Справа № 127/13957/16-ц

Провадження № 2/127/924/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2017 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді - Бойко В.М. ,

при секретарі Ревтюх О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позов мотивований тим, що 10.11.15р. відповідач ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4, уклавши договір купівлі-продажу. Позивач стверджує, що даний договір підлягає визнанню недійсним оскільки, в договорі вказано, що продавець свідчить про відсутність судових спорів, будь-яких прав та претензій третіх осіб на відчужуване нерухоме майно, хоча відповідачу було відомо про наявність спору, щодо проданої квартири між сторонами, який перебував на розгляді в суді та можливого забезпечення позову та накладення арешту на квартиру, таким чином позивач вважає, що згідно з вимогами ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної публіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, позивач вважає, що укладений відповідачем та співвідповідачем договір купівлі-продажу від 10.11.15р., на порушення публічного порядку, і стосується заходів охорони матеріально-правових інтересів позивача що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 умисно, разом із співвідповідачем, з метою унеможливлення звернення стягнення на квартиру та відповідно ухилення від відшкодування значних коштів в сумі 264576,98грн., які могли бути стягнуті судом, вчинив умисні недобросовісні дії направлені на порушення публічного порядку: за день до судового засідання, в якому повинно було вирішуватись питання про забезпечення позову, та яке, як їм було відомо, призначено на 11.11.15р., а саме — 10.11.15р. відповідач ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_2, уклавши договір купівлі-продажу з співвідповідачем.

Вищезазначене і стало підставою для звернення позивача до суду.

Позивач в заяві від 19.10.2016р. уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 10.11.15р., серія та номер: 730, видавник Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 Скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4 та про припинення права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4 індексний номер 26018155 від 10.11.15р.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти визнання позову заперечував надавши до суду письмові заперечення, з підстав його необгрунтованості та безпідставності, вказав, що позивачем не надано жодного посилання, які саме права позивача порушує договір купівлі-продажу від 10.11.2015 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти визнання позову заперечував надавши до суду письмові заперечення, вказав про необґрунтованість доводів позивача щодо того, що спірний договір порушує права позивача оскільки, ОСОБА_2 здійснив відчуження спірної квартири з метою уникнення від сплати коштів на користь позивача згідно рішення суду по справі 127/22128/15-ц, проте як вбачається з довідки Гайсинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Вінницькій обл. від 24.01.2017р. №253/45/1, постанови про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_2, рішення суду ОСОБА_2 виконується належним чином. (а.с. 159, 161)

Судом по справі встановлені наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

10.11.2015р., між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі продажу квартири, за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 зареєстровано в реєстрі за №730. (а.с.52-53)

Як вбачається з паспорту громадянина України серія: АТ, № 157319 виданого 2-м МВ в м. Вінниці УДМВС України у Вінницькій обл. 24.06.2016р., позивач змінила своє прізвище з «Миронюк» на «Капустян». ( а.с. 107)

Ст. 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 13 ч.2,ч. 3 ЦК України, при здійсненні своїх прав, особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також: зловживання правом в іншій формі.

ст. 6 ЦК України встановлено, що, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, згідно ст. 627 ЦК України.

ст. 15 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

ст.16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнання права.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. А згідно ч.3 ст. 215 ЦК: «Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)».

ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що – зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Ст. 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

ч. 1 ст. 628 ЦК України, встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

ч. 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ст. 58 ЦПК України, встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. ст. 60 ЦПК України встановлено, що – кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд бере до уваги доводи позивача щодо того, що як зазначає позивач , на наступний день після укладення спірного договору купівлі-продажу судом була прийнята ухвала, по справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення коштів якою було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_6 32 у м. Вінниці. (а.с.11) вважає, що ОСОБА_2, знаючи, що на його квартиру буде накладено арешт, навмисно здійснив її відчуження, проте дане твердження спростовується тим, що намір продати належну йому квартиру в ОСОБА_2 виник що ще 05 липня 2015 , що підтверджується договором про надання послуг продажу укладеного між ОСОБА_2І та ФОП ОСОБА_8 предметом якого є пошук потенційних покупців по продажу квартири АДРЕСА_7 32 у м. Вінниці( а.с.156) та тим, що ще 15.07.2015 року ОСОБА_2 уклав договір про наміри, отримав завдаток за вказану вище квартиру, що підтверджується договором про наміри від 15.07.2015р. (а.с.158), Таким чином вказані докази спростовують доводи позивача щодо того, що намір продати квартиру виник у відповідача за один день, доказів про те, що на момет укладення спірного договору представнику відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_9 та самому відповідачу було відомо про наявність накладено арешту ухвалою суду, доказів не надано, крім того суд враховує, що навіть володіючи інформацією про навність заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 не міг знати наперед про результати розгляду заяви про забезпечення позову.

П.18 постанови ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9 передбачено наступне: «Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ( 254к/96-ВР )); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК ( 435-15 ) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК ( 435-15 )).

Суд визначаючись щодо підстав задоволення даного позову враховує, що вище вказаною постановою ВСУ передбачений перелік правочинів, які порушують публічний порядок, проте, оспорюваний правочин не підпадає під даний перелік та крім того, в даному випадку, позивачем не надано суду доказів, про наявність вини сторони або сторони правочину на порушення публічного порядку, що є обов'язковою обставиною для визнання договору купівлі-продажу таким, що порушує публічний порядок, крім того суд вважає твердження позивача щодо того, що спірний договір порушує права позивача оскільки, ОСОБА_2 здійснив відчуження спірної квартири з метою уникнення від сплати коштів на користь позивача згідно рішення суду по справі 127/22128/15-ц, необґрунтованим, оскільки як вбачається з довідки Гайсинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Вінницькій обл. від 24.01.2017р. №253/45/1, постанови про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_2, рішення суду ОСОБА_2 виконується належним чином. (а.с. 159, 161)

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не підтверджені доказами, необґрунтовані, а отже задоволенню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 6, 15, 16, 203, 215, 228, 256, 316, 626, 628, 658, ЦК України, П.18 постанови ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9 ст. 2, ч. 1 ст. 3, ст.ст. 10, 11, 58-61, 88, 212-215, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя :

Суддя :