ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
02 листопада 2009 року Справа №2а-25269/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Качуріної Л.С.
при секретарі: Лемба А.В.
в присутності сторін:
представника позивача Окулевич О.В.
представника відповідача Солоп. О.В
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівельний завод» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів , -
В С Т А Н О В И В:
20 серпня 2009 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівельний завод», в якому зазначив, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів і тому підлягає відповідальності.
Свій позов позивач обґрунтовує тим, що згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач інформував Стахановський міський центр зайнятості про наявність вільних посад для забезпечення працевлаштування інвалідів за 9 місяців 2008 року та не в повному обсязі згідно 4% нормативу, що підтверджується листом Ровеньківського міського центру зайнятості №14/3-1081 від 05.06.2009 року. В порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2008 році на підприємстві замість 226 інвалідів працювало 140 осіб.
В порушення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємством не було перераховано адміністративно-господарські санкції в розмірі 2 088 441,20 грн.
Відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нараховується пеня за порушення терміну сплати адміністративно-господарської санкції самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.
Розмір нарахованої пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій становить 103 587,12 грн.
У судовому засіданні представник позивача пояснив, що відповідач згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач інформував Стахановський міський центр зайнятості про наявність вільних посад для забезпечення працевлаштування інвалідів за 9 місяців 2008 року та не в повному обсязі згідно 4% нормативу, у 2008 році на підприємстві замість 226 інвалідів працювало 140 осіб, у зв’язку з чим підприємством не було перераховано адміністративно-господарські санкції в розмірі 2 088 441,20 грн. та пеня у розмірі 103 587,12 грн. Просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та пояснив, що відповідно до ч.3 ст.20 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємство провожить сплату адміністративно-господарських санкцій та пені за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). Тобто сплата адміністративно-господарських санкцій та пені можлива лише за наявності у підприємства прибутку. За підсумками 2008 року ВАТ «Стахановський вагонобудівельний завод» прибутку не має, підприємство працювало зі збитками, що підтверджується декларацією з податку на прибуток підприємства за 2008 рік від 05.02.2009 року.
Протягом 2008 року відповідач створив 223 вакансії для інвалідів, надав інформацію до Стахановського міського центру зайнятості, Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, про що свідчать звіти форми 3-ПН за 2008 рік, які містять інформацію про наявність вільних вакантних місць для інвалідів. У 2008 році підприємство своєчасно виділило робочі місця для інвалідів та систематично інформував Стахановський міський центр зайнятості про наявність робочих місць, а також самостійно приймало на роботу інвалідів, які звертались безпосередньо на підприємство. Також підприємство неодноразово зверталося з листами до УПСЗН Стахановської міської ради про направлення інвалідів на завод, приймало участь в усіх ярмарках вакансій для інвалідів, що були організовані центром зайнятості м. Стаханова. Представник відповідача пояснив, що 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів підприємством виконана не належним чином з незалежних від нього причин, а саме через відсутність у Стахановському регіоні необхідної кількості інвалідів, бажаючих працевлаштуватися. Просив відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у 2008 році у Відкритому акціонерному товаристві «Стахановський вагонобудівельний завод» замість 226 інвалідів працювало 140 інвалідів.
Відкритим акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівельний завод» були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, та протягом 2008 року підприємство звітувало про це до Стахановського міського центру зайнятості, Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради, що підтверджується звітами форми №3-ПН за 2008 рік . Звіт наданий відповідно до Інструкції про заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України 19.12.2005г. №420.
Із звітів про наявність вакансій форми №3-ПН за 2008 рік, наданих представником відповідача у судовому засіданні, вбачається, що підприємство створило робочі місця для працевлаштування інвалідів у кількості 223 осіб та протягом 2008 року звітувало про це , що спростовує твердження позивача про те, що відповідач не створив вакансії для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук відповідної роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, що є у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на. принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форі власності та видів діяльності.
Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Водночас, відповідно до статті 18 Закону України в редакції від 01.01.2006 р. "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані в свою чергу виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач виконав всі вимоги вищевказаної норми законодавства, а саме: Відкрите акціонерне товариство «Стахановський вагонобудівельний завод» створило робочі місця для працевлаштування інвалідів, та протягом 2008 року звітувало про це державній службі зайнятості, ще підтверджується звітами форми №3-ПН за 2008 рік. Якого-небудь іншого порядку подачі яких-небудь ще звітів у відділення Фонду законодавством не передбачено. Крім того, підприємство зверталось до уповноважених органів, а саме до УПСЗН Стахановської міської ради про направлення інвалідів на завод, приймало участь в усіх ярмарках вакансій для інвалідів, що були організовані центром зайнятості м. Стаханова.
Аналізуючи норми Конституції України та діючого законодавства, суд приходить до висновку, що основним органом працевлаштування громадян є центри зайнятості; людина самостійно обирає собі працю і не може бути примушена виконувати її; інваліди, забезпечуючи своє право на працевлаштування, самостійно звертаються на підприємства або у центр зайнятості, вони вільні у виборі професії та місця роботи.
Таким чином, суд доходить до висновку, що відповідачем вжито усі передбачені чинним законодавством заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення органами соціального захисту населення необхідної кількості інвалідів на підприємство для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Тому позовні вимоги позивача щодо стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 18,19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 4,5 Закону України "Про охорону праці" , суд ,–
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівельний завод» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 09 листопада 2009 року.
СУДДЯ