Категорія 6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 вересня 2009 року Справа 2а-22996/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ірметової О.В.,
при секретарі Зацепіній Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасконтракт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за не зайняті місця інвалідами у 2008 році, -
В С Т А Н О В И В :
26 травня 2009 року до суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасконтракт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за не зайняті місця інвалідами у 2008 році, в якому позивач зазначив, що відповідач в порушення ст.. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2008 році не працевлаштувало на 1 робоче місце, призначене на працевлаштування інвалідів, та до 15.04.2009 року самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у розмірі 4812,50 грн., у зв’язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 4910,93 грн. Розмір пені складає 98 грн. 43 коп.
За таких обставин, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просило стягнути з відповідача заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пеню.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, дав пояснення щодо суті позовних вимог, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зазначив, що відповідачем був наданий невірний звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про повідомлення дати судового засідання (а.с.№33).
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Статтею 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організаційну тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Отже, наведені вище норми Закону дають підстави говорити про такі обов’язки підприємств:
- дотримання ними нормативів по створенню визначеної цим Законом кількості робочих місць для інвалідів;
- сплати ними адміністративно-господарських санкцій, в разі недотримання зазначених нормативів.
Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановю Кабінету Мніністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. №5) на ТОВ «Донбасконтракт» стоврено 1 робоче місце для інвалідів.
Також відповідно до відповіді директора Антрацитівського районного центру зайнятості на запит №01/12/1210 заступника керуючого відділенням Луганського обласного Фонду соціального захисту інвалідів вбачається, що відповідачем ТОВ «Донбасконтракт» щомісяця протягом 2008 року подавалися до міського центру зайнятості відомості про наявність вакантної посади, на яку необхідно було працевлащтувати інваліда, відмов у працевлаштуванні інвалідів за направленням центру зайнятості не було.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. З матеріалів справи вбачається, що на підприємство відповідача не направлялись інваліди, яких не було працевлаштовано відповідачем.
За таких обставин суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність по сплаті штрафу за позовом, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Питання по судових витратах не вирішуються, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 2, 17, 88, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
В задоволені адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасконтракт» відмовити за необгрунтованістю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
СУДДЯ О.В.Ірметова