Справа № 2-а-4422/09
П О С Т А Н О В А
іменем України
12 жовтня 2009 року о 17 годині 04 хвилини м. Донецьк
Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:
Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.
При секретарі Мазур О.В.
За участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про зобов’язання відповідача до вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
Згідно позову, позивач має статус „Дитина війни” та згідно ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка має йому нараховуватися та виплачуватися відповідачем. У 2006-2007 роках така допомога позивачу не виплачувалася. Позивач в позові наголошує на тому, що йому відомо про встановлений річний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, однак він цей строк пропустив з поважних причин, оскільки про порушені права він дізнався з засобів масової інформації. Крім того, позивач також не міг своєчасно звернутися до суду через похилий вік та стан здоров ’ я. Позивач вважає бездіяльність УПФУ протиправною, просить зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити на його користь недоплачену йому як “Дитині війни” щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року у розмірі 2733,30 гривень.
Позовні вимоги позивачем заявлені до Обласного управління Пенсійного фонду України. Ухвалою суду від 02 жовтня 2009 року до участі у розгляді справи у якості належного відповідача залучене Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви на яких вони ґрунтуються. Пояснила, що раніше 10.10.2008 року з аналогічним позовом вона зверталася до Донецького окружного адміністративного суду. Вказаний позов їй був повернутий Будьоннівський районним судом м. Донецька в вересні поточного року, після чого позивачка повторно подала до суду вже цей позов. Просить поновити їй строк звернення до суду. На запитання головуючого відповіла, що до 10.10.2008 року до суду не зверталася, оскільки не знала про свої права.
Відповідач УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька, належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду справи, в судове засідання представника не направив. Надав суду письмову заяву, згідно якої заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, наполягає на застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності. За ухвалою суду справу розглянуто за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні досліджені письмові докази:
- копія паспорту позивача;
- копія пенсійного посвідчення позивача;
- довідка про розмір виплат позивачу;
- документи що попереднього звернення до суду позивачки;
На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька як отримувач пенсії за віком, має статус „Дитини війни”. Протягом 2006 та 2007 років передбачене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком їй УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька не здійснювалося та підвищена пенсія не виплачувалася.
Аналізуючи правовідносини, що є предметом судового розгляду суд враховує наступне:
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Розділу ІV – Прикінцеві положення Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, цей закон набирає чинності з 01 січня 2006 року.
Згідно ст. 6 зазначеного Закону (в редакції чиній до 31.12.2007 року та після 22.05.2008 року), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно п. 17 ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” (в редакції чинній з 01.01.2006 року року по 21.03.2006 року року), з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни”.
Згідно ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” (в редакції чинній з 01.01.2006 року року по 21.03.2006 року року), установено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Згідно ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” (в редакції чинній з 22.03.2006 року року), встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, — у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Згідно п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни”.
Згідно ст. 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” втратило чинність, як таке, що визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року.
Згідно п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, положення пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року (набрав чинності з 01 січня 2004 року), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” № 966-ХІ від 15.07.1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно ч. 4 ст. 1 цього ж Закону, до осіб, які втратили працездатність, відносяться … непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.
Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, до числа основних державних соціальних гарантій включаються …мінімальний розмір пенсії за віком… Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ст. 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. Для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410,06 гривень та 415,11 гривень.
Згідно ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у період з 01.01.2006 року по 21.03.2006 року включно, суд виходить з того, що дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в зазначений період була зупинена чинною на той час редакцією п. 17 ст. 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”, і відповідно бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищеної пенсії в зазначений період є правомірною, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у період з 22.03.2006 року по 31.12.2006 року включно, суд виходить з того, що чинною на той час редакцією ст. 110 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік” введення в дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фактично відстрочено на невизначений термін в межах 2006 року. Протягом 2006 року нормативно правові акти, які б запровадили пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, не приймалися. За наведених обставин, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищеної пенсії в зазначений період є правомірною, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у період з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року включно, суд виходить з того, що дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в зазначений період була зупинена чинною на той час редакцією п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, і відповідно бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищеної пенсії в зазначений період є правомірною, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на період з 09.07.2007 року по 09.10.2007 року включно, суд виходить з того, що позов позивачем до поштової установи для пересилання до Донецького окружного адміністративного суду вперше подано 10.10.2008 року (а.с. 6), тобто позивачем пропущено визначений ст. 99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права. Обґрунтування поважності пропущення строку позовної давності позивачем зводиться до його необізнаності щодо своїх прав, похилого віку та захворювання. Суд виходить з того, що усі нормативно-правові акти, що стосуються виплат позивачу як “Дитині війни”, в тому числі і рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, офіційно оприлюднені і необізнаність позивача в них не є поважною причиною пропущення строку позовної давності. Посилання позивача на похилий вік, як на причину неподання позову до суду протягом 2008 року, не приймається судом до уваги, оскільки цей же „похилий вік” не завадив позивачу подати позов до суду в жовтні 2008 року. Посилання позивача на наявні захворювання не є суттєвим, оскільки позивачем не доведено, що протягом 2008 року стан його здоров’я був суттєво гіршим, ніж на час подання позову до суду і цей же стан не завадив позивачу звернутися до суду з зазначеним позовом у вищевказаний час. Позивач не посилається на інші поважні причини, які б перешкоджали йому звернутися до суду за захистом порушеного права протягом 2008 року, дослідженими в судовому засіданні доказами такі поважні причини також не встановлені. За наведених обставин, позовну заяву про захист порушеного права в цій частині позивачем до адміністративного суду подано з порушенням встановленого строку позовної давності, суд не вбачає поважних причин пропущення строку позовної давності, відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у період з 10.10.2007 року по 31.12.2007 року включно, суд виходить з того, що в зазначений період було чинним закріплене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” право позивача як “Дитини війни” на підвищення йому пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка (мінімальна пенсія за віком) визначається у розмірі прожиткового мінімуму для для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Однак в зазначний період відповідачем нарахування та виплата підвищення пенсії взагалі не здійснювалося, тоді як до виплати позивачу належало підвищення пенсії у розмірі по 124,53 гривень щомісяця. Таким чином відповідачем порушене закріплене ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право позивача на мирне володіння своїм майном. Розглядаючи борги у сенсі поняття „власності”, яке міститься у ст. 1 ч. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як „майнові права” і, таким чином, як власність. Тому при розгляді справи „Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України „Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як Lех sресіаlіs. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26 рішення Кечко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бурдов проти Росії, № 59498/00). Суд враховує, що за зазначеною частиною позовних вимог позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права (позов щодо оскарження невиплати надбавки за 2007 рік до суду поданий 22.09.2009 року). На підставі оцінених в сукупності документів, що підтверджують попереднє звернення позивача до суду 10.10.2008 року (справа № 2-а-2501/09, а.с 6-7), суд дійшов висновку, що позовна заява позивача протягом тривалого – більше 7 місяців, знаходилася в судових установах без фактичного вирішення, була залишена без розгляду в кінці серпня 2009 року, що й обумовило повторне звернення до суду в жовтні 2009 року. Таким чином у суду наявні підстави для висновку про те, що строк позовної давності позивачем пропущений з поважних причин і порушене право в цій частині підлягає захисту. За наведених обставин, бездіяльність відповідача щодо нездійснення належних виплат позивачу в зазначений період є протиправною і позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Визначаючи розмір недоплаченого позивачу підвищення до пенсії, суд виходить з наступних розрахунків:
- за 22 дні жовтня 2007 року – 124,53 / 31 х 22 = 89,08
- за листопад-грудень 2007 року – 124,53 х 2 = 249,06
усього 338,14 гривень.
Суд враховує, що позивач просить поновити йому строк звернення до суду за захистом порушеного права. Зазначене питання суд окремо не вирішує, оскільки позивач просить суд вчинити дію не передбачену процесуальним законом:
- поновленим може бути тільки процесуальний строк, тобто строк, за перебігом якого втрачається право на вчинення процесуальної дії, що й обумовлює необхідність поновлення строку перед вчиненням такої дії;
- строк для захисту порушеного права (строк позовної давності) є не процесуальним, а матеріальним строком, оскільки з його перебігом право на звернення до суду з позовом не втрачається;
- перебіг строку позовної давності не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки суд приймає вимогу про захист порушеного права до розгляду незалежно від закінчення строку позовної давності і у разі визнання поважною причину пропуску строку позовної давності (не поновлення строку позовної давності) захищає порушене право;
- згідно п. 2 ч. 1 ст. 161 КАС України, пропущення строку позовної давності віднесено до тих питань, які суд вирішує при прийнятті постанови, тоді як питання про поновлення просуального строку, згідно ст. 102 КАС України вирішується ухвалою.
Керуючись ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97), Рішення Європейського Суду з прав людини у справі „ Кечко проти України” (заява № 63134/00), ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6, ст. 1 Розділу ІV – Прикінцеві положення Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, ст. 62, п. 12 ст. 71, п. 17 ст. 77, ст. 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року, ч. 4 ст. 1, абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” № 966-ХІ від 15.07.1999 року, ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, ч. 2 ст. 3, ст.ст. 9, 11, 14, 71, 99, 100, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про зобов’язання відповідача до вчинення певних дій – задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька щодо нездійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 10.10.2007 року по 31.12.2007 року включно такою, що не відповідає ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, протиправною.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька (83030, м. Донецьк, вул. Октября, б. 16, код ЄДРПОУ 21956079) здійснити ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: м. Донецьк, вул. 230 Стрілкової дивізії, б. 8, кв. 8, іпн НОМЕР_1, нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 10.10.2007 року по 31.12.2007 року включно з урахуванням фактично отриманих останньою сум, а саме у розмірі 338 (триста тридцять вісім) гривень 14 (чотирнадцять) копійок за рахунок коштів Державного бюджету України.
У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
На постанову може бути подана заява про апеляційне оскарження у Апеляційний адміністративний суд Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а апеляційна скарга може бути подана у тому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання такої заяви.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови згідно ст. 160 КАС України складено 12 жовтня 2009 року.
Головуючий: