Справа № 466/1922/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі :головуючого - судді Зими І.Є.

при секретарі с/з - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 , треті особи Відділ Держземагенства у м. Львові, Третя Львівська держнотконтора про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та визнання незаконними та скасування рішення виконкому Брюховицької селищної ради, -

у с т а н о в и в:

13.03.2015 року ДТГО «Львівська залізниця» звернулась до суду з заявою, в якій, з врахуванням уточнених вимог просить визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене Третьою Львівської держнотконторою від 29.06.2014р. № 2-2062, визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки віл 07.07.2005р. серії ВСІ № 009626, зареєстрований в реєстрі за № 1083, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 частину земельної за кадастровим номером 4610166300:08:001:0023, площею 0,0162 га та скасувати рішення виконкому Брюховицької селищної ради № 205 та № 206 від 27.06.2000р.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що для складання документів, що посвідчують право на користування земельними ділянками смуги відведення, у т.ч. в адміністративних межах смт. Брюховичі, Державне територіально-галузеве об’єднання «Львівська залізниця» уклала угоду із землевпорядною організацією ПП «Центр ринкових досліджень» від 03.07.2008 №Л/П-08851/НЮ.

При здійсненні зазначених робіт, згідно із підп. 4 п. 6 погодженого та затвердженого Залізницею та ПП «Центр ринкових досліджень» технічного завдання, що є додатком 1 до вказаного договору, та відповідно до абз. 8 п. 2.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43, у редакції чинній на момент укладення договору, використовуються матеріали по встановленню смуги відведення залізниці, план смуги відведення, а саме - план смуги відведення від 1962 року, погоджений із виконкомом ради трудящих Львівської міської ради.

Із повідомлення від 02.10.2013 № 357/1 ПП «Центр ринкових досліджень» позивачу стало відомо, що складання відповідних правовстановлюючих документів на дані землі, в межах, визначених наданими вихідними даними, на сьогодні є неможливим, оскільки на частині смуги відведення виявлено перетин (накладання) земельної ділянки за кадастровим номером 4610166300:08:001:0023, яка площею 0,0162 га накладається на смугу відведення.

Під час проведення обстеження земель Залізниці від 29.09.2014 комісією у складі головного інженера відокремленого підрозділу Залізниці «Кам’янка-Бузька дистанція колії», інженера сектора з управління майновими та земельними ресурсами відокремленого підрозділу Залізниці «Львівська дирекція залізничних перевезень», інженера-землевпорядника відокремленого підрозділу Залізниці «Кам’янка-Бузька дистанція колії», за участю представника ПП «Центр ринкових досліджень» та землевпорядника Брюховицької селищної ради встановлено, що на території смт.Брюховичі в смузі відведення залізниці на км 9 + 376 м - км 9 + 486 м з правої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 40 м, на відстані 22,8-23 м знаходиться земельна ділянка гр. ОСОБА_2, що за адресою: смт.Брюховичі, вул. Вербова, 13.

Встановлено, що вказана земельна ділянка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 516665, виданого 27.12.2006 на підставі договорів купівлі-продажу від 14.12.2006 серії ВЕМ № 322523 та від 14.12.2006р. серії ВЕМ № 322224.

Згідно зазначених договорів, ОСОБА_2 придбані у ОСОБА_3 дві земельні ділянки за кадастровими номерами 4610166300:08:01:1743 та 4610166300:08:01:1750, які належали останній праві власності, згідно державних актів на права власності на земельну ділянку серії ЯГ № 040774 від 28.09.2006р. та ЯГ № 040775 від 28.09.2006р.

Підставою видачі ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 040774 є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2005р. серії ВСЕ № 788470, зареєстрований в реєстрі № 1734.

Відповідно до даного договору купівлі-продажу, земельна ділянка за кадастровим номером 4610166300:08:001:1743 придбана ОСОБА_3 у ОСОБА_4, якому дана земельна ділянка належала на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 134714 від 09.11.2004, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія ВЕЕ № 480270, посвідченого Третьою Львівською державною нотаріальною конторою від 29.06.2004 за р.№ 2- 2062, інформація про яке в Залізниці відсутня.

Підставою видачі ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 040775 від 28.09.2006, на земельну ділянку за кадастровим номером 4610166300:08:001:1750, є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2005 серії ВСІ № 009626, зареєстрованого в реєстрі за № 1083, інформація про який в Залізниці також відсутня.

З метою отримання необхідної інформації, Залізниця листом від 29.09.2014 № НЗЕ-10/2866 звернулась до відділу Держземагентства у м.Львові, на який отримала відмову листом від 06.10.2014 №40/01-15/3707.

Однак Залізниці відомо, що спадкодавцем земельної ділянки, яку отримав у спадок ОСОБА_4 була ОСОБА_6, яка померла 03.05.2003р. Земельна ділянка належала останній на підставі державного акту на право власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 065393, який виданий Брюховецькою селищною радою ОСОБА_6 на підставі рішень виконкому від 27.06.2000р. № 205, 206. Позивач вказані рішення Брюховицької селищної ради № 205, 206 вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

У зв’язку з реорганізацією позивача, зазначено правильну назву позивача : Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця».

В судовому засіданні представник державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця», а в подальшому ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ОСОБА_7 позов підтримав з підстав, наведених у ньому та письмових поясненнях.

Представник Брюховицької селищної ради ОСОБА_8 позов заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Представник відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_5 – ОСОБА_9 в судовому засіданні позов заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях , що долучені до матеріалів справи.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не прибули та не повідомили про причину неявки, а тому у відповідності до ст.169 ЦПК України суд вважає, що розгляд справи слід проводити у їх відсутності на підставі наявних доказів.

Представники третіх осіб Відділу Держземагенства у м. Львові, Третьої Львівської держнотконтори в судове засідання не з’явились, подавши заяви про розгляд справи без їх участі.

З’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішень виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 205, 206 від 27.06.2000 ОСОБА_6 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЛВ № 065393, що знаходиться на вул. Вербовій, 13 у смт. Брюховичі.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВЕЕ № 480270, посвідченого Третьою Львівською держнотконторою 29.06.2004р. № 2-2062, вищевказана земельна ділянка передана у спадщину ОСОБА_4 та належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 134714 від 09.11.2004.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2005 серія ВСЕ №788470, зареєстрованого в реєстрі за № 1734, земельна ділянка за кадастровим номером 4610166300:08:001:1743 придбана ОСОБА_3 у ОСОБА_4.

Підставою видачі ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 040774 від 28.09.2006 є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2005 серія ВСЕ № 788470, зареєстрований в реєстрі за № 1734.

Земельна ділянка, яка знаходиться по вул. Вербова, 13, площею 0,4302 га, належала на праві власності ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №516665, виданого 27.12.2006 на підставі договорів купівлі-продажу від 14.12.2006 серія ВЕМ №322523, зареєстрованого в реєстрі за № 8484 та від 14.12.2006 серія ВЕМ №322524, зареєстрованого в реєстрі за № 8480.

Згідно зазначених договорів, ОСОБА_2 придбані у ОСОБА_3 дві земельні ділянки за кадастровими номерами 4610166300:08:001:1743 та 4610166300:08:001:1750, які належали останній на праві власності згідно державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 040774 від 28.09.2006 та ЯГ №040775 від 28.09.2006р.

Згідно даних Державного земельного кадастру на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.16 р. власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:08:001:0023 на вул. Вербова, 13 в смт. Брюховичі площею 0,4302 га став ОСОБА_5 , в зв»язку з чим останній і був залучений до участі в справі в якості співвідповідача.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, проектна документація залізниці, яка є в матеріалах цивільної справи, а саме: План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Львова від 4км +850 м до 11км +106 м, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-західної залізниці у 1962 року відповідно до будівельних норм і правил, що діяли на той час на залізничному транспорті України. А саме, відповідно до «Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полос отвода (от 01 ноября 1955 года)». Наступна діяча «Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода (от 30 января 1955 года)» була вже чинна з 30 січня 1963 року. Згідно, якої Інструкції фактично відводилась земля під будівництво нової залізниці на даний час дослідити складно.

Рішенням виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 27.10.62 року за № 1001 « Про відведення земельних ділянок для виробничих потреб організації області « відмінені рішення виконкомів районних Рад депутатів трудящих Нестеровського району від 18.05.62 р. за № 231, Пустомитівського району від 27.08.62 р. за № 418 та виконкому обласної ради депутатів трудящих від 03.07.62 р.за № 612 в зв»язку з необгрунтованістю клопотання управління Львівської залізниці про додаткове відведення земельних ділянок для створення захисних лісонасаджень вздовж колії Рудно- Підбірці.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Так, постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року визначено, що Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин (ст. 395 ЦК України), до таких відносин не застосовується зобов’язальний спосіб захисту. У зобов’язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення вендикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв’язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред’явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

У відповідності до ч. 1 ст. 155 ЗК України, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду нема правових підстав для задоволення позову.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначено у ст. 11 ЦК України. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подання такого позову є прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі. У таких справах суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, рішення прийняте органом, який не мав на це законних повноважень; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю.

У постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року (справа № 6-78цс13, справа № 6-94ц13) зазначено, що суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Крім того, законодавством передбачено, що акт органу місцевого самоврядування може визнаватися недійсним лише у випадку, коли він порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою (ст. 155 ЗК України), а визнаватися незаконним та скасовуватися правовий акт органу влади чи місцевого самоврядування може лише за позовом власника майна у випадку невідповідності закону чи порушення прав власника (ст. 393 ЦК України).

За змістом ст.68 ЗК України, ст.11 Закону України «Про транспорт», ст.6 Закону України «Про залізничний транспорт» до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів залізничного транспорту.

Відповідно до норм законодавства, яке існувало при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення («Инструкция о нормах и порядке отвод» земель для железных дорог и использовании полосы отвода», яка Свержена 30.01.1963 Міністерством шляхів сполучення СРСР, «Положение о землях предоставленных транспорту», затверджене постановою народних комісарів СРСР від 07.02.1933 №50, «Об упорядочении земель для железных дорог», затверджене постановою Ради Міністрів СPCP від 27.01.1962 №83) вимоги щодо виготовлення отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п. п. 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (постанова Центрального виконавчого комітет) СРСР від 15.12.1928).

На даний момент на залізничному транспорті України скасовані норми відводу земель Строительные нормы отвода земель для железных дорог. СН 468-74. і діючими є норми: ДСТУ-Н.Б.В.2.3-27:2011 Споруди транспорту. Залізниці. Визначення ширини смуги відведення та Державні будівельні норми України. Споруди транспорту. Залізниці колії 1520 мм. Норми проектування. ДБН В.2.3-019-2008.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про виникнення у залізниці права на спірну земельну ділянку в момент її влаштування – в 1958 році. Так доказів такого матеріли справи не містять, зокрема із аналізу інвентарної картки обліку основних засобів не можна дійти висновку, що у ній відображено інформацію щодо певної колії та місця її розташування. Також така картка не містить зазначення посади та підпису особи, що її складала, а також дати складання.

Також безпідставним є покликання на доведення витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.01.2013 факту реєстрації права залізниці на спірну земельну ділянку. Зокрема такий висновок не відповідає змісту витягу.

Не вбачається взаємозв’язку і між довідкою про сплату земельного податку та спірною земельною ділянкою. Окрім того належним доказом сплати земельного податку є відомості контролюючого органу – Фіскальної Служби України, а не довідка структурного підрозділу позивача, що ґрунтується на підставі самостійно сформованої податкової звітності (яка до матеріалів справи не долучена).

Отже, судом встановлено, що вулиця Вербова у смт.Брюховичі перебуває у комунальній власності та не може перебувати у смузі відведення залізниці, а тому орган місцевого самоврядування правомірно розпорядився земельною ділянкою, яка безпосередньо не межує із залізничною колією, надавши її у приватну власність. Враховуючи викладене , підстав для визнання незаконним та скасування рішення суд не бачає.

З урахуванням наведеного, суд вважає , що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.8, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 169, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Володимироича, треті особи Відділ Держземагенства у м. Львові, Третя Львівська держнотконтора про визнання недійсним та скасування свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченого Третьою Львівської держнотконторою від 29.06.2014р. № 2-2062 ; визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки віл 07.07.2005р. серії ВСІ № 009626,що зареєстрований в реєстрі за № 1083, витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 частини земельної за кадастровим номером 4610166300:08:001:0023, площею 0,0162 га та скасування рішення виконкому Брюховицької селищної ради № 205 та № 206 від 27.06.2000р. – відмовити за безпідставністю.

Рішення моду бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова, шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя ОСОБА_10