Справа 2а-1/09  

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И    

30 жовтня 2009 року                                                                                                                   м. Донецьк                                                                                        

Будьоннівський  районний суд м. Донецька в складі колегії суддів:                                                                

головуючого судді                 Тимченко О.О.,  

суддів                                                                                                        Янчук Т.О.,  

                  ОСОБА_1,  

при секретарі                 Кир’язієві  В.О.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Донецька адміністративну справу за позовом  ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про стягнення втрати частини заробітку в сумі 14806,12 грн.,-  

В С Т А Н О В И Л А:  

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про стягнення втрати частини заробітку в сумі 14806,12 грн.  

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що працює головою  Волноваського районного суду Донецької області, протягом 2004-2006 років з нарахованої йому заробітної плати утримано податок з доходів фізичних осіб у сумі 14806,12 грн. Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» судді звільненні від сплати прибуткового податку та згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року  № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів» передбачено, що суддям у зв’язку з втратою частини заробітку, пов’язаного зі сплатою податку здійснюються компенсаційні виплати.  

Просив стягнути з Державної судової адміністрації України шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Державного бюджету України у Головному управлінні Державного казначейства України втрачену частину заробітної плати у зв’язку з відрахуванням податку в розмірі  14806,12 грн.  

Позивач та його представник до судового засідання не з’явилися, надіслали заяву про підтримання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за їх відсутність.  

Представник відповідача – Міністерства фінансів України до судового засідання не з’явився, надіслав заперечення на адміністративний позов та клопотання про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги не визнали у повному обсязі, зазначивши, що виплата матеріального забезпечення суддів потребує фінансування з Державного бюджету України, її обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. Виключно, зазначеним Законом визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга статті 95 Конституції України). За цим конституційним приписом у разі, якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб на користь суддів, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. Указ Президента України «Про визнання такими, що втрачають чинність, деяких указів президента України» від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 абзац 4 статті першої Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року № 584/95 визнано таким, що втратив чинність з 1 січня 2004 року. У зв’язку з чим, заробітна плата суддів, починаючи з 1 січня 2004 року обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи на загальних підставах, встановлених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Жодна з наведених норм не передбачає грошової компенсації сум прибуткового податку з доходів фізичних осіб, справленого з заробітної плати судді.    

Представник відповідача – державного казначейства України до судового засідання не з’явився, надіслав заперечення на адміністративний позов та клопотання про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги не визнали у повному обсязі, зазначивши, що з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року, яким запроваджений податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14  Закону України «Про систему оподаткування» від 25.07.1991 року належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових) платежів. Відповідно до вимог зазначеного Закону з позивача утриманий та перерахований до Державного бюджету України, а позивачем, як платником податку сплачений податок з доходів фізичних осіб. Пунктом 22.2 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону. Таким чином, просили відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.  

Представник відповідача – Державної судової адміністрації України до судового засідання не з’явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність та заперечення до позову, в яких зазначив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Деякі питання оплати праці суддів» передбачено порядок проведення компенсаційних виплат суддям втрати частини заробітку, пов’язаної із справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Але відповідно до пункту 1 цього розпорядження компенсаційні виплати суддям дозволялось робити тільки в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб позивачів не була нижчою від середньомісячної заробітної плати, нарахованої їй за IV квартал 2003 року, а навіть більшою на 80,87 грн., тобто, законної підстави робити позивачу компенсаційні виплати не було.  

Утримання з позивача прибуткового податку в жодному разі не порушувало вимоги частини 1 статті 129, частини 1 статті 130 Конституції України, статті 11, 44 Закону України «Про статус суддів», а навпаки забезпечило виконання частини 1 статті 67 Конституції України, згідно з якою кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори. Просив відмовити в задоволені позову.  

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працює головою Волноваського районного суду Донецької області.  

Відповідно до довідки № 08-13/2246 від 06.10.2006 року, що надана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області, сума податку з доходів фізичних осіб, що утримана із заробітної плати ОСОБА_2 за період з січня по грудень 2004 року складає 2684,36 грн.  

Відповідно до довідки № 08-13/2247 від 06.10.2006 року, що надана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області, сума податку з доходів фізичних осіб, що утримана із заробітної плати ОСОБА_2 за період з січня по грудень 2005 року складає 5216,45 грн.  

Відповідно до довідки № 08-13/2248 від 06.10.2006 року, що надана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області, сума податку з доходів фізичних осіб, що утримана із заробітної плати ОСОБА_2 за період з січня по вересень 2006 року складає 6905,31 грн.  

Тобто, загальна сума податку з доходів фізичних осіб, що утримана із заробітної плати ОСОБА_2 за період з 2004- 2006 року складає 14806,12 грн.  

Несплата компенсаційних виплат позивачу, яка пов’язана із утриманням з її заробітку податку на доходи фізичних осіб, стало підставою для звернення із даною позовною заявою.  

Суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.  

Сплата податку є конституційним обов’язком кожного громадянина України. Статтями 67 та 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, в тому числі сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.  

У період до 1 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання податком з доходів фізичних осіб був Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року.  

Разом з тим, посилання позивача на зазначений Указ Президента України як доказ на обґрунтування своїх тверджень щодо предмету спору, то суд зазначає, що відповідно до Указу Президента України від 25.12.2003 р. № 1497/2003, Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року з першого січня 2004 року втратив свою чинність, а тому на нього не можна посилатися як на доказ обґрунтованості своїх вимог, оскільки він не існують у правовій природі.  

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.  

Відповідно до підпункту «д» пункту 1.3 статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід із джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі дохід у вигляді заробітної плати, нарахований (виплачений, наданий) унаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.  

Згідно з пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи з виплати заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані та виплачені платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.  

Тобто, відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо врегульовані Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», який не передбачає пільг при сплаті податку для суддів.  

Вичерпний перелік звільнених від оподаткування доходів передбачений у пункті 4.3 статті 4 вказаного Закону, і він не містить доходів суддів у вигляді заробітної плати.  

Разом з тим, згідно з підпунктами 22.2, 22.7 статті 22 Закону України № 889-ІV і пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів» Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року.  

Пунктом 2 визначено, що компенсаційна виплата здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.  

Отже, у 2004 році у судді право на отримання компенсаційних виплат виникає за наявності умов, зазначених у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів».  

Як вбачається з довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, сума середньомісячної заробітної плати ОСОБА_2 за IV квартал 2003 року складає 1484,38 грн., сума нарахованої заробітної плати за січень 2004 року після сплати податку з доходів фізичних осіб складає 1565,25 грн., тобто сума нарахованої заробітної плати за січень 2004 року після сплати податку з доходів фізичних осіб є більшою ніж сума середньомісячної заробітної плати за IV квартал 2003 року, що виключає підстави для здійснення компенсаційних виплат за 2004 рік.  

Щодо вимог позивача про стягнення втрати частини заробітку за 2005-2006 року суд зазначає, що Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів» діяло лише протягом 2004 року, тому здійснення компенсаційних виплат за 2005, 2006 роки нормами Конституції України, Закону України «Про статус суддів», Закону України «Про судоустрій України» не передбачено.  

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у  справах  щодо оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:  

1) на   підставі,   у  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що передбачені Конституцією  та законами України;  

2) з  використанням  повноваження  з   метою,   з   якою   це повноваження надано;  

3) обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);  

4) безсторонньо (неупереджено);  

5) добросовісно;  

6) розсудливо;  

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;  

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);  

9) з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення;  

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.  

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.  

Суд вважає, що позивач не виконав вимог, встановлені ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в частині доказування обставин, на яких ґрунтуються вимоги, а тому позов підлягає відмові в задоволенні.  

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія,                      

П О С Т А Н О В И Л А:  

У задоволені позову ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про стягнення втрати частини заробітку в сумі 14806,12 грн. – відмовити.  

Постанова прийнята і підписана у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 30 жовтня 2009 року.  

Повний текст постанови складений 03 листопада 2009 року.  

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.    

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.  

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Головуючий суддя                 Тимченко О.О.  

Судді:                     Янчук Т.О.                                                                                                          

                    ОСОБА_1