Справа № 372/3360/16-ц Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.

Провадження № 22-ц/780/2952/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 43 21.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

21 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Білоконь О.В., Гуль В.В.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Головного управління Національної поліції в Київській області про вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення, відшкодування збитків,-

встановила:

у грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3, Головного управління Національної поліції в Київській області про виселення, відшкодування збитків, яким мотивує тим, що є власником квартири, уклав договори оренди із іншими особами, яких відповідачі не допускають до користування квартирою, неправомірно із квартири доставили у відділ поліції, після чого орендатори відмовились орендувати квартиру, чим заподіяно збитки позивачеві у виді реальних збитків та упущеної вигоди.

Просив виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, стягнути солідарно з ОСОБА_3, Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 завдані збитки у розмірі 28 415,62 грн.

Крім того, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, в якій зазначає, що є власником квартири, уклав договори оренди із іншими особами, яких відповідач не допускає до користування квартирою, чим порушуються його права як власника.

Просив вселити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_2, зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні, володінні та розпорядженні квартирою №169 будинку №8 по вулиці Будівельників у місті Українка Обухівського району Київської області.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 20 лютого 2017 року вищезазначені позови були об’єднані в одне провадження.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також не відповідає дійсним обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не з’ясував обставини оспорюваного правочину, на підставі якого позивачем набуто право власності на зазначену адресу.

Апелянт, зазначає, що в Обухівському районному суді Київської області розглядається цивільна справа №372/2960/16-ц за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса ОСОБА_4, єдиною позовною вимогою якого є визнання недійсним реєстраційних дій цього нотаріуса, що не має відношення до правочину, на підставі якого позивачем набуто право власності на зазначену квартиру.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції проігнорував зазначені обставини та не було доведено, що вищезазначений правочин, а саме договір купівлі – продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 не є оспорюваним в суді.

Просив скасувати заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача всі понесені позивачем судові витрати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що право власності на спірне житлове приміщення за адресою: квартиру АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу, інформаційною довідкою.

Станом на цей час правочин, на підставі якого позивач набув право власності – договір між ним та ТОВ «ОСОБА_1 народної допомоги» від 24.10.2016 року є оспорюваним, що підтверджується ухвалою суду.

За наданими позивачем ксерокопіями довідок у спірному житловому приміщенні ніхто не зареєстрований.

03 листопада 2016 року ОСОБА_2 уклав два договори із ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо передачі у оренду квартиру АДРЕСА_1, при цьому договори укладені у простій письмовій формі та нотаріально не посвідчені, що підтверджується ксерокопіями договорів.

08 листопада 2016 року співробітниками Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області за заявою ОСОБА_3 щодо незаконного її позбавлення власності та виселення із квартири було здійснено виїзд до квартири АДРЕСА_2, проведено певні процесуальні дії, що підтверджується заявами представника позивача до поліції .

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що достатніх і переконливих доказів на підтвердження доводів позову про те, що відповідачі чинили або чинять позивачеві перешкоди у користуванні, володінні чи розпорядженні спірною квартирою суду не було подано, оскільки під час розгляду справи суду першої інстанції не повідомлено відомостей і не подано доказів на їх підтвердження стосовно існування таких обставин, які б вказували на те, що особисто ОСОБА_2 користувався або вчиняв будь-які дії щодо реалізації права користування своєю власністю - квартирою.

Крім того, не встановлено будь-яких перешкод у вселенні позивача у спірну квартиру, які б чинились відповідачами, тому відповідні позовні вимоги є безпідставними.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ч.1 ст.64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення як співвласника квартири.

Відповідно до ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.3 ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч.3 ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст.109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Відповідно до ч.ч.2,5 ст. 319 ЦК України при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч.2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом цих норм, якщо в іпотеку передано жиле приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, підстави для виселення мешканців із зазначеного жилого приміщення без надання їй іншого постійного житла відсутні.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15) та від 02 вересня 2015 року (справа № 6-1049цс15), яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Спірне жиле приміщення не було придбано за рахунок кредиту (позики) банку, матеріали справи не містять доказів того, що відносно цієї квартири здійснювалось звернення стягнення на предмет іпотеки за таким кредитом, тому правові підстави для виселення мешканців без надання іншого жилого приміщення у порядку ч.2-4 ст.109 ЖК Української РСР, відсутні.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення збитків позивач посилається на договори оренди від 03.11.2016 року.

Згідно ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із п.п.1-2 ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже посилання на те, що існують перешкоди у розпорядженні власністю, колегія суддів, вважає необґрунтованими, оскільки всупереч чинному законодавству договори оренди квартири позивачем укладені у простій письмовій формі, а не нотаріально посвідчені і не зареєстровані в установленому законом порядку, хоч стосуються об’єкту нерухомого майна.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді