АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 642/5203/16-ц Головуючий І інстанції – Бондаренко В.В.

Провадження: 22-ц/790/2699/17 Головуючий ІІ інстанції – Бездітко В.М.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Бездітка В.М.,

суддів – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретарів – Кравченко О.О., Лашакової Д.І., Котлярової М.Ю.

розглянув матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Дем»яненко Гайкануш Вартанівни в особі представників ОСОБА_1, ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 28 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Дем»яненко Гайкануш Вартанівни про стягнення боргу , -

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04.11.1998 року ОСОБА_4 разом з померлим чоловіком позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, придбали на праві спільної сумісної власності (по 1/2 частині кожному) нежитлові будівлі літ. «Г-1», літ. «Д-1», літ. «Б-1», літ. «А-1», літ. «В-1», літ. «Е-1» загальною площею 3 389,9 кв.м., розташовані за адресою : м. Харків, вул. Лодзинська, 7. Користування та розпорядження зазначеним майном здійснювалося ними на праві спільної часткової власності без виділення часток в натурі. 09.12.2011 року її чоловік ОСОБА_5 помер і після його смерті відкрилась спадщина. З моменту відкриття спадщини, а саме з 09.12.2011 року, позивачем здійснювалося поточне утримання успадкованого майна.  Право власності на вищезазначене нерухоме майно ОСОБА_3 було набуто у порядку спадкування на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.03.015 року, зареєстрованого реєстраційною службою ХМУЮ 12.06.2015 року. В січні 2016 року позивач дізналася, що відповідач, крім того, що користувалася спільним майном, також здавала приміщення в оренду та отримувала від цього доходи. В усному порядку ОСОБА_4 не надавала інформацію кому і на яких умовах вона здає приміщення, які грошові кошти отримує, у зв’язку з чим 23.04.2016 року позивач звернулася до відповідача з листом, в якому намагалася з’ясувати, яким чином використовується спільна нерухомість. Однак відповідь їй не була надана. Випадково вона дізналась, що ТОВ «Ант - інструмент» орендує приміщення за адресою: м.Харків, вул. Лодзинська, 7. Після чого, ОСОБА_3 звернулась до ТОВ «Ант - інструмент» з листом від 29.04.2016 року з проханням надати інформацію про оренду приміщень за вказаною вище адресою. На даний лист вона у травні 2016  р. отримала відповідь № 2 від 29.04.2016 р. про те, що товариство починаючи з 09.11.2011 р. і по 09.04.2016 р. орендувало приміщення загальною площею 760 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Лодзинська, 7 і перераховувало на розрахунковий рахунок відповідачки орендну плату. Таким чином, відповідач порушила вимоги закону і фактично привласнила належні ОСОБА_3 грошові кошти, які отримала від надання в оренду спільного майна.

Позивач просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти у розмірі 337 308 грн. 01 коп., які складаються з: 162 635 грн. 00 коп. – основний борг, 11 374 грн. 00  коп. - 3% річних, 96 282 грн. 94 коп. – проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ, а також сплачений судовий збір у розмірі  3 373 грн. 00 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 28.12.2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 337 308, 01 грн., з яких основний борг – 162 635 грн., 3% річних – 11 374 грн., інфляційні втрати – 96 282, 94 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ 67 016, 07 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 373 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Дем»яненко Г.В. в особі представників ОСОБА_1, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, яку уточнила та остаточно просила про скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_3 Посилалась на неповне з’ясування обставин, що мають істотне значення для вірного вирішення справи та на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначила наступне. При ухвалені оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував той факт, що позивач набула права власності на 1/2 частину нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Лодзинська,7 на підставі рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова тільки 25.05.2015 року і про це повідомила відповідача майже через рік. Таким чином, відповідач мала б повернути позивачці 1/2 частину доходів від здавання в оренду спільного майна не пізніше 02.05.2016 року, оскільки саме з цієї дати Дем»яненко Г.В. вважається такою, що прострочила зобов’язання. Суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що у період часу з моменту смерті ОСОБА_5, з 09.12.2011 року по момент набуття права власності на спірне майно за ОСОБА_3, 25.05.2015 року, будь – який договір щодо управління спадщиною у порядку ст.1285 ЦК України не укладався. Позивачем не надано доказів на підставі чого у вказаний у позові період вона вважає себе власником майна та її права порушеними. У період часу з грудня 2011 року по липень 2016 року відповідач понесла витрати на оплату електричної енергії, земельний податок за об’єкт, що становить спільну власність як позивача так і відповідача. Відповідно до вимог ст.360 ЦК України співвласники несуть тягар утримання спільним майном. Таким чином, розподілу підлягають не тільки доходи, а ще й витрати. Вказана обставина залишена судом першої інстанції поза увагою. Також суд необґрунтованого вважав наявність боргових зобов’язань та нарахував інфляційні витрати, три відсотки річних та проценти за користування грошима. Не враховано судом, що син позивача – ОСОБА_6 здавав в оренду належні померлому ОСОБА_5 приміщення та отримував готівковий дохід. Не будучи повідомленою про власника майна, після померлого ОСОБА_5 відповідач не мала змоги як укласти відповідні договори про користування спірним майном, так і вимагати сплати їй частини понесених витрат. Не дав суд і належної оцінки тому факту, що позивач 04.03.2016 року продала належну їй частину приміщень громадянину ОСОБА_7

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

По справі встановлено, що  відповідно до договору купівлі-продажу від 04.11.1998 року ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5, придбали на праві спільної сумісної власності (по 1/2 частині кожному) нежитлові будівлі літ. «Г-1», літ. «Д-1», літ. «Б-1», літ. «А-1», літ. «В-1», літ. «Е-1» загальною площею 3 389,9 кв.м., що розташовані за адресою: м.Харків, вул. Лодзинська,7. Користування та розпорядження зазначеним майном здійснювалося ними на праві спільної часткової власності без виділення часток в натурі.

09.12.2011 року ОСОБА_5 помер.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.03.2015 року за ОСОБА_3 визнано право власності на частку у праві спільної власності у розмірі 1/2 на нежитлові будівлі літ. «Г-1» площею 673,4 кв.м, літ. «Д-1» площею 673,4 кв.м, літ. «Б-1» площею 673,4 кв.м, літ. «А-1» площею 673,4 кв.м, літ. «Л1-1» площею 121,1 кв.м, літ. «Л2-1» площею 576,1 кв.м, літ. «Е1-1» площею 392,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Харків, вул. Лодзинська, 7, в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта, сформованої 24.11.2016 р., ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1) є власником нежитлової будівлі за адресою: м. Харків, вул. Лодзинська, 7, а саме: літ. «Г-1»пл. 673,4 кв.м., літ. «Д-1» пл. 673,4 кв.м, літ. «Б-1» пл. 673,4 кв.м, літ. «А-1» пл. 673,4 кв.м, літ. «Е-1» пл.31,9 кв.м. у спільній частковій власності, розмір частки 1/2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у період з грудня 2011 року по 2016 рік Дем»яненко Г.В. здавала в оренду нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Лодзинська,7, які перебувають у спільній з позивачем власності та отримувала орендну плату і при цьому не розподіляла отриманий дохід між співвласниками, як передбачено положеннями ст.ст. 358, 359 ЦК України.

Враховуючи положення ст.ст.536, 625, 1048 ЦК України суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних витрат і процентів за користування чужими грошовими коштами.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками  за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ст.359 ЦК України доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

 Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Ст. 322 ЦК України встановлює обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки майно, яке перебуває на праві спільної часткової власності, належить усім співвласникам, цілком очевидно, що останні зобов'язані нести витрати щодо управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів та нести відповідальність за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном, у межах своєї частки у праві спільної часткової власності.

З матеріалів справи вбачається, що право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Лодзинська,7 ОСОБА_3 було набуто у порядку спадкування на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.03.2015 року, яке було зареєстровано реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції 12.06.2015 року.

23.04.2016 року ОСОБА_3 звернулась з листом до ОСОБА_4, в якому просила останню надати: інформацію відносно того, хто та на яких умовах орендував спільне майно починаючи 09.12.2011 року по 29.03.2016 року;  інформацію про наявність укладених за період з 09.12.2011 року по 09.03.2016 року договорів оренди; копії договорів оренди, укладених за період з 09.12.2011 року по 09.03.2016 року.

Таким чином, про існування правонаступника після смерті ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_8»яненко Г.В. дізналась лише у квітня 2016 року.

З вимогою про стягнення коштів отриманих відповідачем від здавання в оренду нежитлових приміщень позивач ОСОБА_3 звернулась до суду у серпні 2016 року, при цьому розрахована нею сума боргу зазначена за період з грудня 2011 року по липень2016 рік.

Позивачем не надано належних доказів, щодо підтвердження законних підстав її права власності на 1/2 частину нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Лодзинська,7 у період з 2011 року по 2015 рік, а саме договору на управління спадщиною, або іншого документу, яким надано їй право на отримання доходів від експлуатації вказаного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦК власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Відповідно до акту звірки по договору поставки електричної енергії від 09.01.2005 року № 1-29К/2 та роз шифровки платежів по рахунку відповідач ОСОБА_8»яненко Г.В. у період часу з грудня 2011 року по липень 2016 року самостійно здійснювала оплату електричної енергії за нежитлові приміщення які є об’єктом спільної власності сторін.

Суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення, вимоги ст.360 ЦК України, якою передбачений спільний тягар утримання майна співвласниками не врахував та прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Районним судом при розгляді справи не прийнято до уваги, що позивач ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі – продажу від 04.03.2016 року продала належну їй частину приміщень громадянину ОСОБА_7 Останній до участі у справі не залучався. Таким чином, на час звернення до суду позивач не була власником приміщень, а особа, яка була власником приміщень, до участі у справі не залучалась.

За вказаних обставин, рішення суду не можна вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки посилання представника ОСОБА_1 про порушення судом прав відповідачки не підтверджені матеріалами справи. Скарга представника ОСОБА_2 в частині часткового задоволення позовних вимог підлягає задоволенню в частині скасування рішення суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Дем»яненко Гайкануш Вартанівни особі представників ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий –

Судді –