АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 757/43285/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Батрин О.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4622/2017 Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з оплати праці та компенсації найму житла, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з оплати праці. Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 7 жовтня 2015 року № 815 встановлено чисельність правління ПАТ «Українська залізниця», затверджено її склад, до якого увійшов і позивач. Згідно з наказом в.о. голови правління ПАТ «Українська залізниця» віл 28 грудня 2015 року позивач приступає до виконання обов'язків члена правління ПАТ «Українська залізниця» з 29 грудня 2015 року до укладення контракту в установленому порядку. Оскільки контракт з позивачем не був укладений, то питання оплати його праці регулювались протоколом № 6 засідання правління ПАТ «Українська залізниця» від 26 листопада 2015 року, відповідно до якого оплата праці членів правління становила 9 477 грн. Враховуючи, що заробітна плата позивача жодного разу не виплачувалась, то позивач звернувся з цим позовом до суду та просив стягнути 75 816 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 29 грудня 2015 року по 7 червня 2016 року, 56 862 грн. вихідної допомоги при звільненні, а також 212 499 грн. компенсації найму житла, що гарантувалось відповідачем.

Під час розгляду справи було залучено Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 в якості третіх осіб.

Позивачем неодноразово змінювались позовні вимоги. В останній редакції змінених позовних вимог, позивач просив суд стягнути 5 268 280 грн. 64 коп. заборгованості по заробітній платі за період з 29 грудня 2015 року по 7 червня 2016 року та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні до 23 січня 2017 року, яка обрахована із суми 413 460 грн. заробітної плати члену правління, що встановлена у протоколі № 1 від 8 квітня 2016 року. Також просив стягнути 56 862 грн. вихідної допомоги при звільненні, 212 499 грн. компенсації найму житла, що гарантувалось відповідачем при прийнятті позивача на посаду. Всього сума до стягнення становить 5 537 642 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.01.2017 року позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з оплати праці та компенсації найму житла - задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 52 903 грн. 20 коп., середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 74 631 грн. 30 коп., вихідну допомогу у розмірі 56 682 грн., що разом складає 184 216 грн. 50 коп. без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 568 грн. 62 коп. та на користь держави судовий збір у розмірі 1 273 грн. 54 коп.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2017 року виправлено допущену у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року у справі № 757/43285/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з оплати праці та компенсації найму житла описку та викладено правильно 2 абзац резолютивної частини рішення суду:

«Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 53 071 грн. 20 коп., середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 81 502 грн. 20 коп., вихідну допомогу у розмірі 56 862 грн., що разом складає 191 435 грн. 40 коп. без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.»

Не погодившись з таким рішенням суду, представник позивача та відповідача подали апеляційні скарги.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю та стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі - 5 537 642, 24 грн., що складається з заборгованості по заробітній платі в розмірі 2 163 774, 00 грн., середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 3 104 506, 64 грн., вихідної допомоги розмірі 56 862, 00 грн., заборгованості з компенсації найму житла 212 499, 60 грн.

В скарзі посилався на те, що висновок суду першої інстанції щодо визначення розміру заробітної плати позивача в розмірі 9 477 грн. згідно витягу з протоколу правління ПАТ «Укрзалізниця» №6 від 26.11.2015 року є помилковий, так як таке рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» (витяг з протоколу правління ПАТ «Укрзалізниця» № 6 від 26.11.2015 р.) про встановлення заробітної плати членам правління в розмірі - 9477, 00 грн. не відповідає вимогам закону та статуту ПАТ «Укрзалізниця», та прийняте правлінням ПАТ «Укрзалізниця» з перевищенням повноважень, оскільки згадані питання віднесені до виключної компетенції наглядової ради ПАТ «Укрзалізниця». Суд першої інстанції не взяв до уваги, що рішення уповноваженим органом роботодавця ПАТ «Укрзалізниця» щодо визначення умов оплати праці позивача, а також розміру його заробітної плати було прийнято. Так, рішенням наглядової ради ПАТ «Укрзалізниця», закріпленим в протоколі №1 від 31 квітня 2016 р. встановлено розмір місячного посадового окладу членів правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 413 460, 00 грн. за фактично відпрацьований час, без урахування премій, матеріальних винагород, компенсацій витрат в межах України та закордон, затверджено умови контрактів з членами правління ПАТ «Українські залізниця», прийнято рішення укласти контракти з членами правління ПАТ «Українська залізниця» на запропонованих умовах та доручено і надано повноваження голові наглядової ради відповідача - ОСОБА_3 на підписання контрактів з членами правління відповідача на запропонованих умовах.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального права : ст.92 Цивільного кодексу України, ст.21 Кодексу законів про працю України, ст.52 Закону України «Про акціонерні товариства», п.п. 65, 99 статуту «Укрзалізниця», в частині застосування витягу з протоколу правління ПАТ «Укрзалізниця» №6 від 26.11.2015 р. для визначення розміру місячної заробітної плати Позивача в розмірі 9 477, 00 грн. Разом з тим, суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно не застосував по відношенню до Позивача рішення наглядової ради ПАТ «Укрзалізниця», закріплене в протоколі №1 від 08 квітня 2016 р. та умовах контрактів, яким встановлено розмір місячного посадового окладу членів правління ПАТ «Укрзалізниця» 413 460, 00 грн. за фактично відпрацьований час. Вказував на те, що є помилковим рішення суду щодо начебто визнання позивачем розміру його заробітної плати - 9 477, 00 грн., оскільки позивач просить стягнути вихідну допомогу в розмірі 56 862 грн. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині компенсації понесених ОСОБА_2 Вольтнером витрат з найму (оренди) житла посилається на наданий ПАТ «Укрзалізниця» Порядок виплати компенсації працівникам ПАТ «Укрзалізниця» за найм (оренду) житла, що затверджений наказом від 25.07.2016 р. №463 (про що міститься посилання на 1 стор. такого порядку). Таким чином, суд першої інстанції в порушення норм матеріального та процесуального права застосував до відносин між Позивачем та Відповідачем внутрішній локальний акт ПАТ «Укрзалізниця» як роботодавця, що набрав чинності набагато пізніше після припинення з Позивачем трудових відносин, які виникли та тривали з 29.12.2015 р. по 07.06.2015 р. Разом з тим, суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно не застосував по відношенню до Позивача рішення правління про відшкодування витрат, понесених членом правління ПАТ «Укрзалізниця» та ухвалено Філії «Центр сервісного забезпечення» вжити заходи щодо відшкодування витрат, понесених членом правління ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 у зв'язку з наймом (орендою) житла. Також в скарзі містяться доводи про порушення норм процесуального права, зокрема про безпідставну відмову в задоволенні клопотання позивача про виклик свідків.

В поданій апеляційній скарзі представник ПАТ «Українська залізниця» просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. В скарзі вказував на те, що позивач не перебував в трудових відносинах із відповідачем, про що неодноразово зазначалось представниками відповідача в судових засіданнях в суді першої інстанції. Оскільки між сторонами не існувало трудових відносин, тому й неіснуючий трудовий договір не міг бути з позивачем розірваний за п. 5 ст. 41 КЗпП з виплатою йому компенсації. Тому позовні вимоги стосовно заробітної плати можуть бути розглянуті по суті лише після пред'явлення позивачем і вирішення судом самостійних позовних вимог на підставі ст. 235 КЗпП про «оформлення трудових відносин з працівником». Проте, таких позовних вимог позивач не заявляв, а отже, позов про стягнення заробітної плати пред'явлено передчасно.

В судовому засіданні апеляційного суду представники сторін підтримали подані ними апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляційних скарг своїх опонентів.

Представники третіх осіб до апеляційного суду не з'явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Так, з матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 7 жовтня 2015 року № 815 встановлено чисельність правління ПАТ «Українська залізниця», затверджено її склад, до якого увійшов: позивач ОСОБА_2 (а.с. 6).

Згідно з п. 53 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» вищим органом управління товариства є загальні збори акціонерів (а.с. 167-202). Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до п.п.8 п.55 Статуту до виключної компетенції вищого органу належать питання щодо призначення та звільнення з посади голови правління, затвердження чисельності та персонального складу правління.

Як зазначено у довідці ПАТ «Укрзалізниця» № ЦЦК/6/361 від 18 листопада 2015 року на момент видачі цієї довідки тривала процедура отримання дозволу від Державної служби зайнятості на працевлаштування ОСОБА_2 на посаді члена правління.

17.12.2015 року позивачу, котрий є громадянином Німеччини, Київським міським центром зайнятості надано дозвіл на застосування його праці в Україні до 17 грудня 2016 року (а.с. 9).

Волевиявлення ОСОБА_2 на укладення трудового договору з ПАТ «Укрзалізниця» висловлене у написаній ним заяві від 01 грудня 2015 року про прийняття його на посаду члена правління ПАТ «Укрзалізниця» на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 815 від 07 жовтня 2015 р.

Згідно з наказом в.о. голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 28 грудня 2015 року позивач приступає до виконання обов'язків члена правління ПАТ «Українська залізниця» з 29 грудня 2015 року до укладення контракту в установленому порядку (а.с. 10).

Судом також встановлено, що наказом ПАТ «Укрзалізниця» № 1164/ос від 07.06.2016 року, згідно з яким на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2016 р. № 349 «Про зміну складу правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_2 виведено зі складу правління, припинено при цьому його повноваження як члена правління відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що є підставою припинення саме трудових відносин (а.с. 24).

Отже трудові відносини між сторонами виникли з 29 грудня 2015 року на підставі наказу від 28 грудня 2015 року про те, що позивач приступає до виконання обов'язків члена правління ПАТ «Українська залізниця» з 29 грудня 2015 року до укладення контракту в установленому порядку.

Фактичне виконання позивачем своїх трудових обов'язків стверджується протоколами засідань наглядової ради товариства, а також листами відповідача, котрими вирішувалось питаннящодо оплати компенсації за оренду ним житла.

Суд також встановив, що позивачу жодного разу заробітна плата з 29 грудня 2015 року по 7 червня 2016 року не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджується довідкою від 30 вересня 2016 року (а.с. 116).

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

З урахуванням того, що позивача звільнено з посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, то на його користь підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку у розмірі 56 862 грн. (9 477 грн. х 6).

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем з 29 грудня 2015 року до 07 червня 2016 року, а також наявність у відповідача заборгованості перед позивачем по заробітній платі за вказаний період відповідає цим обставинам справи та вимогам закону.

Доводи представника відповідача про те, що позивач не перебував з відповідачем у трудових відносинах, а тому не має права на отримання заробітної плати за відпрацьований час, на вихідну допомогу, на середній заробіток за час затримки розрахунку, оскільки з ним не був укладений контракт, колегія суддів не приймає так як , згідно наявних у справі документів Позивач був прийнятий на роботу на посаду члена правління згідно вимог КзПП України (заява про прийняття на роботу, дозвіл про працевлаштування іноземця, наказ Відповідача по підприємству) та звільнений згідно КзПП України (постанова КМУ з посиланням на п.5 ч.1 ст.41 КзПП та наказ Відповідача по підприємству). Таким чином, у вказаний період між Позивачем та Відповідачем був укладений трудовий договір.

Визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки контракт з позивачем не був укладений, то він має право на отримання заробітної плати відповідно до витягу з протоколу № 6 засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 26.11.2015 р., відповідно до якого розмір заробітної плати члена правління визначається згідно з контрактом, а до підписання у встановленому порядку контракту з головою правління та контрактів з членами правління ПАТ «Укрзалізниця» встановлено розмір оплати голові правління на рівні 11 163 грн., члену правління 9 477 грн. (а.с. 25).

Колегія суддів в повній мірі з таким висновком погодитись не може виходячи з наступного.

Так, в період дії трудового договору позивача - наглядовою радою ПАТ «Укрзалізниця» було прийнято рішення, закріплене в протоколі №1 від 08 квітня 2016 р., яким встановлено розмір місячного посадового окладу членів правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 413 460, 00 грн. «за фактично відпрацьований час» (п.4).

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вказане рішення повноважного органу не може поширюватись на членів правління з якими не укладено контракт на таких умовах.

Приймаючи вказане рішення уповноважений орган Відповідача реалізував свою компетенцію та визначив по відношенню до Позивача умови оплати праці, що є істотними умовами трудового договору;

Будучи присутнім під час прийняття рішення наглядовою радою ПАТ «Укрзалізниця», закріпленим в протоколі №1 від 08 квітня 2016 р. (та додатку щодо умов контрактів з членами правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»), не заперечуючи щодо визначених у ньому умов оплати праці, а також продовживши виконувати свої трудові обов'язки Позивач прийняв у повній мірі запропоновані йому Відповідачем умови оплати праці;

Рішення наглядової ради ПАТ «Укрзалізниця», що закріплене в протоколі №1 від 08 квітня 2016 р. (та додатку щодо умов контрактів з членами правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») не містить будь-яких обмежень з приводу оплати праці членів правління, які увійшли до складу правління до прийняття такого рішення.

Саме на Відповідача як на роботодавця згідно з чинним законодавство України покладені обов'язки щодо належного оформлення трудових відносин з працівником. У зв'язку з цим, якщо роботодавець або його уповноважений орган /уповноважена особа - голова наглядової ради/ не виконали такого обов'язку, в тому числі шляхом не підписання трудового контракту з Позивачем, негативні наслідки у зв'язку з цим повинен нести Відповідач як роботодавець, через не виконання його уповноваженою особою зобов'язань;

Позивач з 08 квітня 2016 року з моменту прийняття рішення наглядовою радою про оплату праці членів правління відповідача мав законні сподівання на отримання винагороди за свою працю саме в такому розмірі, а не в будь-якому іншому розмірі.

Згідно із ст.1 Додаткового протоколу №1 до Конвенції (Протокол N21) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ПринцЛіхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст.1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування (legitimate expectation), що такі вимоги будуть задоволені.

Майнові вимоги Позивача щодо отримання заробітної плати за час перебування у трудових відносинах з Відповідачем як роботодавцем, у розмірі, який був визначений в квітні 2016 року для всіх членів правління без виключення - відповідають критеріям правомірних очікувань (legitimate expectation) в розумінні прецедентної практики Європейського Суду.

Відповідач не виконав своїх зобов'язань, щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати після 08 квітня 2016 року, у визначеному повноважним органом розмірі, а суд, відмовляючи у законних вимогах позивача не врахував, що таке порушення є порушенням ст.1 Протоколу №1.

У даній справі зобов'язання держави забезпечити ефективний захист майнових і соціальних прав Позивача в межах національної судової системи не було дотримано. Відповідач як роботодавець є юридичною особою - 100% акцій якої належить державі Україна, що здійснює свої права акціонера через Кабінет Міністрів України, а також призначених осіб в органах управління.

Позивач був позбавлений можливості реалізувати свої вимоги майнового характеру через те, що судове провадження в суді першої інстанції відбувалось із порушенням норм матеріального законодавства України, а також не узгоджувалось із вимогами ст.6 Конвенції. Тобто втручання у майнові інтереси заявника не відповідало принципу законності.

Колегія суддів, також вважає, що висновок суду про те, що заробітна плата в сумі 413 460, 00 грн. може виплачуватись тільки тим члена правління з якими був укладений контракт на цих умовах не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначених ст. 3 ЦК України , - засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Не виплата належної позивачу суми та визначення судом меншого розміру оплати праці за виконання працівником одних і тих же функцій, в одному і тому ж обсязі за один і той же період, за відсутності будь-яких обмежень в самому рішенні уповноваженого органу, з дати прийняття такого рішення не відповідає засадам справедливості.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами представника позивача, що останній має право на отримання заробітної плати в такому розмірі за весь період його роботи, оскільки до прийняття рішення наглядовою радою про розмір оплати праці членів правління не існувало іншого рішення чи нормативного акту, окрім положення на яке послався суд про розмір оплати праці членів правління. У відповідача були відсутні правові підстави до 08 квітня 2016 року нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату в сумі 413 460 грн., законні сподівання на таку оплату праці у позивача виникли лише після прийняття такого рішення, а тому поширювати його на період з 29 грудня 2015 року до 07 квітня 2016 року законних підстав не має.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення заробітної плати змінити, та стягнути з відповідача заробітну плату з 29 грудня 2015 року до 07 квітня 2016 року в сумі 33 169 грн. 50 коп. та за період з 08 квітня 2016 року до 07 червня 2016 року в розмірі 826 920 грн., а всього 860 089 грн. 50 коп., задовольнивши позовні вимоги позивача частково.

Розрахунок заробітної плати позивача за грудень: за 2 робочі дні заробітна плата становить 1 421 грн. 55 коп. (середньоденна 473.85х2), заробітна плата з січня 2016 року до 07 квітня 2016 року за 67 робочих днів становить 31 747 грн. 95 коп., разом 33 169 грн. 50 коп.

При цьому з вказаної суми підлягають відрахуванню всі обов'язкові платежі.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ в постановах № 6-2405 цс15 від 05 жовтня 2016 року та 6-259 цс 17 від 13 березня 2017 року.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Заробітна плата позивача за останні два місяці, що передували дню звільнення, становить: 826 920 грн.

Кількість відпрацьованих днів з 08 квітня 2016 року до 07 червня 2016 року становить 40.

Отже середньоденна заробітна плата позивача становить 20 673 грн.

Слід зазначити , що представник відповідача не надав суду жодного доказу, що позивач у цей період відпрацював не повністю, тобто, що фактично відпрацьований час позивача не відповідає тривалості робочого часу на 2016 рік.

Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні розраховується , враховуючи зміст заявлених вимог за період з 8 червня 2016 року по 23 січня 2017 року за формулою, визначеною Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З 8 червня 2016 року по 23 січня 2017 року пройшло 154 робочі дні.

Середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 3183 642 (20 673 грн. х 154).

Оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум суд задовольнив частково, наявні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів з урахуванням обставин даної справи, наявності спору про належні до виплати суми, не тривалий період перебування позивача в трудових відносинах, не досягнення згоди між сторонами, щодо укладення контракту , а також враховуючи те, що в разі присудження позивачу до виплати середнього заробітку за затримку у вищенаведеній сумі, можуть бути порушені права інших працівників відповідача на оплату їх праці, колегія суддів не вважає за необхідне змінювати рішення суду в частині розміру присудженого районним судом середнього заробітку за затримку розрахунку, визначивши його в сумі 81 502 грн. 20 коп.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення коштів за найм житла, суд встановив такі обставини.

Відповідно до протоколу засідання правління № 12 від 24 березня 2016 року вирішено вжити заходи щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку з наймом житла (а.с. 124).

Відповідно до п. 2.1 Порядку виплати компенсації працівникам ПАТ «Укрзалізниця» за найм (оренду) житла передбачено виплату компенсації за найм (оренду) житла, у разі якщо умовами трудового договору, укладеного з працівником, передбачений обов'язок товариства забезпечити його житлом за місцем роботи та/або компенсувати витрати за найм (оренду) житла (а.с. 155-157).

При цьому створюється комісія з розгляду питань щодо надання матеріальної допомоги та компенсацій, котра вирішує питання про виплату компенсації за найм (оренду) житла.

Проте, умовами трудового договору не передбачено виплату компенсації за найм (оренду) житла позивачу.

У такому випадку, Відповідно до п. 2.1 Порядку виплати компенсації працівникам ПАТ «Укрзалізниця» за найм (оренду) житла комісія розглядає питання про виплату компенсації за найм (оренду) житла за наявності заяви та з урахуванням вартості житла за місяць, яка вказана в договорі про за найм (оренду) житла.

Згідно з п. 2.5 вказаного Порядку компенсації підлягають лише фактично понесені витрати за найм (оренду) житла. Підставою для виплати є договір найму (оренди) житла, укладений між працівником та наймодавцем житла, умовами якого передбачена плата за користування житлом, розмір якої встановлюється згідно з п. 2.3 та п. 2.4 Порядку (з урахуванням площі житла, середньої ринкової вартості найманого житла, що здійснюється на підставі експертної оцінки).

Разом з тим, в умовах договору найму, укладеного між позивачем та ОСОБА_7 17 листопада 2015 року (а.с. 14-21), вказані дані відсутні.

Оплата оренди житла відповідно до п. 2.5 Порядку повинна бути підтверджена квитанцією, чеком, котрі працівник зобов'язаний щомісячно надавати їх копію бухгалтерії підприємства.

Квитанції, чеки з приводу оренди житла до бухгалтерії підприємства позивачем не подавались.

Розписки про отримання коштів наймодавцем від позивача за орендоване житло (а.с. 214-217) не є тими документами, котрі необхідні для виплати компенсації на підставі п. 2.5 Порядку.

Колегія суддів з вказаними висновками повністю погодитись не може враховуючи наступне.

Відповідач зобов'язаний компенсувати Позивачу, витрати понесені останнім у зв'язку наймом (орендою) житла згідно з рішенням правлення ПАТ «Укрзалізниця» (витяг з протоколу №12 від 24.03.2016 року). Факт наявності орендних відносин, а також понесених Позивачем витрат підтверджується наданим договором оренди, а також розписками орендодавця щодо прийняття орендних платежів та не заперечувався відповідачем;

Будь-які посилання на Порядок виплати компенсації працівникам ПАТ «Укрзалізниця» за найм (оренду) житла, що затверджений наказом від 25 липня 2016 року не може слугувати підставою для відмови Позивачу у компенсації понесених останнім витрат у зв'язку наймом (орендою) житла, оскільки згаданий Порядок був прийнятий після припинення між Позивачем та Відповідачем трудових відносин.

Як пояснив представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду, до 25 липня 2016 року відповідачем інший порядок не розроблявся.

Тобто суд застосував норми, закріплені в положенні, які не існували в період трудових відносин, і про які позивач в даній справі не знав та не міг знати.

Надаючи оцінку, наданим позивачем розпискам на підтвердження витрат, які останній поніс за оренду житла, колегія суддів вважає за можливе прийняти в якості доказів понесених витрат, лише розписки , які не містили будь-яких виправлень, а розписки з виправленнями (перекресленнями) не приймає.

Так, суду було надано чотири розписки про отримання ОСОБА_7 від позивача грошових коштів за оренду, а.с. (214-217). З яких суд вважає можливим прийняти лише розписку від 19 січня 2016 року відповідно до якої ( по курсу грн. до євро, який станом на 19 січня 26.8347 за 100 євро) позивач витратив на житло 32 738 грн. 33 коп. та розписку від 25 грудня 2015 року, відповідно до якої позивач витратив на житло за період з 20 грудня 2015 року до 20 січня 2016 року (з урахуванням курсу гривні до євро станом на 25.12.2015 року 25.1392 до 100) 30 669 грн. 82 коп. Інші надані розписки містять виправлення та не містять безспірних реквізитів за яке житло, за якою адресою та в якій сумі були отримані кошти.

Тобто доведеними, належними та допустимими доказами, є вимоги лише на загальну суму 63 408 грн. 15 коп. В іншій частині вказаних вимог колегія відмовляє, через їх недоведеність.

Рішення суду в частині стягнення вихідної допомоги позивачем не оскаржено.

З огляду на вищевикладене, та керуючись ст. 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, про те, що рішення районного суду підлягає зміні в частині розміру стягнутої заробітної плати, та скасуванню з ухваленням нового рішення в частині вирішення вимог про стягнення компенсації за оренду житла.

В іншій частині рішення суду ухвалено за повно встановлених обставин, без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308,309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 860 089 грн.50 коп.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення компенсації витрат на житло скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 компенсацію за найм житла в сумі 63408 грн. 15 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: