Справа № 22-а-1669/2006 року Категорія: трудові

Головуючий 1 інст.- Бєршов Г.Є. Доповідач- КотелевецьА.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 червня 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -       Котелевець А.В.,

суддів           -       Кіпенко І.С., Солодкова А.А.

при секретарях - Полубан С.М., Шушкевич А.О., Хороших М.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженні» на рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 листопада 2005 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженні» про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, внесення виправлення в трудову книжку, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2004 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженні» /далі - ТОВ «Дженні»/ про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, внесення виправлення в трудову книжку.

Позивач вказав, що перебував з відповідачем у трудових стосунках, працюючи з жовтня 2003 року на посаді охоронця. Наказом від 26 січня 2004 року був звільнений з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю зайнятій посаді. Вважаючи звільнення незаконним, просив задовольнити позов, поновити його на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, заборгованість по заробітній платі, моральну шкоду та внести відповідне виправлення у трудову книжку.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 листопада 2005 року в задоволенні позовних вимог відмовлено зі стягненням зі ОСОБА_1 судового збору у сумі 68 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі ТОВ «Дженні», посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та визнати обґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач не відповідав займаній посаді у зв'язку з неотриманням відповідного посвідчення і невиконанням своїх посадових обов'язків по охороні майна.

Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні із таких підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм законодавства про працю, однак із заявою про вирішення трудового спору він звернувся з пропуском строку, встановленого ст.. 233 КЗпП України, при відсутності підстав для його поновлення.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, однак при цьому виходить із наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Матеріали справи свідчать, що 1 листопада 2003 року ТОВ «Дженні» уклало з позивачем контракт, згідно якого останній протягом місяця працював стажером. Після закінчення кандидатського строку 2 грудня 2003 року ОСОБА_1 був прийнятий охоронцем ТОВ «Дженні» /а.с. 6, 49/. Наказом № 8/к від 26 січня 2004 року звільнений з посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

З наказу від 26 січня 2004 року № 8/к вбачається, що ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за п. 2 ст. 40 КЗпП України. Зазначена стаття передбачає дві підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи. Підстави звільнення в наказі не наведені. Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що позивач не виконав вимог, передбачених наказом МВС України від 28 лютого 1994 року № 112 щодо отримання посвідчення відповідного зразка, наявність якого є необхідною умовою для роботи на посаді охоронця. Згідно ж висновку службового розслідування стосовно охоронця ОСОБА_1 24.11.03 і 24.12.03 були виявлені факти халатного відношення останнього до своїх функціональних обов'язків, порушення наказу про носіння фірмового одягу, передчасне залишення посту до сплину часу роботи.

Пленум Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року /з наступними змінами/ «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом /розпорядженням/ і перевірити їх відповідність законові. Звільнення не може бути визнано правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення /п. 18/.

Наказ від 26 січня 2004 року № 8/к є неконкретизованим, тому звільнення ОСОБА_1 не можна визнати правильним.

Однак за вирішенням спору останній звернувся до суду з пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Судовою колегією вживалися заходи щодо з'ясування обставин пропуску ОСОБА_1 зазначеного строку. Так, допитаний у судовому засіданні в якості свідка лікар ОСОБА_2 пояснив, що останній перебував на амбулаторному лікуванні і періодично до нього приїздив на прийом. При цьому сам позивач мешкає в іншому населеному пункті, розташованому на значній відстані від станції Лозова Південної залізниці. Амбулаторна картка виписана на іншу особу не за адресою позивача і містить багато виправлень щодо дати прийому лікаря. Із довідки головного лікаря № НОМЕР_1 від 05.05.06 на а.с. 218 вбачається, що медичної картки позивача у Вузловій лікарні ст. Лозова Південної залізниці нема.

Доказів пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду за захистом порушеного права із поважних причин матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_1 про поновлення на роботі. Доводи апеляційної скарги останнього висновків суду не спростовують.

Разом з тим, з висновком суду про стягнення з позивача судового збору у розмірі 68 грн. 00 коп. погодитись не можна. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, оскільки суперечить вимогам п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року, відповідно до якого, зокрема, позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, звільняються від сплати державного мита.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. З, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженні» задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 листопада 2005 року скасувати в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь держави судового збору в розмірі 68 грн. 00 коп..

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.