№2-а-2147/09  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

26 жовтня 2009 року                                                                                                                            м. Сімферополь  

Суддя Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим   ОСОБА_1,  розглянувши у порядку письмового провадження адміністративний позов  ОСОБА_2 Шахріє  до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними,  зобов’язання вчинити певні дії,    

в с т а н о в и в:  

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії.  Свої вимоги позивач мотивує тим, що має статус «дитина війни» та згідно зі ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання 30% підвищення  до пенсії,  яка  відповідно до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте, їй державна соціальна допомога, передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни»   не сплачується, у зв’язку з чим просить позов задовольнити та визнати дії Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим щодо невиконання вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року протиправними, зобов'язати відповідача провести перерахунок недоотриманої державної соціальної допомоги з розрахунку  30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2006 року.    

Позивач – ОСОБА_2 та Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим подали до суду клопотання про розгляд справи у їх відсутність.  

У письмових запереченнях на позов відповідач зазначив, що встановлений Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується лише для визначення розміру пенсій, призначених відповідно із цим Законом і не може бути застосований при розрахунку підвищення до пенсії, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, відповідач в запереченнях посилався на постанови Кабінету Міністрів України  № 530  від 28.05.2008 року та № 1 від 03.01.2002 року, якими встановлений конкретний розмір підвищення до пенсії дітям війни та розмір пенсії для розрахування соціальних підвищень в розмірі 19,91 грн. Також у запереченнях зазначено, що хоча рішеннями Конституційного Суду України визнані неконстуційними норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України  «Про Держаний бюджет України на 2008 рік», якими внесені зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  на цей час  відсутній механізм реалізації виплати підвищення, передбаченого статтею 6 названого Закону. Реалізація нормативних розпоряджень та пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених дохідною частиною бюджету доходів та відповідно з конкретними направленнями витратної частини бюджету пенсійного фонду України, який щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України. Проте, будь-які зміни до бюджету щодо фінансування вказаних виплат не вносилися. Просив застосувати позовну давність  та відмовити в задоволенні позову.  

Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.  

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус "дитина війни" відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Пенсійний фонд України в Центральному районі м. Сімферополя з 01.11.1997 року  виплачує їй підвищення до пенсії передбачене Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту». Державна соціальна допомога, передбачена Законом України «Про  соціальний захист дітей війни» позивачці не виплачується.  

Відповідно до частин 1,2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.  

Статтею 1 Конституції України Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою, статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права, свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.  

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.  

Положеннями статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року передбачено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються, зокрема, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.  

Частиною 2 статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.  

Підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є державною соціальною підтримкою та у сенсі вищенаведених положень Законів «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та «Про соціальний захист дітей війни» є державною соціальною гарантією, а не пільгою,  і позивач не може бути обмежений в праві на її отримання.  

Пункт 2 Прикінцевих положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  яким передбачено, що особам, які мають право на пільги відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту», пільги надаються за їх вибором згідно з одним із зазначених законів не може бути застосований до вказаних правовідносин, оскільки державна соціальна допомога є  державною соціальною гарантією, а не пільгою,  перелік яких наведений у   статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Положення підпункту 2 пункту  41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007, якими внесено зміни до  статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, щодо виплати ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту”  дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнані неконституційними та з 22.05.2008 року  не можуть бути застосовані до вказаних правовідносин.  

Таким чином, ОСОБА_2  окрім підвищення до пенсії, передбаченого Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту”,  з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року мала виплачуватися державна соціальна допомога відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" №2195-IV від 18.11.2004 року, в редакції, яка діяла з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законом України від 19.01.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01.01.2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей закон набрав чинності 2 квітня 2006 року. З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується  замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали,  у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.  

Пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року №489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».  

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101,103,111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Закону України "Про Державний бюджет України", інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3 ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст.ст. 21,22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам 1,2,3 статті 95 Конституції України. Зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".  

Підпунктом 2 пункту  41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”  дане підвищення провадиться за їх вибором ".  

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 п.п.2 п. 41 розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).  

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Таким чином, дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 01.01.2007 року до 09.07.2007 року була зупинена, а з 01.01.2008 року до 22.05.2008 року діяла в іншій редакції,  у зв’язку з чим дії відповідача у вказані періоди відповідали вимогам закону,  а з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.  

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Положення частини 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.  

Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету", не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, суперечить нормам діючого законодавства.  

Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" №2195-ІV від 18.11.2004 року, не залежить від розміру доходів отримувача, наявності механізму реалізації чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.  

Таким чином, з урахуванням того, що  Рішеннями Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнані неконституційними відповідно пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та  п.п.2 п. 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", виплата підвищення з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року позивачу мала виплачуватися в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Згідно зі статтями 99,100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду , які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для  відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.  

Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99,100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.  

Строк звернення до суду про нарахування недоплаченого підвищення до пенсії з 09.07.2007-31.12.2007 роки та з 22.05.2008 року  до 20.08.2008 року позивачем пропущений. Доказів поважності пропуску строку на звернення до суду позивачем не надано. Посилання позивача на пункт 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» безпідставні. Таким чином, в задоволенні позовних вимог про перерахування підвищення до пенсії за вказані періоди необхідно відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності.  

Оскільки відповідач не нараховував позивачу державну соціальну допомогу  відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вимоги про визнання дій відповідача за період з 10.08.2008 року протиправними та про перерахування і виплату позивачу державної соціальної допомоги відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підлягають задоволенню.  

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність  в розрахунку на місяць у 2008 році складав: з 01.07.2008 – 482 гривні, з 01.10.2008  – 498 гривень.  

Статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»  передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу  та для тих, хто відноситься до основних демографічних груп населення установлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.  

З урахуванням того, що відповідач  не сплачував позивачці державну соціальну підтримку, передбачену ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  розмір недоплаченого підвищення,  яке має бути виплачено позивачці  складає:  

              у 2008 році з 20 серпня –144,60 (30%) х 2 =  289,20 гривень;  

                                  з 01 жовтня -   149,40 (30%)  х 3 = 448,20 гривень;  

              у 2009 році: з 01 січня – 149,40 (30%) х 9 місяців = 1344,60 гривень  

Суд, згідно з положеннями частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне  для повного захисту  прав, свобод  та  інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача виплатити позивачу недоплачене підвищення до пенсії в розмірі 2082 грн. 00 коп.  

На підставі вищевикладеного, керуючись  Конституцією України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, ст.ст. 9-12,17,18,71,72,99 ч.2, 94 ч.3, 162, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд    

ПОСТАНОВИВ:  

Адміністративний позов ОСОБА_2 Шахріє  до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим  - задовольнити частково.  

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим щодо невиконання відповідачем ст.. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей  війни» за період з 20.08.2008 року по 30.09.2009 року протиправними.  

   Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим перерахувати  та виплатити ОСОБА_2 Шахріє  недоплачене підвищення до пенсії за період з 20.08.2008 року по 30.09.2009 року в розмірі 2082 (двох тисяч  вісімдесят двох) гривень 00 копійок.  

   В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.  

   На постанову може бути подана апеляція в Севастопольський апеляційний суд через Центральний районний суд м. Сімферополя у порядку ст. 186 КАС України шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів із дня проголошення постанови і подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.  

Суддя                                                                                                                      Заболотна Н.М.