Справа № 219/4377/17

2-а/219/310/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.06.17 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

судді Любчика О.В.,

при секретареві Кривошапко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

03.05.2017 р. ОСОБА_1 звернулася до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з адміністративним позовом до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить: визнати неправомірною бездіяльність Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати їй пенсії з 01 березня 2016 року; зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити позивачу виплату належної їй пенсії з 01 березня 2016 року на визначений нею банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку в Бахмутському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області на підставі електронної пенсійної справи, що надійшла з управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області 02 грудня 2014 року. Позивач отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», шляхом зарахування коштів на банківський рахунок. Пенсія для позивача є єдиним джерелом існування, однак щомісячно перевіряти стан свого банківського рахунку вона не мала змоги, оскільки проживала в АДРЕСА_1 за адресою, зазначеною у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, але і періодично перебувала за адресою реєстрації, а саме: у АДРЕСА_2, оскільки все її майно знаходиться там. У грудні 2016 року позивач, намагаючись зняти пенсію зі свого карткового рахунку, виявила відсутність коштів на ньому, у зв'язку з чим в усній формі звернулася до відповідача, від представника якого дізналася, що виплата пенсії їй призупинена до з'ясування обставин у зв'язку з перевіркою місця її фактичного проживання, але будь-яких повідомлень чи документів про зупинення виплати пенсії поштою чи телефоном вона не отримувала, хоча усі її дані маються у наявній у відповідача пенсійній справі. У зв'язку з викладеним, вона була вимушена звернутися за юридичною допомогою і на письмовий адвокатський запит відповідачем 31 січня 2017 року було надано письмову відповідь, з якої вбачається, що Бахмутським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з 01 березня 2016 року виплата пенсії по пенсійній справі ОСОБА_1 призупинена до з'ясування обставин у зв'язку з перевіркою місця фактичного проживання. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною і такою, що порушує його конституційні права, у зв'язку з чим звернулася до суду з вказаною позовною заявою.

В судове засідання позивач не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. В адміністративному позові зазначила, що просить розглянути справу без її участі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи. До суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Управління, просить ухвалити рішення на розсуд суду.

За таких підстав, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін по справі та на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовну заяву ОСОБА_1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії обґрунтованою і такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З викладених письмових заперечень на адміністративний позов за вих. № 7987/09 від 16 червня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 06.11.2014 року звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м. Артемівську та Артемівському районі як особа, переміщена з тимчасово окупованої території, із заявою про запит пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області. 11.01.2015 року розпорядженням № 323489 електронна пенсійна справа позивача взята на облік. Згідно електронної пенсійної справи ОСОБА_1, пенсія в УПФУ в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області сплачена по 31.07.2014 року. Пенсія у розмірі 7677,60 грн. за період з 01.08.2014 року по 31.01.2015 року нарахована управлінням Пенсійного фонду України в м. Артемівську та Артемівському районі та виплачена позивачу у січні 2015 року через банківську установу «Укрсоцбанк». Надалі пенсія виплачувалася щомісячно. Пенсія виплачена по 29.02.2016 року. Виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій, регулюються постановою КМУ № 595 від 07 листопада 2014 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей», Постановою КМУ № 509 від 01 жовтня 2014 року «Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ», постановою КМУ № 365 від 08 червня 2016 року «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою КМУ № 136 від 18 лютого 2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…» та деякими іншими. Враховуючи вищевказані постанови, виплата пенсії позивачу з березня 2016 року була призупинена. З заявою про поновлення виплати пенсії позивач не звертався. Позивачем не вжито заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат, у зв'язку з чим він не зміг отримати пенсійні виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією України право, оскільки ним не надано суду доказів того, що він позбавлений права та можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення в порядку, передбаченому, зокрема, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», тобто не встановлено порушення його прав. Таким чином, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України, права позивача порушені не були, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває на обліку в Бахмутському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла до управління з управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області 02.12.2014 р. та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з 01.03.2016 р. виплата пенсії по пенсійній справі ОСОБА_1 призупинена до з'ясування обставин у зв'язку з перевіркою місця фактичного проживання, що підтверджується листом Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 31.01.2017 р. за № 1254/02 (а.с. 7).

З копії довідки від 18.05.2015 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що з 18.05.2015 р. фактичним місцем проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є наступна адреса: АДРЕСА_3 (а.с. 10).

Сторонами не оспорювався той факт, що пенсійна справа позивача за її заявою була переведена з управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області до Управління Пенсійного фонду України в м. Артемівську та Артемівському районі, у якому була взята на облік, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, даний факт не підлягає доказуванню.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідачем у наданих суду письмових запереченнях не зазначені підстави призупинення виплати пенсії. Разом з тим, з наданих заперечень вбачається, що підставою призупинення виплати пенсії стало не підтвердження факту проживання позивача в місті Бахмут.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (із змінами від 22.03.2017 р.) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за письмовими заявами осіб з інвалідністю I групи та осіб, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, безоплатно з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб з одночасною їх фізичною ідентифікацією для отримання соціальних виплат.

Пунктом 8 «Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 визначено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 509 затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. До того ж, пунктом 2 наведеного порядку встановлена процедура отримання такої довідки, згідно з якою повнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто або через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі за текстом - уповноважені органи).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі за текстом - Тимчасовий порядок), відповідно до пункту 8 якого встановлено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Отже, з урахуванням вищенаведеного вбачається, що особа, яка не перемістилась з непідконтрольної Україні території, але бажає й надалі отримувати пенсію повинна відповідно до вищенаведених Порядків № 595 та № 637 переміститись на контрольовану українською владою територію для вирішення питання отримання соціальної виплати (пенсії), за місцем фактичного проживання звернутись до управління ПФУ (за місцем проживання) та надати заяву про переведення пенсійної справи (призначення пенсій, виплату допомоги на поховання, виплату недоотриманої пенсії), а також довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Згідно статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі недоотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як не підтвердження фактичного проживання. Відповідач не послався на Закон та його норму, що передбачає припинення виплати пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України № 136 від 18 лютого 2016 року затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Зазначеним порядком передбачено, що з метою здійснення верифікації та моніторингу на запит Мінфіну розпорядники бюджетних коштів, Національний банк, Пенсійний фонд України, фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування, підприємства, установи і організації, банки та інші фінансові установи незалежно від форми власності подають інформацію, в тому числі персональні дані, про відкриті рахунки (поточні, кредитні, депозитні тощо), операції, залишок коштів на рахунках. У разі нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, призначених на сім'ю або домогосподарство, інформація подається щодо кожного члена сім'ї або домогосподарства.

Верифікація та моніторинг державних виплат здійснюються структурним підрозділом Мінфіну.

У разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Посилання відповідача на зазначений Порядок, об'єктивно нічим не обґрунтовані та не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для припинення виплат позивачу пенсії з наведених підстав, оскільки відсутня рекомендація Мінфіну щодо зупинення або припинення таких виплат позивачу. За таких обставин посилання відповідача на зазначену Постанову КМУ не обґрунтовані та не можуть прийматись до уваги.

Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідачем не вказано будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як не підтвердження фактичного проживання.

Згідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14 та в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Це свідчить про те, що п. 2 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме № 509 від 01 жовтня 2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 637 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 595 від 07 листопада 2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

Постанова, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового соціального страхування», та на яку посилається відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії позивачу, не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії.

У пункті 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати (пункт 10 Порядку).

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було пов'язано з не підтвердженням фактичного місця проживання позивача, як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення АТО.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу № 4 «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

В 2017 році Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

Частиною 2 статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З адміністративного позову та доданих до нього документів вбачається, що про порушення свого права на пенсійне забезпечення позивач дізналася саме у грудні 2016 року, коли нею при перевірці банківського рахунку, на який вона отримує пенсію, було виявлено відсутність грошових коштів, а з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 03 травня 2017 року, тобто в межах передбаченого Законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Щодо вимог про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (із змінами від 06.12.2016 р.), пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу на наявність рішення Конституційного суду України від 9 липня 1998 року N 12-рп/98, який надав офіційне тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, за яким сфера застосування контрактної форми трудового договору визначається законодавством. При цьому суд вважає доречним застосувати висновки по цьому рішенню, оскільки структура формулювання норми з застосуванням терміну законодавство у статті 21 Кодексу законів про працю України та у ст. 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» є тотожною.

Так, Конституційний суд в своєму рішенні прийшов до висновку, що термін "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Тобто, суд приходить до висновку, що у ст. 47 Закону № 1058-IV терміном «законодавство» охоплюються, у тому числі, постанови Кабінету Міністрів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (із змінами від 22.03.2017 р.), виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"; призначені починаючи з 1 травня 2016 р. внутрішньо переміщеним особам соціальні виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, виплачуються через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"; починаючи з 1 липня 2016 р. виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

За таких обставин, суд вважає, що порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам через установи «Ощадбанку» визначений відповідно до законодавства.

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, суд приходить до висновку, що припинення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому бездіяльність Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо призупинення виплати ОСОБА_1 пенсії слід визнати протиправною та зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01 березня 2016 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» (із змінами від 06.12.2016 р.), від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України.

Враховуючи вищезазначене, суд не стягує з відповідача судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4-6, 8, 10-11, 94, 158-163, 167, 184-186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсії з 01 березня 2016 року.

Зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату належної ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, пенсії з 01 березня 2016 року.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Артемівський міськрайонний суд Донецької області до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.В. Любчик