ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ВСТАНОВИВ:

ТОВ фірма “Агро” ЛТД звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до ВАТ “Дубномолоко” про стягнення 47164,09 грн. заборгованості за товар (молочну суміш), поставлений згідно з розхідною накладною №214 від 30.11.05.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність предмету спору та на обставини безтоварності вказаної накладної через неотримання ним товару –молочної суміші.

Рішенням від 30.05.06 господарський суд Рівненської області (суддя Маціщук А.В.) позов задовольнив у повному обсязі, визнавши позовні вимоги обґрунтованими.

Постановою від 04.10.06 Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Бобеляк О.М. – головуючий, Дубник О.П., Якімець Г.Г.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Ухвалою від 14.12.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі та відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що неповне з’ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи щодо зменшення позивачем суми оплати на 47164,09 грн. через отримання негатункового (низькоякісного) молока, а також незастосування судами Закону України “Про молоко та молочні продукти”.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що факт одержання відповідачем товару підтверджено первинними документами: довіреністю ЯКИ №465977, виданою 01.11.05 ВАТ “Дубномолоко”; розхідними накладними №681 від 01.11.05 №682 від 02.11.05, №685 від 03.11.05, №687 від 04.11.05, №689 від 05.11.05, №694 від 08.11.05, №695 від 09.11.05, №697 від 10.11.05, №699 від 11.11.05,  №700 від 12.11.05, №702 від 13.11.05, №703 від 14.11.05, №704 від 15.11.05, №706 від 16.11.05, №708 від 17.11.05, №710 від 18.11.05, №712 від 19.11.05, №715 від 21.11.05 та товарно-транспортними накладними.

Стосовно накладної №214 від 30.11.05 суди зазначили, що вона виконана засобами факсимільного зв’язку та є зведеною щодо загальної кількості і вартості поставленого протягом листопада товару. Вказана накладна підтверджує отримання відповідачем товару на суму 358457,61 грн.

При цьому суд першої інстанції послався на положення ст. 181 ГК України та ст. 207 і гл. 53 ЦК України, згідно з якими допускається укладання господарського договору як у формі єдиного документа, підписаного сторонами, так і у спрощений спосіб шляхом обміну відповідними документами. Проте в рішенні суду не зазначено про наявність або відсутність зв’язку між вказаними накладними та укладеним між сторонами у справі договором №169 від 20.08.05, на який посилається відповідач, зазначаючи про наявність у ньому арбітражного застереження. Судом апеляційної інстанції вказані обставини також залишені поза увагою.

Судами встановлено, що за отриманий товар відповідач сплатив суму 311293,53 грн., залишивши неоплаченим товар на суму 47164,09 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, що при розгляді справи судами відповідач доводив, що частина поставленого товару віднесено до неґатункового молока, про що є записи у вказаних накладних, а також відповідні акти. У зв’язку з викладеним відповідачем була зменшена сума оплати за товар на 47164,09 грн., тобто на спірну суму.

Відповідно до ст.ст. 673, 674 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.ст. 4, 6 Закону України “Про молоко та молочні продукти” (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) молоко, молочна сировина і молочні продукти, які виробляються в Україні та ввозяться на митну територію України, повинні відповідати показникам якості та безпеки, які встановлені законодавством України. Базисні норми масової частки жиру і білка в молоці розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики разом із центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики. Підтвердження відповідності якості та безпеки молока і молочної сировини та молочних продуктів здійснюється в порядку, визначеному законодавством України.

Наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 20.04.04 №49 затверджено Правила ветеринарно-санітарної експертизи молока і молочних продуктів та вимог щодо їх реалізації (далі –Правила), які установлюють ветеринарно-санітарні вимоги до молока і молочних продуктів, крім продукції промислового виробництва, що реалізуються суб'єктами господарювання різної форми власності за прямими зв'язками (молокопереробним підприємствам, підприємствам громадського харчування тощо) та у вільний продаж на ринках. Правила обов'язкові для виконання установами, організаціями, підприємствами незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, фізичними особами - власниками тварин, які здійснюють діяльність у сфері обігу молока та молочних продуктів, а також спеціалістами ветеринарної медицини.

Згідно з п.п. 3.1, 3.7, 3.17 Правил молоко та молочні продукти, що надходять від суб'єктів господарювання для реалізації за прямими зв'язками та у вільний продаж на ринки, підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. Молоко та молочні продукти за критеріями безпеки повинні відповідати вимогам нормативно-технічних (ДСТУ, ТУ тощо) та нормативно-правових актів. На молоко та молочну продукцію, після проведення ветеринарно-санітарної експертизи, видається експертний висновок.

При цьому неґатункове молоко визначено у п. 2 Правил як молоко, яке за фізико-хімічними, санітарно-гігієнічними та мікробіологічними показниками якості не відповідає вищому, першому або другому ґатункам.

В сілу ст. 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Розглянувши справу, суди першої та апеляційної інстанцій не надали жодної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки йому товару неналежної якості та, як наслідок, зменшення ціни на цей товар.

Так судами належним чином не встановлено, який саме товар поставлено позивачем відповідачу, його кількісні та якісні показники. В постанові суду апеляційної інстанції з цього приводу зазначено лише, що позивач не заготовляє і не виробляє молочної суміші, а відповідач її не переробляє, а відтак фактично відповідачу поставлено молоко.

З рішення та постанови вбачається, що судами взагалі не досліджувались документи, складання яких є обов’язковим при продажу-закупівлі молока та молочних продуктів, зокрема, приймальні квитанції, експертні висновки ветеринарно-санітарної експертизи, певні акти про розходження кількісних або якісних показників тощо.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар, не встановивши фактичні обставини щодо поставки певного товару, його кількості та якості, а також не надавши жодної правової оцінки доводам відповідача з цього приводу. Тобто судами належним чином не встановлено, яке саме зобов’язання виникло у відповідача у спірних правовідносинах з позивачем, зважаючи фактичні обставини, які відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України мають бути підтвердженими відповідними доказами.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у справі вимог ст.ст. 42, 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Рівненської області від 30.05.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.06 у справі №7/97 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                          А.Уліцький