Справа №2-а-10509/08/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«14» жовтня 2009 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменко К.С., суддів Аблова Є.В., Вовченко О.А., при секретарі Іванової Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та міграцій №690 від 12.07.2006 року не чинним та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та міграцій №690 від 12.07.2006 року не чинним та зобов`язання вчинити певні дії.
В судовому засіданні 14.10.2009 року позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх безпідставністю оскаржуваного рішення, яке було прийняте без врахування його переслідування за відношенням до певної соціальної групи та інформації по країні походження, згідно якої йому – члену родини колишнього військовослужбовця ДРА вкрай небезпечно повертатись на батьківщину. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог виходячи з того, що позивач не має право на отримання статусу біженця, оскільки він не є особою, що не підпадає саме під цей статус, а тому йому правомірно відмовлено в оформлені відповідних документів.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог з наступних підстав:
Відповідач є правонаступником Державного комітету України з питань національностей та міграції, органу який приймав оскаржуване рішення на підставі ст.7 Закону України «Про біженців» є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.п.1 ч.1 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач 13.03.2006 року прибув до м.Київ (Україна) та 20.03.2006 року за №13 (а.с.25-26) подав заяву про надання статусу біженця Управлінню міграційної служби в Одеській області. Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграцій №690 від 12.07.2006 року (а.с.22) позивачеві було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.5 ст.10 Закону України «Про біженців», оскільки відсутні факти переслідування за ознаками відношення до певної соціальної групи.
Суд не може погодитись з підставами відмови позивачу в наданні статусу біженця №690 від 12.07.2006 року з наступних підстав:
Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України, ст.ст.2,3 Закону України «Про біженців» біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців» під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Приймаючи оскаржене рішення від №690 від 12.07.2006 року (а.с.22) відповідач виходив з того, що у позивача не має умов, передбачених абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців», але з таким твердженням погодитись не можливо.
Згідно заяви позивача від 20.03.2006 року №13 (а.с.25-26) він належить до певної соціальної групи – родини військовослужбовця армії ДРА, яка в країні його походження Афганістані, зі слів позивача, переслідується представники бандитських формувань, що підконтрольні місцевим правителям руху Талібан. Ці особи постійно загрожували йому застосуванням насильства, якщо він не залишить територію країни, а також, у 2001 році в місті Джабласардж, бойовики руху Талібан розстріляли усю його родину, що примусило його покинути межі Афганістану. Позивач залишив країну через побоювання за власні свободу та життя. В разі повернення його до Афганістану його чекає продовження переслідування за ознаками приналежності до певної соціальної групи. Вказані обставини були підтверджені позивачем у реєстраційному листку (а.с.32-39), власній анкеті (а.с.27-31), поясненнями під час проведення співбесіди (а.с.40-41).
Таким чином, позивач підпадає під ознаки біженця, передбачені ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців», оскільки перебуває за межами країни походження, відноситься до певної соціальної групи населення, зазнав певних переслідувань за цих мотивів на батьківщини, не має можливості скористатись захистом властей країни походження та має ґрунтовні підстави побоювань, що у разі його повернення на батьківщину може зазнати переслідувань з боку держави або підконтрольним йому особам за своє відношення до віросповідання, що не є бажаним у цій країні.
Відмова у наданні особі яка шукає притулку статусу біженця є підставою для її повернення в країну її походження. Відповідно до положень ст.ст.32,33 Конвенції забороняється висилка (екстрадиція) особи до країни її походження, якщо це може привести до загрози життю, здоров`ю, честі, гідності цієї особи. Таким чином, приймаючи рішення про відмову в наданні статусу біженця відповідач повинен бути впевнений та обґрунтувати, що нічого із вищезазначеного позивачу не загрожує, у разі його повернення до Афганістану.
Єдиним обґрунтуванням з цього питання може бути офіційна та така, що заслуговує на довіру інформація офіційних органів, правозахисних та інших неурядових установ про країні місця походження заявника і саме важливо, щоб ця інформація була найсвіжішою та давала змогу прийти до висновку про положення в країни походження з цього питання на майбутнє.
Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади і місцевого самоврядування, їхні службові та посадові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України відповідач – суб`єкт владних повноважень при розгляді справи щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності повинен довести їхню правомірність. Відповідач не надав суду цих обґрунтувань, а саме: відомостей, які спростовують твердження позивача про те, що він зазнав переслідувань з боку правлячого режиму за ознаками відношення до певної соціальної групи та не підтвердив власний висновок про неможливість надання статусу біженця з посиланням на конкретні джерела інформації по місцю походження заявника як станом на момент коли особа покинула країну походження, так й на момент прийняття оскаржуваного рішення, а тому суд не може погодитись з ґрунтовністю й правомірністю прийнятого відповідачем рішення №690 від 12.07.2006 року.
Навпаки, представником позивача надана інформація Міністерства внутрішніх справ Управління МВС м.Парван від 15.08.2009 року (а.с.90-91) відповідно до якої позивача переслідували таліби за його активну роботу та у зв’язку з тим, що його життя було під загрозою він вимушений був залишити країну.
Виходячи з вищезазначеного суд не може погодитись із висновком посадової особи відповідача (а.с.67-69) про неможливість переслідування позивача в Афганістані лише з того мотиву, що на думку цієї особи, позивачем не надано доказів відношення його до певної соціальної групи, яку переслідують бойовики руху Талібан. Вказаний висновок не підтверджений жодним доказом, або посиланням на відповідну інформацію про країні походження позивача.
Суд встановивши під час офіційного з`ясування обставин справи невідповідність оскаржуваного акту закону, на підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України зобов`язаний винести постанову про визнання його протиправним та про скасування та ухвалити таке рішення яке б гарантувало дотримання та захист прав, свобод особи, яка звернулась за судовим захистом.
Таким чином, суд вважає, що відповідач повинен повторно розглянути заяву позивача від 20.03.2006 року №13, прийняти відповідне рішення із урахуванням зібраної під час офіційного дослідження доказів інформації про переслідування позивача за ознаками відношення до певної соціальної групи – родини колишнього військовослужбовця армії ДРА з посиланням на конкретну інформацію по країні походження позивача та підтвердити або спростувати побоювання позивача зазнати переслідування за відношення до певної соціальної групи у разі його повернення на батьківщину.
Судові витрати розподілити у відповідності до ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції (01025, м.Київ, вул.Володимирська,9) від 12.07.2006 року №690 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу біженця.
3. Зобов`язати Державний комітет України у справах національностей та релігій (01025, м.Київ, вул.Володимирська,9) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( 65076, АДРЕСА_1) від 20.03.2006 року №13 щодо надання статусу біженця із урахуванням відомостей, отриманих під час офіційного з`ясування обставин справи щодо переслідування позивача за відношенням до певної соціальної групи та інформації по країні походження позивача станом на час розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний складом суду 22.10.2009 року.
Головуючий суддя Єфіменко К.С.
Судді Аблов Є.В.
Вовченко О.А.