УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Агат» про стягнення заробітної плати за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства 2Агат» (далі - ПАТ «Агат») про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за серпень 2010 року - 2 502 грн, вересень 2010 року - 2 558 грн, жовтень 2010 року - 2 532 грн., листопад 2010 року - 2 607 грн., грудень 2010 року - 3 081 грн, усього 13 280 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він відповідно до наказу від 6 серпня 2010 року був призначений з 9 вересня 2010 року в.о. голови правління вказаного товариства. Зазначає, що наказом від 7 грудня 2010 року він був звільнений з вказаної посади з 7 грудня 2010 року. Указує, що в день звільнення з ним не був проведений розрахунок виплати заробітної плати. Зазначає, що згідно довідки Головного управління статистики у Чернігівській області середньомісячна заробітна плата штатних працівників по Україні за видом економічної діяльності з серпня 2010 року по грудень 2010 року становить: серпень 2010 року - 2 502 грн, вересень 2010 року - 2 558 грн., жовтень 2010 року - 2 532 грн, листопад 2010 року - 2 607 грн, грудень 2010 року - 3 081 грн, усього - 13 280 грн. Указує, що оскільки ухвалою суду від 6 грудня 2015 року був скасований судовий наказ від 3 вересня 2015 року про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі, він змушений звернутися до суду з указаним позовом.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довів того, що фактично виконував свої обов'язки повний робочий час, тому підстав для стягнення на його користь заробітної плати немає.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідно до наказу від 6 серпня 2010 року ОСОБА_3 було призначено з 9 серпня 2010 року виконуючим обов'язки голови правління ВАТ «Агат» з окладом згідно штатного розпису (а.с. 90), а згідно наказу від 7 грудня 2010 року останнього звільнено з 7 грудня 2010 року з посади виконуючого обов'язки голови правління ВАТ «Агат».

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 статті 24 КЗпП встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі.

Встановивши, що між сторонами був укладений трудовий договір у письмовій формі, про що свідчать зазначені накази про прийняття на роботу і звільнення, суди не перевірили доводи позивача щодо невиплати йому заробітної плати, проведення повного розрахунку по заробітній платі в день звільнення, а відмовили у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.

Так, у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Згідно із ст. 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідно до ст. ст. 95, 115, 116 КЗпП України, ст. ст. 21, 30 Закону України «Про оплату праці» відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести відповідач, а не позивач.

Ураховуючи підстави позову, позивач повинен довести обсяг виконаних ним робіт за відповідний період, тобто що ним було виконано певну роботу відповідно до домовленості із відповідачем, що дає право на отримання заробітної плати не нижче її мінімального розміру.

У мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача заробітної плати суди у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України належним чином не встановили обставини справи, не взяли до уваги розподіл обов'язків доказування у трудових спорах, не мотивували, на підставі яких доказів дійшли висновку про відмову в позові, обов'язок доказування поклали лише на позивача.

З огляду на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в зазначеній частині підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ.Є. Червинська

Судді:І.М. Завгородня

В.М. Коротун

Л.М. Мазур

О.В. Попович