Справа № 761/13845/15-ц

Провадження № 2/761/149/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

при секретарі: Кияшко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У травні 2015 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2) про стягнення моральної шкоди.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що Наказом Державної виконавчої служби України від 29.11.2013 року № 796/к його призначено на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. З 11.01.2002 безперервно працював в системі органів Державної виконавчої служби України на посадах головного державного виконавця, головного спеціаліста, начальника відділу примусового виконання рішень, заступника начальника відділу. Наказом Міністерства юстиції України від 04.10.2012 року № 961/7 нагороджений відзнакою «За сумлінну роботу в органах Державної виконавчої служби». Стаж роботи в органах державної виконавчої служби становить понад 12 років. Наказом Державної виконавчої служби України від 13.05.2014 року № 39/2 «Про введення в дію нової структури та штатного розпису на 2014 рік Державної виконавчої служби України» введено в дію з 13.05.2014 року нову структуру Державної виконавчої служби України, зі штатом в кількості 85 штатних одиниць. Листом від 19.05.2014 року Головою Державної виконавчої служби України ОСОБА_4 попереджено позивача про введення в дію нової структури та штатного розпису на 2014 рік Державної виконавчої служби України та про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України 21.07.2014 року, запропоновано переведення на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області. 22.05.2014 року позивач звернувся із заявою - проханням врахувати переважне право позивача на залишення на роботі при скороченні штату працівників та проханням переглянути рішення про скорочення позивача. Листом Державної виконавчої служби України від 23.06.2014 року № 14-0-50-7/7, за підписом голови Державної виконавчої служби України ОСОБА_4, позивачеві позивачеві було відмовлено. До Національного агентства України з питань державної служби ОСОБА_1 та іншими працівниками подано колективне звернення від 19.06.2014 року щодо неправомірних дій голови Державної виконавчої служби України. Листом Національного агентства України з питань державної служби № 109/20/22-14 від 05.08.2014 року повідомлено позивачеві, що відділом кадрової роботи та державної служби Управління організаційного та кадрового забезпечення ДВС України попередження від 19.05.2014 року підготовлено з порушенням вимог статті 49-2 Кзпп України, в частині надання вищезазначеним громадянам пропозиції іншої роботи в інших юридичних службах та рекомендовано розглянути питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника Управління організаційного та кадрового забезпечення - начал ьника відділу кадрової роботи та державної служби ДВС України ОСОБА_6 До відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України позивачем подано заяву від 21.01.2015 року про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця та виконавчий лист Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2015 року № 826/17563/14 відносно боржника - Державної виконавчої служби України щодо поновлення позивача на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойка О.М. від 29.01.2015 року ВП № 46267003 відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» - наявність інших передбачених законом обставин, що виключають можливість здійснення виконавчого провадження. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 12.02.2015 ВП № 46489503 повторно відмовлено у відкритті виконавчого провадження з тих же підстав. Постанови від 29.01.2015, від 12.02.2015 про відмову у відкритті виконавчого провадження оскаржені позивачем до Окружного адміністративного суду м. Києва. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2015 № 826/1909/15 визнано незаконною та скасовано постанову від 29.01.2015 ВП № 46267003 про відмову у відкритті виконавчого провадження, стягнуто 1378 грн. моральної шкоди. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2015 року № 826/3175/15 визнано протиправною та скасовано постанову ДВС України від 12.02.2015 ВП № 46489503 про відмову у відкритті виконавчого провадження, зобов'язано ДВС України вчинити дії з відкриття виконавчого провадження. Постановою Кабінету міністрів України від 21.01.2015 року № 17 ліквідовано Державну виконавчу службу України, утворено комісію з ліквідації Державної виконавчої служби України. Працівники відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України переведені до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. За наявності листа Національного агентства України з питань Державної виконавчої служби від 05.08.2014 № 109/20/22-14, постанов Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2014 № 826/8648/14, від 30.07.2014 № 826/8642/14, від 20.10.2014 № 826/9117/14 Державною виконавчою службою України не запропоновано позивачеві посаду старшого державного виконавця у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. Дані обставини були відомі Державній виконавчій службі України, не прийняті до уваги та умисно проігноровані Державною виконавчою службою України. Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту від 06.08.2015 ВП № 48368518 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2015 № 826/17563/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України з 19.12.2014 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2016 року № 826/17563/14 замінено сторону виконавчого провадження ВП № 48368518, відкритого за виконавчим листом Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2015 № 826/17563/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді, боржника - Державну виконавчу службу України на правонаступника - Міністерство юстиції України. Ухвала суду від 09.02.2016 № 826/17563/14 набрала законної сили 02.03.2016. Позивач вважає, що було порушено його трудові права в зв'язку з незаконним звільненням з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, які вже ніколи не будуть відновлені в зв'язку з ліквідацією Державної виконавчої служби України. Дані обставини виникли в наслідок протиправних дій Державної виконавчої служби України з невиконання вищевказаних судових рішень.

Тому, позивач, з урахуванням уточнюючої заяви, просив суд стягнути з Міністерства юстиції України на його користь 45000,00 грн. моральної шкоди.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача 1 позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, підтримав письмові пояснення.

У судове засідання представник відповідача 2 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, звернувшись до суду із письмовими запереченнями, в яких просив відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі та слухати справи за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача 1, повно та всебічно дослідивши надані по справі докази, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, зі слів позивача, що з 11.01.2002 року він безперервно працював в системі органів Державної виконавчої служби України на посадах головного державного виконавця, головного спеціаліста, начальника відділу примусового виконання рішень, заступника начальника відділу.

Наказом Державної виконавчої служби України від 07.06.2013 року № 415/к позивача призначено на посаду заступника начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Наказом Державної виконавчої служби України від 29.11.2013 року № 796/к позивача призначено на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Наказом Міністерства юстиції України від 04.10.2012 № 961/7 позивача позивача нагороджено відзнакою «За сумлінну службу в органах Державної виконавчої служби» (а.с. 228).

Листом від 19.05.2014 року попереджено позивача про введення в дію нової структури та штатного розпису на 2014 рік Державної виконавчої служби України та про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України 21.07.2014 року, запропоновано переведення на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області (а.с. 5).

22.05.2014 року позивач звернувся із заявою - проханням врахувати переважне його право на залишення на роботі при скороченні штату працівників, у зв'язку з великим стажем роботи, та проханням переглянути рішення про його звільнення (а.с. 6-7).

Листом Державної виконавчої служби України від 23.06.2014 року № 14-0-507/7 позивачеві було відмовлено в задоволенні його заяви (а.с. 8-9).

Листом Національного агентства України з питань державної служби, на звернення позивача від 19.06.2014 року, повідомлено, що відділом кадрової роботи та державної служби Управління організаційного та кадрового забезпечення ДВС України попередження від 19.05.2014 року підготовлено з порушенням вимог статті 49-2 Кзпп України, в частині надання вищезазначеним громадянам пропозиції іншої роботи в інших юридичних службах та рекомендовано розглянути питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника Управління організаційного та кадрового забезпечення - начальника відділу кадрової роботи та державної служби ДВС України ОСОБА_6 (а.с. 10).

Наказом Державної виконавчої служби України від 10.11.2014 року № 675/к позивача звільнено з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 19.12.2014 року, у зв'язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу роботу (а.с. 11).

До відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України позивачем подано заяву від 21.01.2015 року про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця та виконавчий лист Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2015 року № 826/17563/14 відносно боржника - Державної виконавчої служби України щодо поновлення позивача на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойка О.М. від 29.01.2015 року ВП № 46267003 відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» - наявність інших передбачених законом обставин, що виключають можливість здійснення виконавчого провадження (а.с. 38-39).

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 12.02.2015 ВП № 46489503 повторно відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» - наявність інших передбачених законом обставин, що виключають можливість здійснення виконавчого провадження (а.с. 40-41).

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчуком Т.В. від 02.03.2015 ВП № 46692717 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.02.2015 № 826/9117/14 про зобов'язання Голови ДВС України ОСОБА_4 запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну роботу за відповідною професією у відділі примусового виконання рішень ДВС України з урахуванням вакантних посад (а.с. 42-43).

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчуком Т.В. від 06.08.2015 ВП № 48368518 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2015 № 826/17563/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України з 19.12.2014 року (а.с. 99-100).

Як вбачається із заперечень Голови комісії з ліквідації Державної виконавчої служби України, постановою Кабінету міністрів України від 21.01.2015 року № 17 ліквідовано Державну виконавчу службу України, утворено комісію з ліквідації Державної виконавчої служби України, працівники відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України переведені до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (а.с. 93-96).

Наказом Голови комісії з ліквідації Державної виконавчої служби України №6/2 від 02.02.2015 року затверджено план заходів, пов'язаних з ліквідацією Державної виконавчої служби України (а.с. 103)

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 03.10.2001 року N 12-рп/2001 державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні.

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тобто, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, у трудових відносинах з ним не перебувало і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наказ Державної виконавчої служби України не стосується реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) та по своїй суті є організаційно- розпорядчим актом з питань припинення позивачем публічної служби, а отже правонаступництво Мін'юстом у цій частині постановою Кабінету Міністрів від 21.01.2015 року № 17 не передбачено.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 4 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади припиняються як юридичні особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про реєстрацію їх припинення.

Відповідно до підпункту 4 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету України від 20.10.2011 року № 1074, Голова комісії з припинення центрального органу виконавчої влади, крім іншого, забезпечує дотримання порядку звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Отже, суд приходить до висновку, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у спірних відносинах, оскільки не є правонаступником Державної виконавчої служби України у сфері трудових відносин.

Згідно ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ст. 60 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 10, 58, 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам та враховуючи те, що позивачем не надано доказів того, що йому завдана моральна шкода та те, що вона завдана саме у зв`язку зі звільненням з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, також беручи до уваги, те, що відповідач Міністерство юстиції України не є правонаступником Державної виконавчої служби України у сфері трудових відносин, а Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушувала, у трудових відносинах з ним не перебувала і жодної шкоди позивачеві не завдавала, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57, 58, 60, 61, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294, 383, 387 ЦПК України; ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України; ст. 237-1 КЗпП України, п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя