ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 червня 2017 року справа № 176/2584/15-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Богданенка І.Ю.,

суддів:                     Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

на постанову Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2017 року

у справі №176/2584/15-а

за позовом ОСОБА_2

до П'ятихатського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,–

ВСТАНОВИВ:

23 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся в Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області з позовом до П'ятихатського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання протиправною та незаконною відмову у перерахунку пенсії та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 2000 року.

За змістом адміністративного позову, ОСОБА_2 зазначає, що має право на отримання пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, відповідач протиправно не здійснює перерахунок пенсії.

Постановою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову.

За доводами апеляційної скарги, судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, безпідставно не враховані документи про трудовий стаж позивача та прийнято незаконне рішення.

Перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

ОСОБА_2 народився 26 вересня 1953 року (а.с. 13).

Позивач перебуває на обліку в П'ятихатському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (до реорганізації – управління Пенсійного фонду України в м. Жовтих Водах Дніпропетровської області) та з 19 травня 2000 року отримує пенсію по інвалідності, у зв’язку із встановленням вперше ІІ групи інвалідності загального захворювання (а.с. 26, 27).

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Жовтих Водах Дніпропетровської області визначений стаж роботи позивача по 13 травня 2000 року – 14 років 06 місяців 29 днів.

Також, додатковий стаж з дня встановлення інвалідності до дня досягнення пенсійного віку визначений у розмірі 13 років 4 місяців 8 днів.

З 01 червня 2012 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності безстроково (а.с. 6).

У жовтні 2013 року, ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок розміру пенсії та додатковими документами про стаж, на підставі яких відповідачем 01 жовтня 2013 року проведений перерахунок пенсії по стажу з із визначенням страхового стажу – 14 років 08 місяців 09 днів, набутого до 13 травня 2000 року (а.с. 30, 31).

У червні 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, подав додаткові документи про стаж (а.с. 32).

На підставі поданих документів, відповідачем додатково зараховані періоди роботи позивача та визначений стаж роботи позивача, набутого до 13 травня 2000 року, – 15 років 05 днів (а.с. 33-35).

Разом з цим, управління Пенсійного фонду України в м. Жовтих Водах Дніпропетровської області, погодилося з позивачем щодо виникнення у нього права на перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з огляду на відповідність вимогам статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», проте відмовило у перерахунку пенсії, оскільки розмір пенсії за віком є меншим від отримуваного розміру пенсії по інвалідності (а.с. 23).

16 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок розміру пенсії з посиланням на частину 2 статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено право інваліда ІІ групи на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком.

Листом від 19 листопада 2015 року, управління Пенсійного фонду України в м. Жовтих Водах Дніпропетровської області, навело обставини та розрахунки призначення та подальших перерахунків пенсійних виплат позивача та виклало висновок про недоцільність переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком у зв’язку зі зменшенням її розміру (а.с. 11-12).

На час виникнення спірних відносин позивачу виплачується пенсія по інвалідності у розмірі 90% пенсії за віком, позивач не працює, з часу встановлення ІІ групи інвалідності вперше, група не змінювалася.

За даними персоніфікованого обліку відповідача позивач після 13 травня 2000 року страховий стаж не набув.

Розглядаючи позовні вимоги по суті, суд першої інстанції питання дотримання та поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом не вирішував.

Суд апеляційної інстанції не погоджуються з позицією суду першої інстанції щодо можливості розгляду позовних вимог, заявлених поза межами строку звернення з адміністративним позовом, з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.

Отже, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

У рішенні “Меньшикова проти України” від 08 квітня 2010 року (заява №377/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення у справі “Ашинґдейн проти Сполученого Королівства” (Ashmgdane v the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п 57, серія А, №93). Суд підкреслює що у сфері тлумачення національного законодавства, зокрема процесуальних правил, що застосовуються у судовому провадженні, його роль обмежується перевіркою того чи результати такого тлумачення національними органами влади, особливо судами, відповідають Конвенції (рішення у справі “Звольський та Звольська проти Чеської Республіки” (Zvolsky and Zvolska v the Czech Republic), заява № 46129/99, n 46, ЕСПЛ 2002 IX)”.

Відповідно до частин 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Порушення своїх прав та інтересів ОСОБА_2 пов’язує з тим, що відповідач нараховує та виплачує пенсію у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 2 статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.

Статтею 34 Конституції України передбачено, зокрема, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Пенсія позивачу з часу призначення виплачується щомісячно.

Отже, ОСОБА_2 про порушення своїх прав та інтересів, якщо вважав їх порушеними, міг та повинен був дізнатися, щомісячно, при отримання чергової виплати пенсії.

До суду першої інстанції з адміністративним позовом ОСОБА_2 звернувся 23 листопада 2015 року, що підтверджується датою підписання позовної заяви, відбитком штампу вхідної кореспонденції суду першої інстанції (а.с. 2, 5).

Враховуючи наведене, адміністративний позов за період з 01 січня 2000 року по 22 травня 2015 року включно заявлений поза межами шестимісячного строку звернення з адміністративним позовом.

На підставі матеріалів справи, судом апеляційної інстанції обставин відсутності у ОСОБА_2 будь-якої можливості своєчасно дізнатися про порушення своїх прав та звернутися до суду з позовом не встановлено, що свідчить про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Звернення до відповідача із заявами не продовжує встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення з адміністративним позовом та не є підставою для поновлення цього строку.

З урахуванням викладеного та фактичних обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність залишення позовних вимог без розгляду за період з 01 січня 2000 року по 22 травня 2015 року включно.

Щодо позовних вимог, заявлених в межах строку звернення до суду з адміністративним позовом з 23 травня 2015 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Первісна редакція статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлювала, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: інвалідам I групи – 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи – 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи – 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Законом України №2153-IV від 04 листопада 2004 року «Про внесення зміни до статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтю 33 цього Закону доповнено частиною 2 такого змісту: «За наявності у непрацюючих інвалідів II і III груп – у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу за їх вибором пенсія по інвалідності призначається в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону» та встановлено, що дія статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поширюється на інвалідів, які вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом.

Закон України №2153-IV від 04 листопада 2004 року набрав чинності 24 листопада 2004 року.

Законом України №3668-VI від 08 липня 2011 року «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» частину 2 статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» змінено та викладено в такій редакції: «Непрацюючі інваліди II групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності такого страхового стажу: у жінок – 20 років, а у чоловіків – 25 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 46 років включно; у жінок – 21 рік, а у чоловіків – 26 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 48 років включно; у жінок – 22 роки, а у чоловіків – 27 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 50 років включно; у жінок – 23 роки, а у чоловіків – 28 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 53 років включно; у жінок – 24 роки, а у чоловіків – 29 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 56 років включно; у жінок – 25 років, а у чоловіків – 30 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 59 років включно.

Непрацюючі інваліди II групи, визнані інвалідами після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та інваліди III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону».

Нова редакція частини 2 статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» набрала чинності з 01 жовтня 2011 року та є чинною на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, подання адміністративного позову.

Аналіз статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» дає підстави вважати, що обчислення безпосередньо розміру пенсії за віком з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності, передбачений як частиною 1, так і частиною 2 цієї статті, відбувається однаковим способом.

Абзацом 2 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Вперше, ІІ групу інвалідності загального захворювання встановлено позивачу з 19 травня 2000 року, отже у віці повних 46 років.

60 річного віку ОСОБА_2 досяг 26 вересня 2013 року.

Станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії (16 листопада 2015 року):

-           позивачу вже виповнилося 62 роки;

-          обчислений відповідачем за матеріалами пенсійної справи: страховий стаж (фактична трудова діяльність) позивача за період до 13 травня 2000 року – 15 років 05 днів та додатковий страховий стаж згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (з часу встановлення інвалідності до досягнення пенсійного віку) – 13 років 4 місяці 08 днів, отже загальний страховий стаж складає 28 років 4 місяці 13 днів;

-          позивач не працює.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що на час звернення до відповідача, позивач, як непрацюючий інвалід ІІ групи, якому інвалідність вперше встановлена у віці до 46 років включно, маючи страховий стаж, який перевищує 25 років, має право на отримання пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за віком, тобто фактично у розмірі 100% пенсії за віком.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача про зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії, оскільки у заяві від 16 листопада 2015 року позивач просить виплачувати йому пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком, а не про переведення з виду на вид.

За останнім наведеним відповідачем розміром пенсії по інвалідності, зокрема у розрахунку пенсія за віком становить 1104,82 гривень (або 100%) та 90% відповідно складає 994,34 гривень (а.с. 11 зворот).

Отже, очевидним є те, що пенсія по інвалідності у розмірі пенсії за віком 100% є більшою ніж пенсія по інвалідності у розмірі пенсії за віком 90%.

Враховуючи наведене, відповідач безпідставно ототожнив заяву позивача про виплату пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за віком з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком та протиправно відмовив у виплаті належного розміру пенсії по інвалідності.

Разом з цим, відповідно до положень частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Частина 2 статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлює, що призначення пенсії по інвалідності відбувається за вибором непрацюючого інваліда.

Отже, призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком не відбувається автоматично, а безпосередньо залежить від волевиявлення заявника та настання певних умов.

Абзацом 1 частини 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 16 листопада 2015 року вперше звернувся до відповідача із заявою про перерахунок розміру пенсії з посиланням на частину 2 статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 9-10).

Інші заяви позивача (подані до 14 січня 2015 року) до відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Пенсійного фонду України та відповіді на них, засвідчують, що позивач порушував інші питання пенсійного забезпечення (позивача та його матері): зарахування чи підтвердження стажу, обчислення заробітку, переведення пенсії з виду на вид, розміри пенсійних виплат тощо, які не є предметом позовних вимог у справі (а.с. 7-8, 30, 32, 38-47).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що спірні відносини сторін виникли у зв’язку з поданням позивачем 16 листопада 2015 року заяви до відповідача, отже, з урахуванням наведених строків перерахунку пенсій та встановленого права позивача на отримання пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за віком, позовні вимоги підлягають задоволенню з 01 грудня 2015 року, та позовні вимоги за період з 23 травня 2015 року по 30 листопада 2015 року задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції довідок щодо страхового чи трудового стажу, заробітку позивача є безпідставними враховуючи наступне.

Частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Предметом адміністративного позову у справі є наявність визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» права позивача на отримання пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за віком, та правомірність дій відповідача у цих спірних відносинах.

Питання додаткового зарахування стажу та заробітку позивача не є предметом позовних вимог, та з урахуванням того, що листуванням після листопада 2016 року між сторонами щодо реалізації довідок про стаж та заробіток позивача, позивачем та правоохоронними органами не містять обставин, якими обґрунтовують вимоги і заперечення сторони, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, отже не містять інформацію щодо предмету доказування.

Таким чином, судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, при невірному встановленні характеру спірних відносин, неповному з’ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного розгляду та вирішення справи, що є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нового судового рішення про залишення частини позовних вимог без розгляду та часткового задоволення вимог.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 202, 203, 207, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,–

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Постанову Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2017 року – скасувати.

Позовні вимоги за період з 01 січня 2000 року по 22 травня 2015 року включно – залишити без розгляду.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову П'ятихатського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області у перерахунку та виплаті ОСОБА_2 пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за віком з 01 грудня 2015 року.

Зобов’язати П'ятихатське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком з 01 грудня 2015 року з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                            І.Ю. Богданенко

           суддя                                                            С.А. Уханенко

           суддя                                                            Ю.М. Дадим