У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
08.06.06 Справа №17/287
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді Коробка Н.Д. , Юхименко О.В. , Яценко О.М.
при секретарі: Шерник О.В.
За участю представників сторін
позивача: Долганова О.В., довіреність № 2 від 11.01.2006р.,
Копил Л.М., довіреність № 173 від 22.03.2006р.,
відповідача: Іванищева Р.Д, довіреність № 1 від 20.03.2006 р.,
Крилова О.В, довіреність № 2 від 20.03.2006 р.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Апеляційного суду Запорізької області, м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2006р. у справі № 17/287
За позовом: Запорізького центру перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, м. Запоріжжя
До відповідача: Апеляційного суду Запорізької області, м. Запоріжжя
про стягнення суми
встановив,
Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2006р. у справі № 17/287 (суддя Шевченко Т.М.) позовні вимоги Запорізького центру перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, м. Запоріжжя задоволені частково. Суд стягнув з відповідача - Апеляційного суду Запорізької області, м. Запоріжжя на користь позивача - Запорізького центру перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, м. Запоріжжя 40749 грн.54 коп. основного боргу, 407 грн.49 коп. держмита, 19 грн. 08 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Cудом першої інстанції встановлено, що в порушенні умов договору № 007/7 від 01.02.2001 р. відповідач за надані позивачем комунальні та експлуатаційні послуги розрахувався частково, внаслідок чого за період з листопаду 2002 року по серпень 2005 року за ним виникла заборгованість, яка станом на 01.01.2006 р. становить 40749 грн.54 коп. Посилаючись на положення ст.ст. 525,526 ЦК України, п. п. 1, 2. ст. 193 ГК України суд визнав законним та обґрунтованим вимоги позивача лише частково, в сумі 40749 грн. 54 коп.
В решті позову відмовлено, оскільки сума заборгованості не підтверджена матеріалами справи.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Апеляційний суд Запорізької області, м. Запоріжжя – відповідач у справі, звернувся з апеляційною скаргою. Заявник вважає оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав:
1) судом допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про власність» державна установа (організація) відповідає за своїми зобов’язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів, відповідальність за її зобов’язаннями несе власник. Позивач же не заявляв до власника вимог, незважаючи на те, що у відповіді на претензію позивача, було зазначено про відсутність кошторисних призначень. Крім того, частина 3 ст.21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» надає орендареві право за певних умов вимагати зменшення орендної плати. Суд же не звернув увагу на те, що апеляційний суд Запорізької області є юридичною особою, що фінансується за рахунок Державного бюджету, а тому вина суду в несплаті певних грошових сум відсутня. Установа не може відповідати за зобов’язаннями, неможливість виконання яких виникла за обставин, що не залежать від нього, як від державної бюджетної установи;
2) недоведеність обставин, що мають істотне значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими. Зокрема заявник вважає, що частина нарахованих позивачем до сплати сум і включених у позовні вимоги взагалі вимагається позивачем безпідставно. Так, відповідно до наданих розрахунків сум експлуатаційних витрат та витрат на утримання будинку, включені витрати за інформаційне обслуговування та витрати на обслуговування та експлуатацію, а починаючи з 2004р. у розрахунок включалися витрати на ремонт будівлі, які складали щомісячно 0,95грн. за 1кв.м. Заявник стверджує, що представленні до стягнення суми не підтверджені документально. Також відповідач зауважує на безпідставності нарахування позивачем сум ПДВ і включення його до суми позову, оскільки умовами договору №007/7 сторонами погоджувалась вартість витрат без нарахування суми ПДВ.
За вказаних обставин, заявник просить рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2006р. по справі №17/287 скасувати, в задоволенні позовних вимог Запорізького центру перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, м. Запоріжжя відмовити.
Апеляційна скарга Апеляційного суду Запорізької області, м. Запоріжжя прийнята до провадження та призначена до розгляду на 23.03.2006 року.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду №747 від 22.03.2006 року справа №17/287 передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Коробка Н.Д. (доповідач), судді: Кагітіна Л.П., Юхименко О.В.
Заявник в судовому засіданні підтримав вимоги, з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач у відзиві та його представники в судовому засіданні проти доводів заявника заперечили з наступних підстав: договір про відшкодування витрат №007/7 від 01.02.2001р . був укладений саме між позивачем та Апеляційним судом Запорізької області, а тому останній прийняв на себе зобов’язання за угодою, а не Мінюст та/або Державна судова адміністрація. Тому позов до Апеляційного суду Запорізької області пред’явлений як до основного боржника за укладеним договором. В свою чергу ч.2 ст.612, 625 ЦК України передбачає обов’язок боржника виконати прострочене зобов’язання незалежно від наявності вини боржника у такому простроченні.
Твердження відповідача у справі про отримання розрахунку суми позову лише під час розгляду справи спростовують та вважають таким, що не відповідає дійсності. Зокрема зазначають, що до подання позову до суду у заявника не виникало жодних претензій саме по сумі витрат, крім того відповідачу неодноразово надавалися акти звірки взаєморозрахунків які залишалися не підписаними.
За вказаних обставин, позивач просить апеляційну скаргу Апеляційного суду Запорізької області, м. Запоріжжя залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області – без змін.
На підтвердження викладених заперечень позивачем подано до суду пакет документів щодо підтвердження факту виконаних робіт, додаткові розрахунки тощо.
В зв’язку з необхідністю витребування від сторін додаткових письмових пояснень та доказів розгляд скарги відкладався до 27.04.2006 року, в засіданні суду оголошувалася перерва до 08.06.2006 року, склад колегії змінювався.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2006 р. справа № 17/287 передана для розгляду колегії суддів у складі: Коробка Н.Д., суддів – Юхименко О.В., Яценко О.М.
В зв’язку зі зміною колегії розгляд скарги розпочався з початку.
Заявник вимоги, викладені в апеляційній скарзі доповнив наступним:
- Рішенням господарського суду м. Київа від 19.04.2005 р. по справі № 5/6 зобов’язано Запорізьку обласну державну адміністрацію на виконання Положення про порядок передачі судам службових приміщень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.1996 р. № 197, вчинити дії щодо передачі на баланс Апеляційному суду Запорізької області м. Запоріжжя приміщення по проспекту Леніна,162 у місті Запоріжжі.
Назване рішення суду набрало законної сили, але до цього часу не виконане.
Таким чином, на думку заявника позивач незаконно утримує на своєму балансі спірне приміщення і вимагає за нього витрати на утримання будинку та прибудинкової території.
На підставі вищезазначеного просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2006 року у справі №17/287, в позові Запорізького центру перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, м. Запоріжжя відмовити.
Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Власником адміністративного будинку, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 162, який займає відповідач, є територіальна громада сіл, селищ, міст Запорізької області. Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” правомочності територіальних громад, як суб’єктів права власності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами цієї власності здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування, щодо приміщення по пр. Леніна № 162 в м. Запоріжжі це Запорізька обласна рада.
Відповідно до п. 7.5 статуту позивача, затвердженого Розпорядженням Голови обласної державної адміністрації № 108 від 26.03.2002р, майно центра, в тому числі і будівля за адресою м. Запоріжжя, пр. Леніна,162 закріплено за ним на праві оперативного управління., що підтверджено Рішенням Запорізької обласної ради „Про уточнений перелік об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області„ від 23.04.2002р. № 12; від 19.10.2003р. № 20, від 19.03.2004р. № 14, від21.12.2005р.№ 30.
Рішенням Запорізької обласної ради № 31 від 23.12.2005 р. позивачу надано право укладати договори з питань тимчасового платного користування та обслуговування зазначеного нерухомого майна з дозволу обласної ради.
01.02.2001р. між сторонами по справі укладено договір оренди нерухомого майна № 007 та договір № 007/7 на відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат, дію яких було продовжено на 2002-2005 роки.
Згідно п.2.2.3 договору № 007/7 відповідач повинен щомісячно сплачувати витрати і надані комунальні послуги.
Розмір підлягаючих сплаті витрат узгоджено сторонами в додатку №1 за договором № 007/7.
Як видно з наданого позивачем проекту акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2006р. (лист справи № 137) заборгованість відповідача за наймане приміщення з врахуванням всіх перерахованих в 2005 році коштів за період з 2002р. по квітень 2005р. відсутня.
Рішенням господарського суду міста Київа від 19.04.2005 р. у справі № 5/6 зобов’язано Запорізьку обласну державну адміністрацію вчинити дії щодо передачі на баланс Апеляційного суду Запорізької області приміщення по пр. Леніна, 162 у місті Запоріжжі.
Рішення суду набрало законної сили, але не виконано до цього часу.
Колегія Запорізького апеляційного господарського суду вважає необхідним на підставі п. 1, 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України вийти за межі позовних вимог і визнати недійсним договір № 007/7 від 01.02.01р. з 29.05.2005р. оскільки він суперечить вступившому в законну силу рішенню господарського суду м. Київа від 19.04.2005р. у справі № 5/6, так як відшкодовувати витрати на утримання будинку та прибудинкової території, що повинно знаходитись на його балансі відповідач не повинен.
Відповідно до пункту 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту вчинення.
Недійсний право чин, згідно ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків.
Оскільки, договір № 007/7 про відшкодування витрат на утримання будинку, при будинкової території слід визнати недійсним з 29.04.2005р. (ст. 223 ЦПК України), то і зобов’язаннь за ним з 30.04.2005р. у відповідача не виникло.
В позові слід відмовити.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись п.1,2 ст.83, ст. 101, п.2 ст.103, п.1 ст.104 ГПК України, апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Визнати недійсним договір № 007/7 від 01.02.2001р. з 29.04.2005р.
Апеляційну скаргу Апеляційного суду Запорізької області, м. Запоріжжя задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.06 р. по справі № 17/287 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Запорізького центру перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій (69107, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 162, код ЄДРПОУ 19279973) на користь Апеляційного суду Запорізької області (69000, м. Запоріжжя, пр.Леніна, 162, код ЄДРПОУ 02891457) 203,75грн. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
Видачу наказу доручити господарському суду Запорізької області.
Постанова оформлена відповідно до вимог ст.84 ГПК України 15.06.2006р.
Головуючий суддя Коробка Н.Д.
судді Коробка Н.Д.
Юхименко О.В. Яценко О.М.