Справа №483/480/16-к 30.06.2017

Провадження № 11-кп/784/245/17     Категорія  ч. 1 ст. 286 КК України 

Головуючий 1 інстанції                              суддя Казанлі Л.І.

Доповідач апеляційної інстанції             суддя Гребенюк В.І.

В И Р О К   

                                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2017 року м. Миколаїв

Апеляційний суд  Миколаївської  області  у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Головуючої (судді-доповідача):                              Гребенюк В.І.

Суддів:                                                         Куценко О.В., Маркова Т.О.

За участі секретаря  судового засідання         Грабовецької О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження № 12015150100000890 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника потерпілого ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4, прокурора Очаківського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області ОСОБА_5 на вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України

Учасники судового провадження:

прокурор Ярмошевич О.О.

обвинувачений ОСОБА_1

захисники ОСОБА_6

потерпілі ОСОБА_3

                                            В С Т А Н О В И В  :

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції і вимог апеляційних скарг.

Вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, займається підприємницькою діяльністю, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, в силу ст. 89 КК України є не судимим, проживаючий на ІНФОРМАЦІЯ_4, -

- засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на нього обов’язків передбачених ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Постановлено:

- залишити попереднім запобіжний захід у провадженні у вигляді арешту майна ОСОБА_1;

- стягнути з ОСОБА_1:

на користь фінансового управління Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області на відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_3 – 6 230, 39 грн.;

на користь Департаменту фінансів Миколаївської міської ради на відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 5 583, 39 грн.;

на користь ОСОБА_3 на відшкодування майнової шкоди – 57 722,51 грн., на відшкодування моральної шкоди – 10 000 грн. та на відшкодування витрат на правову допомогу – 10 300 грн.;

на користь ОСОБА_2 - на відшкодування майнової шкоди 85 376, 26 грн. та на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

судові витрати за проведення судових експертиз у сумі 9 594, 40 грн. на користь держави.

Вирішено питання щодо речового доказу.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України; в цивільних позовах прокурора Очаківського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_5, потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовити.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить скасувати вирок в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки без застосування ст. 75 КК України; стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування заподіяної моральної та пов’язаної з його поганим (внаслідок ДТП) станом здоров’я шкоди в сумі 120 000 грн.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_3 просить скасувати вирок суду в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання 3 роки обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки без застосування ст. 75 КК України; стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 просить скасувати вирок та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки; стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

В апеляційній скарзі прокурор Очаківського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області ОСОБА_5 (далі прокурор) просить вирок суду змінити та вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік;

- на підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов’язки:

періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

Обвинувачений ОСОБА_1 твердить:

Про істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону, передбачені ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України, зокрема:

про розгляд судом даного кримінального провадження за участю прокурорів Гомана В.О. та Гавенка В.В. без підтвердження їх повноважень на участь у цьому кримінальному провадженні, без підтвердження підстав заміни прокурорів;

про прийняття та долучення судом до матеріалів кримінального провадження наданих вказаними прокурорами доказів, та покладення цих доказів в основу вироку, а саме: протоколу огляду місця ДТП зі схемою та фототаблицею до нього, диск з відеозаписом із відеореєстратору, довідки про вартість дослідження технічного стану транспортного засобу № 2/181 від 21.09.2015 року, висновку експерта № 2/181 від 21.09.2015 р., довідки про витрати на проведення судової експертизи по дослідженню технічного стану транспортних засобів № 2/180 від 11.09.2015 р., висновку експерта № 2/180 від 11.09.2015 р., довідки про витрати на проведення судової експертизи по дослідженню технічного стану транспортних засобів № 4/113 від 13.10.2015 р., висновку експерта № 4/113 від 13.10.2015 р., висновку судово-медичного експерта № 63 від 15.10.2015 р., висновку судово-медичного експерта № 62 від 15.10.2015 р., протоколу проведення слідчого експерименту від 05.11.2015 р. за участю ОСОБА_1, протоколу проведення слідчого експерименту від 05.11.2015 р. за участю ОСОБА_3, протоколу проведення слідчого експерименту від 28.12.2015 р. за участю ОСОБА_3, довідки про витрати на проведення судової автотехнічної експертизи № 09-1-11 від 12.02.2016 р., висновку експерта № 09-1-11 від 12.02.2016 р., матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого; винесення вироку на підставі доказів без підтвердження відкриття матеріалів кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_1 в порядку ст. 290 КПК України. Тому вважає ці докази недопустимими.

Про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження (п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України), зокрема:

про відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів внесення відомостей про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК України до ЄРДР за № 12015150100000890 від 12.08.2015 р. та повідомлення йому про підозру у вчиненні вказаного злочину;

про незгоду з висновком суду, що позовні вимоги потерпілих та прокурора є документально підтвердженими, за відсутності в матеріалах справи відповідних документів (доказів) в оригіналах про вартість послуг на відновлення автомобіля, відновлення запису з відеореєстратора, витрат на лікування потерпілих, та ін.; про безпідставне стягнення з нього витрат потерпілих, не пов’язаних з обвинуваченням - на придбання води, дитячих серветок, мила, чистячого засобу, пакетів для сміття, шоколаду (т. 1 а. с. 46, 47, 51, 66 та ін.), ксерокопії документів (т. 1, а. с. 80), добровільних внесків до благодійних фондів (т. 1, а. с. 48), купівлю препаратів «Грипекс Актив» та «Доктор МОМ», тощо; про відсутність підтвердження потерпілим ОСОБА_3 його витрат на правову допомогу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_4; також зауважує, що в порушення вимог ч. 3 ст. 119 ЦПК України поданий ОСОБА_2 позов не містить дати його подання, відсутність належних доказів понесення потерпілим ОСОБА_2 додаткових витрат, зокрема - надання в якості доказів копії чеків про оплату в євро на іноземній мові без перекладу, без підтвердження оплати саме ним, з самостійним розрахунком потерпілим розміру цих витрат без посилання на офіційний курс ЄВРО на дату придбання товарів, зазначених в чеках.

Посилаючись на вищенаведене та положення п. 3 ч. 2 ст. 412, п. п. 3, 15 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 84, ст. 86, ч. 1, 2 ст. 89, ч. 1 ст. 417, п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» вважає наявними підстави для скасування обвинувального вироку стосовно нього та закриття кримінального провадження за не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпання можливості їх отримати.

Водночас обвинувачений ОСОБА_1 наводить доводи щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого, посилаючись на призначення йому судом занадто суворого покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, з урахуванням вчинення злочину невеликої тяжкості, що він є раніше не судимим, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутності обтяжуючих покарання обставин, та того, що санкція ч. 1 ст. 286 КК України містить такий вид покарання як штраф, а позбавлення права керування транспортним засобом є додатковим видом покарання, який судом може не призначатись.

Потерпілий ОСОБА_2 вважає призначене ОСОБА_1 покарання занадто м’яким. Посилається: на встановлені судом конкретні обставини ДТП та справний технічний стан обох автомобілів до ДТП; що обвинувачений заради уникнення відповідальності активно висував різні версії, що спростовані відповідними експертизами; що обвинувачений не вибачився перед ним та жодним чином не намагався хоча б частково відшкодувати заподіяну шкоду.

Наводячи дані щодо погіршення стану свого здоров’я внаслідок отриманих тілесних ушкоджень у цій ДТП, зокрема: що він став інвалідом 2 групи, переніс складну операцію на лівому стегні, почалися проблеми з правою рукою, через що не може нею повноцінно працювати і йому тяжко пересуватися з палицею; що не може отримати належного лікування через брак коштів.

Тому вважає вирок несправедливим і оцінює заподіяну йому моральну шкоду у 120 000 грн.

Потерпілий ОСОБА_3, наводячи обставини ДТП та хронологію судового розгляду, вважає, що суд правильно встановив обставини справи та надав їм належну правову оцінку та кваліфікацію, повно дослідив зібрані докази, проте, призначене ОСОБА_1 покарання вважає занадто м’яким через невідповідність фактичним обставинам справи та їх наслідкам та особі обвинуваченого. Посилається на явно неправдиві версії ОСОБА_1, що спростовані під час судового розгляду; на вперте невизнання ним вини, на його затягування судового розгляду; на розповсюдження обвинуваченим брехливих та ганебних чуток стосовно нього (потерпілого); на образи та погрози розправою ОСОБА_1 на його (потерпілого) адресу, які тривають дотепер. Тому просить призначити покарання без застосування ст. 75 КК України та стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

Представник потерпілого ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 зазначає:

що суд вірно встановив обставини справи та дав їм належну правову оцінку та кваліфікацію, в повному обсязі дослідив зібрані докази, однак, не може погодитись з висновком суду про застосування ст. 75 КК України до обвинуваченого ОСОБА_1;

що поряд з численними порушеннями Правил дорожнього руху, які спричинили ДТП, ОСОБА_1 свою вину не визнав, більш того, з метою уникнути відповідальності, весь час, придумував різні версії події;

що потерпілий ОСОБА_3 в результаті протиправних дій ОСОБА_1 переніс фізичні та душеві страждання, протягом тривалого часу лікувався стаціонарно і амбулаторно; його здоров’я в результаті ДТП підірване; в даний час потерпілий потребує лікування.

В апеляційній скарзі прокурор Ярмошевич О.О., не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій, вважає, що вказаний вирок суду підлягає зміні у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України.

Так, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, а саме застосування положень ст. 76 КК України (в редакції Закону України № 1492-VIII від 07 вересня 2016 року, які набули законної сили 08 жовтня 2016 року).

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_2 зазначає, що обвинувачений та його захисник ОСОБА_8 на засіданнях суду ніяких претензій ані в письмовій, ані в усній формі до його позовів про моральну та матеріальну шкоду не заявляли; що з вини ОСОБА_1 його (потерпілого) дружині довелося звільнитися з роботи щоб доглядати за ним, коли він знаходився у безпомічному стані на ліжку і потребував належного догляду, хоча, на його думку, всім необхідним його мав забезпечити обвинувачений ОСОБА_1; що добровільний внесок до фонду «Надія» означає забезпечення хворого ОСОБА_2 перев’язувальним матеріалом. При цьому потерпілий зауважує, що опинився на лікарняному ліжку не через свою вину; що деякі оригінали чеків поганої якості і тому ксерокопії важко прочитати; що дата на позовній заяві не вказана у зв’язку із постійним перенесенням дати судів з вини ОСОБА_1 та його захисника, а тому не знав яку ставити дату.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_3 зазначає: що витрати на придбання води, серветок, мила, чистячого засобу, пакетів для сміття, ксерокопії документів, добровільних внесків до благодійних фондів, купівлю препаратів «Грипекс Актив» та «Доктор МОМ», безпосередньо пов’язані з його лікуванням та доглядом за ним у лікарні, де він перебував три тижні і лежав абсолютно недвижимо с поломаним суглобом, пошкодженими шийним та поперековими хребцями. І що окрім ліків для його успішного лікування було потрібно й посилене харчування; що оцінку вартості ремонту машини проводив фахівець з оціночної діяльності ОСОБА_9 - співробітник страхової компанії «Країна», яка була явно занижена; що відеореєстратор в день і в момент ДТП був включений і весь час працював, але слідчий Шаповаленко, який через свою заінтересованість у цій справі був відсторонений від її провадження та згодом звільнений з поліції, не бажав відновлювати ці записи. Тому був змушений робити це самостійно за допомогою родичів у Києві у сертифікованій компанії ТОВ «ЕПОС», оскільки за станом здоров’я не міг бути там особисто. Наголошує, що відновлена інформація з флеш карти відеореєстратора є належним і допустимим доказом; що у справі є договір «Про надання правової допомоги № 44 від 28 вересня 2015 року» з адвокатом ОСОБА_7, який діє на підставі відповідного свідоцтва Миколаївської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 675 от 09.04.2011 року і надав йому відповідні послуги, котрі оплатив відповідно до «Акту виконаних робіт»; що в судових засіданнях у ОСОБА_1 не виникло ніяких претензій до його позову, оскільки він знав і бачив у що перетворив його (потерпілого) машину і добре розумів вартість її ремонту, а також що витрати за евакуатор пов’язані саме з цією ДТП. Вважає, що ОСОБА_1, з урахуванням його минулого, є потенційно небезпечним для суспільства людиною, яка, скалічивши людей та зробивши їх інвалідами, котрим наніс величезну моральну і матеріальну шкоду, може казати про свою невинуватість.

Захисник ОСОБА_6 просить залишити без задоволення апеляційні скарги потерпілих, представника потерпілого та прокурора. Наводить свої доводи з цього приводу, більшість з яких аналогічні доводам апеляційної скарги обвинуваченого.

Крім того, зауважує, що санкція ч. 1 ст. 286 КК України не передбачає покарання у виді позбавлення волі, про що просить потерпілий ОСОБА_2, яким, до того ж, не сплачено судовий збір, а тому у його позові, на думку захисника, має бути відмовлено; що наведені потерпілими та представником потерпілого доводи не дають підстав для скасування застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_1

Не погоджуючись з апеляційною скаргою прокурора, твердить, що у попередній редакції ст. 76 КК України обов’язки, що покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, могли бути застосовані судом (тобто, норма статті була диспозитивною), і застосування таких заходів не було обов’язковим.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 12 серпня 2015 року приблизно о 07.30 год., керуючи автомобілем марки «Ford Escort» реєстраційний номер 486 - 19 ОН, у світлу пору доби, рухався по вул. 8 Березня з боку вул. ОСОБА_4 в напрямку вул. Спаської в м. Очакові Миколаївської області. У цей час йому назустріч з боку вул. Спаської в напрямку вул. ОСОБА_4 рухався автомобіль НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3, в салоні якого перебували пасажири ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Рухаючись в правій смузі для руху, ОСОБА_1 грубо порушив вимоги п. п. 10.1, 11.3 та 12.1 Правил дорожнього руху України, а саме: проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконавшись, що зустрічна смуга вільна від транспортних засобів, незважаючи на небезпеку у вигляді зустрічного транспортного засобу, що наближався, здійснив виїзд на зустрічну смугу, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1. В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобілю ОСОБА_3 та пасажир ОСОБА_2 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні вироку, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_6 на підтримку апеляційної скарги першого та їх заперечення проти апеляційних скарг потерпілих, представника потерпілого та прокурора; прокурора Ярмошевича О.О. на підтримку своєї апеляційної скарги та його заперечення проти апеляційних скарг обвинуваченого, потерпілих та представника потерпілого; доводи потерпілого ОСОБА_3 на підтримку своєї апеляційної скарги і апеляційних скарг його представника – адвоката ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_2, а також його заперечення проти апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора; вивчивши та частково дослідивши матеріали кримінального провадження № 12015150100000890 та додатково надані учасниками апеляційного судового розгляду матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно роз’яснень абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Зазначених вимог закону в частині встановлення фактичних обставин справи та призначеного покарання суд першої інстанції дотримався в повній мірі.

Суд першої інстанції повно дослідив надані сторонами кримінального провадження докази, відповідно до вимог ст. 94 КПК України надав їм належну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи і прийшов до вірного висновку про доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а саме - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Так, доводам обвинуваченого ОСОБА_1, аналогічним викладеним в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дав належну оцінку і вірно вказав, що його заперечення встановлених фактичних обставин справи спростовуються показаннями потерпілих, свідків, висновками експертиз, які узгоджуються між собою, доповнюють один одного та підтверджують вину обвинуваченого у вчиненому. Такі показання обвинуваченого суд вірно розцінив як спосіб його захисту від пред’явленого обвинувачення.

При цьому суд вірно поклав в обґрунтування вироку показання потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2, свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, висновки експертизи, тощо.

Як вбачається з показань обвинуваченого ОСОБА_1 в суді першої інстанції, в інкримінованих йому порушеннях правил безпеки дорожнього руху він винним себе не визнав, стверджуючи, що 12 серпня 2015 року у вищевказаний час рухався вулицею 8 Березня в м. Очакові, і перед зіткненням з автомобілем потерпілого почув хруст у правій передній стороні свого автомобіля, після чого його відштовхнуло на зустрічну смугу, де і сталася ДТП. Вважав, що раптове від’єднання важеля підвіски переднього правого колеса від маточини на його автомобілі виключає його вину у цій ДТП.

Проте, висунута ОСОБА_1 версія спростована сукупністю нижче викладених доказів.

Так, згідно показань потерпілого ОСОБА_3 в суді першої інстанції, 12 серпня 2015 року приблизно о 07.30 год. він рухався на своєму автомобілі з боку вул. Спаської в напрямку вул. Миру в м. Очакові. Коли приїхав автобус, раптово побачив автомобіль «Ford Escort», який зі значною швидкістю рухався йому назустріч по його (потерпілого) смузі руху - в лобову. Тобто, по зустрічній для «Ford Escort» смузі руху. Почав гальмувати і в цей час відбулося зіткнення, через що він (потерпілий) та пасажири його автомобіля отримали тілесні ушкодження.

Як вбачається з показань потерпілого ОСОБА_2, згідно звукозапису судового розгляду, в той день він разом зі своєю дружиною ОСОБА_10 та її сестрою ОСОБА_11 були пасажирами в автомобілі водія ОСОБА_3 Здалеку, де був невеликий поворот, за мікроавтобусом помітив машину обвинуваченого, що їхала на великій швидкості - десь за 100 км./год. Відразу подумав, чому він їде на такій великій швидкості, ще й вигукнув: «Куди він летить?». Буквально через декілька хвилин цей автомобіль вискочив із-за мікроавтобуса прямо на зустрічну смугу, тобто, на їх смугу руху. Водій ОСОБА_3 почав тиснути на гальма та звертати на обочину, намагаючись попередити зіткнення. ОСОБА_1 побачив їх вже перед самим зіткненням та викрутив кермо в правий бік; з коліс пішов дим і його машина пішла юзом - на таран їх автівці. Всі колеса у нього були на місці. Це все відбулось буквально за декілька секунд. Удар був дуже сильний. Втратив свідомість. При аварії отримав тілесні ушкодження, переніс декілька операцій. Лікується дотепер і його очікує ще тривале лікування. ОСОБА_1 жодного разу не навідав їх у лікарні, не поцікавився як здоров’я, не вибачився і не поговорив з ними.

Наведені показання потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині часу, місця, фактичних обставин ДТП узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які також пояснили суду, що саме автомобіль обвинуваченого ОСОБА_1, що рухався їм назустріч на великій швидкості, виїхав на їх смугу руху і допустив наїзд на автомобіль під керуванням ОСОБА_3, в якому вони знаходились як пасажири.

Таким чином, вищевикладені показання потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 спростовують твердження обвинуваченого, що його автомобіль стояв в момент, що передував ДТП.

Водночас ці показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2, свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, об’єктивно узгоджуються з даними висновку автотехнічної експертизи по дослідженню механізму та обставин дорожньо-транспортної пригоди від 12 лютого 2016 року № 09-1-11 (т. 1 а. с. 253 - 262), відповідно до якого:

в матеріалах, наданих на дослідження, не вбачається причин технічного характеру які б заважали водію автомобіля «Ford Escort» д/н 486 - 19 ОН дотримуватись технічних вимог п. 10.1, п. 11.3 та п. 12.1 Правил дорожнього руху України, що свідчить про наявність у водія ОСОБА_1 технічної можливості запобігти виникненню дорожньо-транспортній пригоді шляхом дотримання вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України;

в дорожній ситуації, обставини якої викладені у вихідних даних постанови про призначення експертизи:

в діях водія автомобіля «Daewoo Lanos» р/н BE 62 - 42 АС ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей технічним вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України та в даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_3 з технічної точки зору не знаходяться у причинному зв’язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди;

у причинному зв’язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди з технічної точки зору знаходяться дії водія автомобіля «Ford Escort» д/н 486 - 19 ОН ОСОБА_1, які не відповідали технічним вимогам п. 10.1, п. 11.3 та п. 12.1 Правил дорожнього руху України.

Експерт ОСОБА_12 в судовому засіданні, згідно звукозапису судового розгляду, підтримав свій висновок автотехнічної експертизи і підтвердив, що порушення обвинуваченим ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху знаходиться у прямому причинному зв’язку з наслідками, що настали. При цьому повідомив, що для проведення експертизи ним було заявлено клопотання про надання додаткових даних для дослідження.

Відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи по дослідженню технічного стану транспортного засобу від 22 грудня 2016 року № 09-1-927, призначеною судом за клопотанням сторони захисту (т. 2 а. с. 95 - 100):

В кріпленні шарової опори правого переднього колеса а/м «Ford Escort» р/н 486 - 19 ОН були застосовані елементи кріплення не передбачені вимогами заводу-виробника, але від’єднання поворотного кулаку від шарової опори важелю підвіски правого переднього колеса сталося внаслідок впливу на деталі та вузли ударного навантаження, яке перевищує межу міцності даних деталей, виникнення зазначених пошкоджень в процесі нормальної експлуатації автомобіля виключається.

Причин, які могли би обумовити виникнення даного пошкодження до моменту ДТП, з технічної точки зору, не виявлено.

На момент ДТП ходова частина автомобіля «Ford Escort» р/н 486 - 19 ОН знаходилась в технічно несправному, але працездатному стані та не мала технічних несправностей, які могли б вплинути на рух автомобіля.

Зазначений доказ, як правильно акцентував увагу суд першої інстанції, спростовує твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що це від’єднання відбулось до зіткнення з транспортним засобом потерпілого ОСОБА_3

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, і при цьому також зауважує, що суд першої інстанції з достатньою ретельністю та повнотою перевірив версію обвинуваченого ОСОБА_1 І жодного переконливого доводу на спростування такого висновку суду та висновку вищевказаної експертизи № 09-1-927 від 22 грудня 2016 року апелянтом ОСОБА_1 не наведено. А тому його доводи в частині його версії обставин ДТП є неприйнятними.

Крім того, зазначений висновок судової інженерно-транспортної експертизи у сукупності із вищевикладеним висновком автотехнічної експертизи узгоджуються з показаннями потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 в частині конкретних обставин даної дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 12 серпня 2015 року.

Водночас, сукупність зазначених доказів спростовує заперечення обвинуваченого ОСОБА_1 щодо його винуватості.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 15 жовтня 2015 року № 62 (т. 1 а. с. 194) у потерпілого ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження: забита рана лобної області, забиття поперекового відділу, забиття шийного відділу хребта, помірний верхній парапарез (більше справа), перелом в області анатомічної шийки плечової кістки і плечового відростка лопатки. Всі вищезазначені ушкодження мають єдиний механізм і строк виникнення, могли утворитися в умовах ДТП, зазначеній в описовій частині постанови, та відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров’я.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 15 жовтня 2015 року № 63 (т. 1 а. с. 195) у потерпілого ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження у виді перелому-вивиху в правому ліктьовому суглобі, закритого уламкового подвертельного перелому лівого стегна, крайового перелому великоберцової кістки, множинних скальпованих ран лоба, що могли утворитися в умовах ДТП, зазначеній в описовій частині постанови, і відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров’я.

Проаналізувавши досліджені у справі докази та оцінивши кожний з них з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до цілком законного та обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину і вірно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 286 КК України – як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Що стосується доводів апелянта ОСОБА_1 про відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів внесення відомостей про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК України до ЄРДР за № 12015150100000890 від 12 серпня 2015 року, повідомлення йому про підозру у вчиненні вказаного злочину, та відкриття йому матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України, то вони є відверто надуманими та спростовуються матеріалами справи, зокрема: обвинувальним актом та доданим до нього реєстром матеріалів досудового розслідування, витягами з ЄРДР (т. 1 а. с. 2 - 4, 13 – 15, т. 3 а. с. 10, 14 – 15).

Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 ані під час підготовчого судового засідання, ані під час судового розгляду даної справи суду першої інстанції про такі обставини або про якісь свої сумніви не заявляв (т. 1 а. с. 101, 105, 110). Тобто, не оспорював ці очевидні обставини.

Апеляційний суд зауважує, що обвинувачений ОСОБА_1 достеменно знав про проведені з ним процесуальні дії (повідомлення про підозру, надання доступу до матеріалів кримінального провадження, тощо), і тому розцінює ці апеляційні доводи апелянта ОСОБА_1 як спосіб захисту обвинуваченого.

Також є явно надуманими і апеляційні доводи обвинуваченого про недопустимість всіх наявних у справі доказів через розгляд судом даного кримінального провадження за участю прокурорів Гомана В.О. та Гавенка В.В. без підтвердження їх повноважень на участь у цьому кримінальному провадженні, оскільки відпочатку досудового розслідування у цій справі, відповідно до постанови Очаківського міжрайонного прокурора про призначення групи прокурорів від 13 серпня 2015 року, у даному кримінальному провадженні № 12015150100000890 призначено групу прокурорів у складі прокурорів Ярмошевича О.О., Гомана В.О., Митрофанова М.О. Старшим групи прокурорів призначений прокурор Ярмошевич О.О. (т. 3 а. с. 11).

А згідно постанови заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 від 28 березня 2016 року про внесення змін до складу групи прокурорів, у кримінальному провадженні № 12015150100000890 внесені зміні до складу групи прокурорів, до якого включено прокурорів Гавенка В.В., Гомана В.О., Ярмошевича О.О., Сидорова О.М. Старшим групи прокурорів призначений прокурор Ярмошевич О.О. (т. 3 а. с. 13).

Обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні № 12015150100000890 затверджений прокурором Ярмошевичем О.О. 29 березня 2016 року і спрямований до суду наступного дня (т. 1 а. с. 1, 2 - 4).

Тобто, на момент спрямування до суду даного обвинувального акту стосовно апелянта ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні № 12015150100000890 прокурори Ярмошевич О.О., Гавенко В.В., Гоман В.О., Сидоров О.М. мали всі передбачені законом повноваження.

Крім того, ані обвинуваченим ОСОБА_1, ані його захисником в суді першої інстанції адвокатом ОСОБА_8 під час судового розгляду даної кримінальної справи, суду першої інстанції не заявлялося сумнівів у наявності повноважень вказаних прокурорів і відводів прокурорам з цих підстав також не заявлялося.

За такого апеляційна скарга і в цій частині є безпідставною.

Що стосується апеляційних вимог потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника потерпілого ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4, про погіршення становища обвинуваченого ОСОБА_1 в частині призначеного покарання, то апеляційний суд приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню.

Так, покарання обвинуваченому ОСОБА_1 призначено у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України.

При призначенні ОСОБА_1 покарання, судом першої інстанції належним чином враховано: ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є злочином невеликої тяжкості; дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України є раніше не судимим, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей; відсутність обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів йому необхідно призначити покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України і про можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому суд також врахував і правову позицію обвинуваченого в судових засіданнях, яка свідчить, що він достатньою мірою не усвідомив суспільно-небезпечних наслідків, які потягнули за собою його дії, не прийняв жодних заходів для відшкодування шкоди постраждалим від ДТП, і прийшов до вірного висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки, як водій, він є небезпечним для інших учасників дорожнього руху.

Призначене покарання є справедливим і співмірним особі обвинуваченого, тяжкості вчиненого ним злочину, конкретних обставин його вчинення та наслідків, з урахуванням його посткримінальної поведінки, призначено в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України, а тому відсутні вважати його як надмірно м’яким (про що твердять потерпілі), так і занадто суворим (про що зазначає обвинувачений ОСОБА_1С.), а тим більш за умови звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Апеляційний суд також не вбачає підстав для скасування вироку в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, оскільки апелянтами з цього приводу не наведено жодних переконливих доводів, які б давали підстави для такого погіршення становища обвинуваченого.

Крім того, є помилковими апеляційні доводи потерпілого ОСОБА_2 про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, оскільки санкція ч. 1 ст. 286 КК України не передбачає такого виду покарання як позбавлення волі.

За такого апеляційні скарги обвинуваченого, потерпілих та представника потерпілого в частині призначеного ОСОБА_1 покарання є такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується апеляційної скарги прокурора Ярмошевича О.О., то апеляційний суд дійшов висновку, що вона підлягає задоволенню в частині заміни контролюючого органу - замість кримінально-виконавчої інспекції - на уповноважений орган з питань пробації, оскільки покласти на обвинуваченого інші обов’язки, які за своєю суттю погіршують його становище, можливо лише шляхом постановлення вироку. А прокурор про постановлення вироку в апеляційній скарзі питання не порушував.

А що стосується апеляційних вимог потерпілих та представника потерпілого в частині збільшення сум на відшкодування спричиненої потерпілим моральної шкоди, то апеляційний суд приходить до висновку про їх часткове задоволення.

Розглядаючи справу в частині вирішення питання цивільних позовів потерпілих щодо стягнення завданої кожному з них моральної шкоди, суд необґрунтовано занадто зменшив її розмір, тому колегія суддів вважає за необхідне вирок суду в цій частині скасувати та збільшити розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Так, при визначенні розміру морального відшкодування потерпілим, суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги ст. ст. 23, 1167 ЦК України.

У відповідності до ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визнається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеню вини особи, яка завдала моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Між тим, при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілих, суд всупереч вимогам ст. 1167 ЦК України не в повній мірі врахував характеру вчинених ОСОБА_1 діянь і характеру страждань потерпілих, а також їх тривалість, настання негативних змін у житті останніх. У вироку не наведено переконливих мотивів прийнятого рішення   про такий розмір стягнення на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, хоча ті заявили позови на відшкодування моральної шкоди в значно більшому розмірі.

Апеляційний суд зауважує, що, є безумовним, що в результаті спричинення тілесних ушкоджень внаслідок будь-яких злочинних дій, кожна людина переносить емоційні, душевні переживання.

Як вбачається з матеріалів справи, в результаті злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілі спочатку зазнали фізичних страждань, а потерпілий ОСОБА_2 зазнає їх і дотепер, а також зазнали і надалі тривалий час зазнають моральних страждань.

При цьому колегія суддів враховує тяжкість спричинених потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, з приводу яких кожен з них проходив стаціонарне та амбулаторне лікування в закладах охорони здоров’я, що потягло вимушені зміни у їх життєвих зв’язках та у звичайному способі життя, настання негативних змін в їх здоров’ї та житті, а також, що вони змушені були систематично з’являтися до правоохоронних органів для допиту, проведення експертиз, відчували фізичні страждання в зв’язку з отриманими травмами, а також душевні страждання внаслідок відсутності можливості повноцінно спілкуватися на протязі тривалого часу з оточуючими, а також душевні страждання, пов’язані з позицією обвинуваченого, який попри наявність у справі безперечних доказів його винуватості безпідставно звинувачує у цій ДТП потерпілого ОСОБА_3; а також, що потерпілий ОСОБА_2 внаслідок ДТП отримав інвалідність другої групи і, як на момент розгляду справи судом першої інстанції, так і дотепер - на момент апеляційного розгляду, продовжує лікування та не може повернутися до звичайного способу життя; - а тому вважає суму відшкодування такої шкоди кожному з потерпілих, яка визначена судом першої інстанції у вироку в розмірі по 10 000 грн., недостатньою.

З урахуванням наведеного доводи апеляційних скарг потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника останнього адвоката ОСОБА_4 про те, що суд безпідставно надмірно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди на користь кожного з потерпілих, ґрунтуються на матеріалах справи і заслуговують на увагу.

За таких обставин, враховуючи дані про сімейний і матеріальний стан обвинуваченого (до речі, лише з його слів), який є приватним підприємцем, та виходячи з характеру, обсягу та глибини заподіяних кожному з потерпілих душевних страждань і переживань, вимушених змін у житті та здоров’ї кожного з них, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану здоров’я, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, враховуючи вимоги розумності і справедливості, апеляційний суд приходить до висновку щодо необхідності збільшення сум, які підлягають стягненню на відшкодування моральної шкоди потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак в меншому розмірі, ніж   вони про це просили в позовних заявах.   

Зокрема: колегія суддів вважає, що вирок суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з одночасним постановленням нового вироку в цій частині із збільшенням розміру морального відшкодування на користь потерпілого ОСОБА_2 до 100 000 грн., та на користь потерпілого ОСОБА_3 до 30 000 грн.

На переконання колегії суддів, такий розмір моральної шкоди буде в повній мірі відповідати принципам розумності, виваженості і справедливості.

Що стосується апеляційних доводів обвинуваченого ОСОБА_1 про безпідставність задоволення судом першої інстанції цивільних позовів потерпілих про відшкодування матеріальної шкоди, то вони є неспроможними, непереконливими та не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд вважає, що цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_3 у розмірі 57 722,51 грн., та на користь ОСОБА_2 в розмірі 85 376, 26 грн. вирішено судом першої інстанції обґрунтовано, вмотивовано, згідно з вимогами цивільного та кримінального процесуального законодавства та підтверджені відповідними наявними у матеріалах справи доказами (т. 1 а. с. 30 – 82, 85 - 99, 146 – 148, 155 – 160).

Враховуючи, що позови потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 випливають з обвинувачення, визнаного судом доведеним, та суд розглянув питання цивільного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди з дотриманням вимог ст. 1195 ЦК України.

Твердження апелянта ОСОБА_1 про безпідставне включення судом до витрат, пов’язаних з лікуванням, витрати потерпілих на придбання води, дитячих серветок, мила, чистячого засобу, пакетів для сміття, шоколаду, добровільних внесків до благодійних фондів, ксерокопії документів, то вони є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції цілком вірно врахував надані потерпілими документи на підтвердження понесених витрат як у зв’язку з лікуванням, так і щодо додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, стороннього догляду, збирання доказів на підтвердження витрат, тощо.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки дійсно додаткові витрати, на які посилається апелянт ОСОБА_1, пов’язані саме з перебуванням потерпілих у лікарні та їх життєдіяльністю, а тим більш за умови, що до лікарні потерпілі потрапили несподівано та саме з вини обвинуваченого ОСОБА_1

Неспроможними є і твердження апелянта ОСОБА_1 про відсутність підтвердження потерпілим ОСОБА_3 його витрат на правову допомогу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_4, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема: даними «Акту виконаних робіт» від 28 березня 2016 року, згідно яких потерпілим ОСОБА_3 сплачено ОСОБА_7 за надану правову допомогу 3 000 грн.; даними відповідної квитанції до прибуткового касового ордера № 15 від 23 грудня 2016 року, згідно якої потерпілим ОСОБА_3 сплачено адвокату ОСОБА_4 6 500 грн. (т. 1 а. с. 88, т. 2 а. с. 101).

Таким чином, цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди вирішені судом першої інстанції обґрунтовано, вмотивовано, згідно з вимогами цивільного та кримінального процесуального законодавства та підтверджені відповідними доказами, наявними у матеріалах справи (т. 1 а. с. 30 – 80, 83 – 99, 125 – 126, 145 – 148, 155 – 160, т. 2 а. с. 23 – 26, 77, 101).

Разом з тим є слушними апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про невмотивованість висновків суду щодо вирішення цивільних позовів прокурора (т. 1 а. с. 5 - 8, 9 - 12), оскільки матеріали справи дійсно не містять доказів на їх підтвердження на момент судового розгляду та ухвалення вироку судом першої інстанції.

Всі інші доводи апеляційних скарг не впливають на суть прийнятого судом рішення.

Порушень кримінального та кримінального процесуального законів, які б могли бути підставою для скасування вироку, перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 413, 9 ч. 6, 412 ч. 1, 415, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника потерпілого ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4, прокурора Очаківського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області ОСОБА_5 – задовольнити частково.

Вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_1 в частині контролюючого органу за виконанням засудженим покладених на нього судом обов’язків, передбачених ст. 76 КК Україн, змінити.

Вважати ОСОБА_1 звільненим від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього передбачених ст. 76 КК України обов’язків: 

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

- періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати та постановити в цій частині новий вирок, яким збільшити розмір стягнення на відшкодування завданої потерпілим моральної шкоди, та стягнути з засудженого ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди: на користь потерпілого ОСОБА_3 - 30 000 грн. (тридцять тисяч грн.), на користь потерпілого ОСОБА_2 - 100 000 грн. (сто тисяч грн.)

Вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_1 в частині вирішення цивільних позовів прокурора Ярмошевича О.О. скасувати, а матеріали вказаних цивільних позовів, що містяться в матеріалах даного кримінального провадження, спрямувати на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства в той же суд в іншому складі суду.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Копія вироку суду апеляційної інстанції підлягає врученню засудженому та прокурору негайно після його проголошення. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а тим, що не були присутні в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуюча

Судді