Справа № 815/6474/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 року                                                                                            м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді - Гусева О.Г.,

суддів: Балан Я.В., Тарасишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним ненадання відповіді, зобов’язання надати відповідь, стягнення моральної шкоди у розмірі 62 500, 00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за результатом якого позивач просить:

- визнати протиправним ненадання відповіді на звернення позивача від 29.09.2016 року;

- зобов’язати відповідача надати відповідь на звернення позивача від 29.09.2016 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача 62 500, 00 (шістдесят дві тисячі п’ятсот) гривень для компенсанції моральної шкоди.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.09.2016 року він звернувся до відповідача з проханням підтвердити чи спростувати наявність у проекті Держбюджету на 2017 рік коштів на виконання вимоги ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” про щоквартальну індексацію пенсій та вимоги ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” про щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Як зазначає позивач, листи, які були ним отримані 11.10.16 та 17.11.16 не містять відповідь на порушене у зверненні питання, що свідчить, на думку позивача, про ігнорування ЗУ „Про звернення громадян”.

Позивач також зазначив, що відверте нехтування законами з боку державних діячів України завдало ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки унеможливило функціонування його особистості на конституційних засадах.

З огляду на вищевикладене, позивач просить задовольнити адміністративний позов.

Позивач до судового засідання не з’явився, в адміністративному позові просив розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідач заявлені позовні вимоги не визнав, в задоволенні їх просила відмовити, обґрунтовуючи свої доводи обставинами, викладеними в письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи(а.с.101-107). Залишила питання щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження на розсуд суду.

Згідно ч.4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі ч.4 ст.122, ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України).

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, позивач звернувся до Кабінет Міністрів України із заявою від 26.09.2016 року, в якому заявник просив підтвердити чи спростувати наявність у проекті Держбюджету на 2017 рік коштів на виконання вимоги ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” про щоквартальну індексацію пенсій та вимоги ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” про щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком (а.с. 87).

Секретаріатом Кабінету Міністрів України надано відповідь згідно якої ОСОБА_1 повідомлено, що лист надіслано Міністерству соціальної політики України 5 жовтня 2016 року за №41-3-026019/15 відповідно до частини третьої статті 7 Закону України „Про звернення громадян”(а.с. 88).

Міністерством соціальної політики України листом від 08.11.2016 року за №6507/039/101-16 ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до ст.5 ЗУ „Про індексацію грошових доходів населення” з січня 2015 року індексація пенсій та інших виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, проводиться, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування на відповідній рік.

Державним бюджетом України та бюджетом Пенсійного фонду України на індексацію пенсій в 2015 році не були передбачені.

Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду прожиткового мінімуму, при розрахунку якого враховується індекс інфляції.

Відповідно до зростання прожиткового мінімуму збільшуються розміри державних соціальних гарантій, в тому числі, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія.

Подальше підвищення державних соціальних стандартів та гарантій залежатиме від динаміки економічного розвитку та фінансових можливостей держави. У 2017 році передбачається збільшення розміру державних соціальних стандартів темпами, вищими за прогнозований рівень інфляції, що забезпечить поступове досягнення їх фактичного розміру. Так, проект Закону України „Про державний бюджет України на 2017 рік” (реєстр. №5000 від 15.09.2016 року) передбачає підвищення прожиткового мінімуму до кінця 2017 року на 10,1% при прогнозованому індексі споживчих цін 108,1%.

Щодо виплат підвищення дітям війни.

З 01.01.2015 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” згідно з яким внесено зміни до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Тобто держава гарантує виплату певних видів пенсій, підвищень, компенсацій та допомог у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 „Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення”, якою установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія законів України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і „Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, встановлене статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” провадиться у розмірі 66, 43 грн.(а.с.89-90)

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України “Про звернення громадян” громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до частини 3 статті 3 вказаного Закону заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання –письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ч.3 ст.15 означеного Закону України відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Згідно зі статтею 20 означеного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Судом встановлено, що звернення ОСОБА_1 від 26.09.2016 року було розглянуто та надано відповідь у відповідності до приписів Закону України “Про звернення громадян”.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що доводи позивача, щодо ненадання відповіді на його звернення, є суб’єктивним та оціночним судженням позивача не підтвердженим жодним доказом.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправним ненадання відповіді на звернення від 29.09.2016 року, зобов’язання надати відповідь на звернення позивача від 29.09.2016 року задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 62 500,00 (шістдесят дві тисячі п’ятсот) гривень на користь ОСОБА_1, суд зазначає про їх необґрунтованість та відсутність правових підстав для задоволення, з огляду на наступне.

          Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

          Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

          Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

          Згідно статті 1174 ЦК України - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, при визначенні наявності шкоди взагалі та обов'язку її відшкодування, необхідно визначити чи були рішення, дії чи бездіяльність незаконними.

          Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

          Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” №4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

          Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає, що відверте нехтування законами з боку державних діячів України завдало позивачу моральної шкоди, оскільки унеможливило функціонування його особистості на конституційних засадах, в зв’язку з чим він має право на компенсацію моральної шкоди з відповідача, яку оцінює у розмірі 62 500,00 грн.

          При цьому, визначивши розмір заподіяної моральної шкоди, позивач не зазначив, яким чином оцінював заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив.

ОСОБА_1 не надано суду доказів, які підтверджують його моральні страждання, погіршення стану здоров’я, втрату нормального сну та інш., таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

          Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

          Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

          Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

          Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

          Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у повному обсязі в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним ненадання відповіді, зобов’язання надати відповідь, стягнення моральної шкоди у розмірі 62 500, 00 грн.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту.

Головуючий суддя:            О.Г. Гусев

Суддя:                                                              Я.В. Балан

Суддя:            О.М. Тарасишина