УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2017 р.Справа № 818/356/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.03.2017р. по справі № 818/356/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення Сумської об"єднаної державної податкової інспекції від 27.05.2015 №3 про стягнення транспортного податку з фізичних осіб.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29.03.2017 року позовні вимоги було задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Сумської об"єднаної державної податкової інспекції від 27.05.2015 №3 про стягнення транспортного податку з фізичних осіб.

Відповідач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 22.06.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є власником автомобіля TOYOTA HIGHLANDER, 2014 року випуску, об"єм двигуна 3456 куб.см., державний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с.10).

Рішенням Косівщинської сільської ради від 27.01.2015 встановлено транспортний податок в розмірі 25000 грн., об'єкт оподаткування - легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндра двигуна понад 3000 куб.см. Дане рішення набирає чинності з 01.01.2015 та опубліковано в місцевій газеті "Обрій Косівщини" №01 від 31.01.2015.

Сумською об"єднаною державною податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення від 27.05.2015 №3 про нарахування позивачу транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25000 грн. (а.с.11).

Позивач не погодився із таким повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області, як суб'єкт владних повноважень, не довела правомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування відповідно до пп. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно з п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Виходячи з викладеного, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Згідно із п. 10.2 ст. 10 ПК України, в редакції Закону, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку.

Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону щодо реформи, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Підтвердженням цього може слугувати п. 4 Прикінцевих положень Закону щодо реформи. Цим пунктом було рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.

Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що її диспозиція (тобто справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки) застосовується за наявності відповідної гіпотези, тобто в разі, якщо відповідне рішення місцевої ради не було прийнято.

При цьому з системного аналізу норм ст. 12 ПК України випливає, що в пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України йдеться саме про те рішення, яке передбачено попереднім підпунктом, а саме пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

В свою чергу, відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Очевидно, що такими строками є період, передбачений пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України - тобто період прийняття рішення, який завжди передує плановому і не може з ним збігатися.

Наведене безпосередньо передбачено пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України, згідно з яким до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому, з урахуванням змісту норм ПК України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, сама собою наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно, висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо встановлення місцевого податку, можна зробити лише після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з п. 10.2 ст. 10 ПК України, але не встановила.

Для конкретної правової ситуації щодо запровадження транспортного податку у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016, а не на 2015 рік. Отже, і бездіяльність місцевої ради може мати місце лише після закінчення 2015 року, оскільки до цього часу ще невідомо, чи виконає місцева рада свій обов'язок.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися приписи пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні.

Вказана правова позиція також підтверджується рішенням Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 по справі №826/22028/15.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.03.2017р. по справі № 818/356/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бершов Г.Є.

Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.

Повний текст ухвали виготовлений 27.06.2017 р.