ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

У Х В А Л А

14.06.2017 Справа № 910/9131/16

За заявою розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича

доПриватного акціонерного товариства "Креатив"

за участюТовариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс-2006"

провизнання договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсними

За заявоюПриватного акціонерного товариства "Креатив"

пробанкрутство

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від заявника -Кізленко В.А.

від відповідача -Свистунов Д.В.

від ТОВ «Агроресурс-2066» Терещенко Д.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/9131/16 за заявою Приватного акціонерного товариства "Креатив" про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.06.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Креатив" (01032, м. Київ, вул. Жилянська,75 код ЄДРПОУ 31146251). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном Приватного акціонерного товариства "Креатив" (01032, м. Київ, вул. Жилянська,75 код ЄДРПОУ 31146251). Здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Креатив" (01032, м. Київ, вул. Жилянська,75 код ЄДРПОУ 31146251) за номером 32318 від 07.06.2016р. Призначено розпорядником майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" (01032, м. Київ, вул. Жилянська,75 код ЄДРПОУ 31146251) арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича (свідоцтво №408 від 27.02.2013).

27.07.2016 до Господарського суду м. Києва надійшла заява розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича про договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі укладеного між ПрАВТ "Креатив" та ТОВ "Агроресурс-2006" від 25.06.2015 року недійсним.

У відповідності до ч.4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справи про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про стягнення заробітної плати.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.08.2016 прийнято заяву розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича про договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі укладеного між ПрАВТ "Креатив" та ТОВ "Агроресурс-2006" від 25.06.2015 року недійсним до розгляду в межах справи №910/9131/16 та призначено на 28.09.2016.

Судове засідання, призначене на 28.09.2016, не відбулось у зв'язку з касаційним оскарженням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 02.7.2016.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2016 касаційну скаргу ПАТ "державний ощадний банк України" залишено без розгляду, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2016 у справі №910/9131/16 -без змін.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.10.2016 призначено розгляд заяви у судовому засіданні на 16.11.2016.

Судове засідання, призначене на 16.11.2016, не відбулось у зв'язку з направленням матеріалів справи №910/9131/16 до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу господарського суду м. Києва від 06.06.2016.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.03.2017 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишено без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 у справі №910/9131/16 залишено без змін.

Матеріали справи №910/9131/16 надіслано до Господарського суду м. Києва для подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.03.2017 призначено розгляд заяви на 10.04.17; зобов'язано відповідача та ТОВ "Агроресурс-2006" надати суду письмові обгрунтовані пояснення по суті заяви розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича про договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі укладеного між ПрАВТ "Креатив" та ТОВ "Агроресурс-2006" від 25.06.2015 року недійсним.

10.04.2017 від ТОВ "Агроресурс-2006" надійшов відзив.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.04.2017 відкладено розгляд заяви а 26.04.2017.

26.04.2017 до Господарського суду м. Києва надійшли доповнення розпорядника майна до заяви.

Судове засідання, призначене на 26.04.2017 не відбулось у зв'язку з направленням матеріалів справи до Київського апеляційного господарського суду.

Після повернення матеріалів справи до Господарського суду м. Києва, суд ухвалою від 15.05.2017 призначив розгляд справи у судовому засіданні на 29.05.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 розгляд заяви відкладено на 14.06.2017.

Представники учасників судового процесу…..

Розглянувши заяву розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується така заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, господарський суд міста Києва встановив наступне.

25.06.2015 р. між ПАТ "Креатив" (продавець) та ТОВ "Агроресурс-2006" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фед-Агро" (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1.1 якого продавець продає покупцю належні йому на праві приватної власності 5 часток Статутного капіталу ТОВ "Фед-Агро", що дорівнює 5% Статутного капталу Товариства, а покупець приймає та оплачує зазначену кількість часток у статутному капіталі ТОВ "Фед-Агро".

Пунктом 1.3.1 Договору визначено, що продавець володіє 5 частками Статутного капіталу ТОВ "Фед-Агро" що дорівнює 5% статутного капіталу ТОВ "Фед-Агро". Право продавця як власника часток у статутному капіталі учасника (засновника) ТОВ "Фед-Агро" засвідчуються статутом ТОВ "Фед-Агро".

За змістом п. 2.1 Договору сторони визначили, що набуття права власності на зазначені в п. 1.3 частки засновника ТОВ "Фед-Агро", покупець сплачує продавцю 1 000,00 грн. Оплата вартості прав здійснюється протягом 1 календарного року з дати укладення даного договору.

25.06.2015 р. відбулися загальні збори учасників (засновників) ТОВ "Фед-Агро", на яких прийняте рішення про внесення змін до складу учасників (засновників) Товариства, зокрема виключення зі складу учасників (засновників) ТОВ "Фед-Агро" ПАТ "Креатив".

Спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням розпорядником майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражним керуючим Кізленком Вадимом Андрійовичем дійсності Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом прокурором та позивачами повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів держави внаслідок укладення відповідачами Договору.

Як на підставу для недійсності Договору, заявник вказує на те, що на укладення даного договору ПАТ "Креатив" не отримувало погодження наглядової ради, а керівник такого товариства не мав повноважень на його укладання. Крім того, підставою для недійсності Договору заявник вказує на укладення його на завідомо невигідних для товариства умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Закону мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).

Зокрема, як встановлено судом, ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.06.2016 у даній справі порушено провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Креатив", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном Приватного акціонерного товариства "Креатив", здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Креатив", призначено розпорядником майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича (свідоцтво №408 від 27.02.2013).

Оскаржуваний у даній справі Договір був укладений 25.06.2015 р., тобто в межах річного строку, встановленого приписами ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На думку заявника, оспорюваний Договір був укладений від імені боржника з перевищенням наданих повноважень, а також на завідомо невигідних для боржника умовах.

Також заявник вказує, що укладений з ТОВ "Агроресурс-2006" Договір має бути визнаний недійсним, оскільки відчуження майна боржника відбулося за цінами, нижчими від ринкових.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається із матеріалів справи, спірний договір від імені ПАТ "Креатив" підписаний генеральним директором Бойко О.М., який діяв на підставі Статуту Товариства.

За змістом ст. ст. 92, 97 - 99 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу.

Як вказує розпорядник майна, станом на момент укладення спірного Договору єдиним учасником ПАТ "Креатив" було ПАТ "Креатив груп", а відтак генеральний директор ПАТ "Креатив" мав отримати погодження Наглядової ради ПАТ "Креатив груп" на укладення такого правочину.

Зокрема, заявник посилається на встановлені п. 29 ст. 47 Статуту ПАТ "Креатив груп", обмеження, яким передбачено, що до компетенції Наглядової ради належить узгодження рішення Виконавчого органу Товариства щодо участі в управлінні інших юридичних осіб (у т.ч. у вищих органах управління) у випадку набуття Товариством корпоративних прав або часток (паїв, акцій) у статутному капіталі цих юридичних осіб; щодо голосування (прийняття участі у голосуванні) по питаннях, які розглядаються органами управління таких юридичних осіб (у т.ч. щодо затвердження статутів таких юридичних осіб); щодо надання повноважень Голові правління Товариства підписувати статути таких юридичних осіб, в тому числі підписувати від імені Товариства заяви про вихід зі складу учасників таких юридичних осіб.

За відсутності погодження Наглядової ради ПАТ "Креатив груп" на укладення спірного Договору, керівник ПАТ "Креатив", на думку заявника, не мав прав укладати спірний договір про вихід зі складу учасників ТОВ "Фед-Агро".

В той же час суд відзначає, що по-перше, в даному випадку відбувся не вихід ПАТ "Креатив" зі складу учасників ТОВ "Фед-Агро", а продаж його частки в статутному капіталі на користь третьої особи - ТОВ "Агроресурс-2006".

Будь-яких доказів на підтвердження факту існування обмежень щодо укладення генеральним директором ПАТ "Креатив" відповідних договорів купівлі-продажу корпоративних прав заявником суду не надано.

По-друге, частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Із матеріалів справи вбачається факт прийняття ПАТ "Креатив" грошових коштів, сплачених ТОВ "Агроресурс-2006" на виконання умов Договору, що в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України свідчить про схвалення такого правочину.

Більш того, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі №3-59гс14.

Суд відзначає, що жодних доказів непогодження ПАТ "Креатив груп" як акціонера ПАТ "Креатив" із умовами оспорюваного у даній справі правочину заявником не надано, що також свідчить про схвалення ним Договору, та додатково виключає твердження про його недійсність.

Також розпорядник майна як на підставу для недійсності Договору вказує на укладення його на завідомо невигідних для ПАТ "Креатив" умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України такий правочин може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був його ініціатором.

За змістом ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке.

По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов'язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити.

По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи.

По-третє, хоча Цивільний кодекс України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Обов'язок доказування, встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За висновками суду, всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не було доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів обґрунтованості позовних вимог, а саме факту наявності тяжких для ПАТ "Креатив" обставин під час укладення Договору, а також невигідних умов вчинення такого правочину.

Заявником не доведено суду, що станом на момент укладення оспорюваного Договору зі сторони ПАТ "Креатив" були відчужені корпоративні права за цінами, нижчими від ринкових (ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Твердження про те, що у 2013 році ним були набуті корпоративні права на ТОВ "Фед-Агро" за цінами значно вищими, ніж ті, за якими відбулося відчуження у 2015 році таких прав на користь ТОВ "Агроресурс-2006" не приймаються судом до уваги з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України вартості таких прав саме на дату укладення Договору.

Більш того, нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд відзначає, що Договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження сторонами всіх умов, які містяться в такому Договорі.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Заявник не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочином.

Таким чином, розпорядником майна ПАТ "Креатив" не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним, а тому подана заява в межах справи про банкрутство про визнання недійсним Договору та визнання за ПАТ "Креатив" права власності на спірні корпоративні права задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Креатив" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним та визнання права власності на спірні корпоративні права відмовити повністю.

Суддя А.В. Яковенко