) позивач зазначає, що йому невідомо з яких саме підстав вбили його родину, якою саме діяльністю займався його батько. До того ж, він пояснив, що вибув з країни походження до Сирії, а потім за легально отриманою візою прибув 15.12.1999 року до Молдови де знаходився до 14.01.2000 року, коли на автотранспорті перетнув кордон з Україною та прибув до м.Одеси.
Зазначені пояснення свідчать про те, що він не зміг ґрунтовно зазначити та аргументувати ті обставини, що його родина зазнала переслідування на батьківщині за політичні переконання, він особисто зазнав утиску та переслідувань з боку властей, що змусило його залишити країну. Окрім того, позивачем не надано пояснень того, чому він не скористався захистом Республіки Молдова, яка віднесена до третіх безпечних країн, під час перебування в неї на протязі місяця, що свідчить про те, що позивач не намагався втекти від переслідувань з боку влади країни походження, а намагався знайти кращої долі у більш благополучній країні.
Зазначені висновки знайшли своє відображення у висновку посадової особи органу міграційної служби від 24.03.2006 року (а.с.84-86).
Окрім того, за цими саме підставами позивачу раніше було відмовлено у наданні статусу біженця рішенням Управління у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації від 24.02.2000 року (Витяг з наказу №18-м – а.с.88), яке не було позивачем оскаржено до суду та не є скасованим до теперішнього часу.
За таких обставин, суд критично відноситься до пояснень позивача, даних ним у судовому засіданні про те, що він має ознаки біженця та йому повинен бути наданий відповідний статус державою Україна та забезпечений захист від влади країни походження.
Таким чином, позивач не підпадає під ознаки біженця, передбачені ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців», а тому прийняте рішення відповідачем №861 від 06.12.2006 року (а.с.26) відповідає фактичним обставин справи та закону, в зв’язку з чим, на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України у задоволенні позовних вимог позивача про визнання його не чинним та зобов’язання відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця слід відмовити.
Судові витрати розподілити у відповідності до ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення від 06.12.2006 року №861 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний складом суду 30.09.2009 року.
Головуючий суддя Єфіменко К.С.
Судді Катаєва Е.В.
Вовченко О.А.