Справа № 569/5414/15-ц

Номер провадження 2/570/84/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_1 представників сторін - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ПАТ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором кредиту,

за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ "ВіЕс Банк" про визнання припиненими правовідношення за договором поруки, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 24 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Фольксбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір КF 52472 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого позивач надав ОСОБА_4 кредит в розмірі 70 000,00 (сімдесят тисяч) доларів США строком на 25 років, з кінцевим строком погашення не пізніше 23.09.2033 року під 12,5 % річних з базовою ставкою. Позивачем умови кредитного договору виконані, та надано кредит на суму та на умовах, визначених кредитним договором, що підтверджується розпорядженням по договору № КF 52472 від 24.09.2008 р. та заявою на видачу готівки № 1725_9 від 24.09.2008 року. Але боржник неналежним чином виконує покладені на нього зобов’язання з повернення кредитних коштів. В результаті цього утворилася заборгованість в розмірі 33 487 (тридцять три тисячі чотириста вісімдесят сім доларів) 27 центів США, еквівалент в гривні станом на 25.03.2015 року становить 779 846,32 грн. Також в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки № КF 52472/1 від 24.09.2008 року (далі - Договір поруки), згідно з умовами якого ОСОБА_5 являється поручителем за зобов'язаннями відповідача ОСОБА_4 та відповідає солідарно в повному обсязі за зобов'язаннями боржника за кредитним договором. 23 лютого 2015 року позивачем було надіслано ОСОБА_5 повідомлення-вимогу (вих. № 09-4/3322) щодо належного виконання зобов'язань. Однак, ОСОБА_5, як поручитель за Договором поруки, свої зобов'язання з виконання зобов'язань згідно Договору поруки та Кредитного договору на дату подання позову не виконала. За наведеного просить суд постановити рішення, яким стягнути з відповідачів на користь позивача, солідарно, наявну заборгованість; та стягнути судові витрати.

ОСОБА_5 подала суду зустрічний позов. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 24 вересня 2008 р. між нею - ОСОБА_5 (надалі по тексту зустрічного позову - Позивач) та Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» (надалі - Відповідач) був укладений договір поруки (надалі - Договір поруки), відповідно до умов якого Позивач поручився за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором № KF 52472 від 24 вересня 2008 р. (надалі - Кредитний договір). У відповідності до п. 1.2 Договору поруки Позивач поручився за належне виконання ОСОБА_4 зобов'язання за Кредитним договором, а саме: погашення основної суми кредиту в сумі 70 000 дол США та відсотків за користування кредитом із розрахунку 12,5% річних. Відповідно до п.4.2 Договору поруки від 24 вересня 2008 року порука припиняється у наступних випадках :

- з припиненням основного зобов'язання, а також у разі зміни зазначеного зобов’зання без згоди Поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

- якщо після настання строку виконання зобов'язання Кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване Боржником або Поручителем;

- у разі переведення боргу на іншу особу, якщо Поручитель не поручився за нового боржника;

- якщо Кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред'явить вимоги до Поручителя.

Боржник за Кредитним договором - ОСОБА_4 припинив виконання основного зобов'язання по кредитному договору в липні 2014 року, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданої відповідачем до справи. Позивач по первісному позову ПАТ «ВіЕс Банк» звернувся до суду про стягнення боргу з поручителя за кредитним договором 06.06.2015 року, з пропуском шестимісячного строку, визначеного договором поруки. В узагальнених висновках Верховного Суду України (припинення поруки та кредиту) викладена правова позиція, в якій зазначено, що відповідно до ч.1 ст. 251 та ч.1 ст. 252 ЦК України строком є певний період в часі, за спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має неминуче настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки. За таких обставин, порука на підставі ч.4 ст. 559 УК України припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного кредитного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. В постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 зазначено, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч.1 ст. 559 ЦК України на припинення кредитного зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п.1 ч. 2 ст 16 ЦК України виходячи із загальних засад цивільного занодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін. Відповідно до змісту ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін «порука», застосований законодавцем у ч 1 ст.559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки. Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення. За наведеного вважає, що такі правовідносини припинилися, а тому просить суд визнати припиненими правовідносини за договором поруки.

В послідуючому позивачка ОСОБА_5 подала доповнення до позову. Зазначає, що Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 21 січня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-190цс14, предметом якої був спір про визнання поруки припиненою. Суд зробив правовий висновок про те, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання і був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати. З огляду на характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК словосполученн «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки розуміється як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладання договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Цей правовий висновок зроблений Верховним Судом України за результатами розгляду справи № 6-53цс14, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова від 17 вересня 2014 року). Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення. Враховуючи вищенаведене просить суд визнати припиненим правовідношення за договором поруки від 24 вересня 2008 р., що був укладений між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банком». Судові витрати за подачу зустрічного позову покласти на Відповідача.

Представник позивача – ПАТ «ВіЕс Банк» підтримав заявлений ними позов та пояснив суду про обставини, що описані вище. Додав, що 10 вересня 2014 р. позичальником - ОСОБА_4 - було сплачено через касу банку 385,00 доларів США на транзитний рахунок для погашення заборгованості за кредитним договором. Зазначені кошти були зараховані наступним чином: 184,92 доларів США - на погашення частини нарахованих відсотків, платіж по яких мав бути здійснений 01.06.2014 р.; 172,21 доларів США - на погашення частини нарахованих відсотків, платіж по яких мав бути здійснений 01.07.2014 р.; решту суми - 27,87 доларів США - на погашення нарахованої пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором. Окрім цього, 30 вересня 2014 р. позичальником - ОСОБА_4 - було сплачено через касу банку 200,00 доларів США на транзитний рахунок для погашення заборгованості за кредитним договором. Зазначені кошти були зараховані наступним чином: 152,31 доларів США - на погашення частини нарахованих відсотків, платіж по яких мав бути здійснений 01.07.2014 р.; 36,72 доларів США - на погашення частини нарахованих відсотків, платіж по яких мав бути здійснений 01.08.2014 р.; решту суми - 10,97 доларів США - на погашення нарахованої пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором. Зазначені платежі за відсотками зазначені у розрахунку заборгованості у таблиці №2 Розрахунку заборгованості на стор. 5, рядки 1-4.

Надав суду заперечення щодо зустрічного позову ОСОБА_5 Зазначає, що у доповненнях до зустрічного позову позивач посилається на ч.4 ст. 559 ЦК України як на підставу припинення поруки. Вважає, що таке доповнення до зустрічного позову не підлягає до задоволення, виходячи із наступного. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Вважає, що така позиція не зовсім узгоджується з діючим Цивільним кодексом України. У Цивільному кодексі України використовуються терміни "позов" і "вимога" у різних нормах, тому однозначно не можна говорити про те, що це синоніми. Термін "вимога" вживається у більш широкому розумінні, ніж позов, оскільки вимога - це не завжди позов, але позов - це завжди вимога. Порівнюючи частину четверту статті 559 ЦК України із частиною першою статті 555 ЦК України стає очевидним, що законодавець допускає як звернення з вимогою до поручителя, так і пред'явлення позову до нього. Статтею 555 ЦК України встановлюються різні права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги або позову. Пред'явлення вимоги, яка передбачена частиною четвертою статті 559 ЦК України, слід відрізняти від вимоги, що визначається як "позов". З огляду на це пред'явлення вимоги, яка передбачена частиною четвертою статті 559 ЦК України, слід відрізняти від вимоги, яка називається «позов». Іншими словами, поручитель має отримати, а відповідно основний боржник зобов'язаний пред'явити вимогу до поручителя, а вже після цього вирішувати питання щодо судового вирішення цього спору, оскільки сам факт отримання такої вимоги поручителем свідчитиме про те, що він повідомлений, і якщо він не буде добровільно виконувати свій обов'язок, це свідчитиме про порушення ним свого обов'язку. У статті 555 ЦК України зазначено, що у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Отже, законодавець чітко зазначає, що "вимога" має одну правову природу, і якщо вимога заявляється, то особа має здійснити такі дії, а якщо позов - то існує інша правова природа, тоді має заявитися клопотання, оскільки позов вирішується в суді. Вважає, що в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України йдеться пре вимогу до поручителя безпосередньо. Цивільний кодекс України не передбачає скороченого строку позовної давності для пред'явлення вимог до поручителя у разі невиконання кредитного зобов'язання боржником, якщо у договорі поруки не встановлено строк його дії. При цьому у разі звернення кредитора до поручителя з простою письмовою вимогою протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання і за наявності доказів її пред'явлення кредитор може звернутись із позовом до поручителя в межах загальної позовної давності, що встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України) від дня закінчення строку виконання основного зобов'язання, оскільки в такому разі порука не є припиненою. Ураховуючи зазначене не можна погодитися з мотивами, викладеними у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України. Вважають мотиви, які викладені в постанові щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, є помилковими. Окрім того додають та просять суд врахувати ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі №344/9595/15-ц від 23.11.2016 р. щодо аналогічної справи в частині визнання правовідношення за договором поруки. А тому у задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_5 в жодне судове засідання не з’явилася.

Представнк відповідачки за первісним позовом ОСОБА_5 – ОСОБА_3 позов банку не визнала з мотивів, викладених у зустрічному позові. В останнє судове засідання не з’явилася, подавши заяву про відкладення розгляду справи з огляду на зайнятість в іншому процесі. До цього також не з'явилася в судове засідання та просила про відкладення справи.

Відповідач ОСОБА_4 позов банку не визнав. Не згідний з наданим банком розрахунком заборгованості. Вважає заявлений ОСОБА_5 позов обгрунтованим та просить його задоволити. Також просив суд про оголошення переви з метою участі у справі представника – ОСОБА_3, оскільки він не розуміє про що йде мова.

Хоча в ході розгляду справи він пояснив, що йому все зрозуміло, але він не згідний з доводами представника банку про те, що немає підстав для задоволення зустрічного позову. Також висловлював свої міркування щодо заявленого банком позову, виходячи з яких не можна зробити висновок про те, що відповідач ОСОБА_4 є людиною неосвідченою, не поміркованою чи такою, яка об'єктивно не може сприймати чіткі і зрозумілі речі, а тому самостійно не може приймати участь у суді при розгляді справи. Зважаючи на це суд вважає, що продовження розгляду справи за відсутності ОСОБА_3 не порушило прав ОСОБА_4, який в судовому засіданні проявив неабиякі здібності у розумінні правовідносин, що розглядалися.

При прийнятті рішення щодо продовження розгляду справи суд також зважає на наступне.

З представником відповідачів за первісним позовом узгоджувалися всі дати судових засідань. Однак переважна кількість призначених судових засідань не відбувалася через заяви представника сторін, оскільки вона не мала можливості з’явитися в судове засідання через поважні причини. Така ж ситуація повторилася вчергове щодо даного судового засідання.

Представник позивача за первісним позовом наполягає на завершенні розгляду справи оскільки вважає, що поведінка представника відповідачів є несумлінною, спрямована на затягування розгляду справи, оскільки постійні судові процеси тривають з 2015 року.

Систематичне подання суду заяв про відкладення розгляду справи, а так само систематична неявка в судові засідання явно спрямована на затягування процесу, що призводить до порушення майнових прав позивача за первісним позовом.

Судом приймається до уваги, що за положеннями частини 3 статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Зважаючи на таку поведінку представника відповідачів за первісним позовом а також приймаючи до уваги те, що вона надавала суду пояснення з приводу як первісного, так і зустрічного позову; в матеріалах справи наявний зустрічний позов з доповненнями, в яких викладена правова позиція ОСОБА_5; також зважаючи на те, що при розгляді справи у відповідача ОСОБА_4 не виникало труднощів щодо розуміння обставин справи і, як вже зазначалося, в судовому засіданні проявив неабиякі здібності у розумінні правовідносин, що розглядалися, суд дійшов висновку, що розгляд справи можливо завершити без оголошення перерви з визначенням наступної дати розгляду справи.

Тому суд вважає за можливе застосувати положення ЦПК України щодо можливості розгляду справи без участі сторони, яка не з’явилася. Суд вважає, що по справі є можливість ухвалити судове рішення на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов ПАТ «ВіЕс Банк» підлягає до задоволення; зустрічний позов ОСОБА_5 не підлягає до задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, 24 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Фольксбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір КF 52472 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого позивач надав ОСОБА_4 кредит в розмірі 70 000,00 (сімдесят тисяч) доларів США строком на 25 років, з кінцевим строком погашення не пізніше 23.09.2033 року під 12,5 % річних з базовою ставкою.

Позивачем умови кредитного договору виконані та надано кредит на суму та на умовах, визначених кредитним договором, що підтверджується розпорядженням за договором № КF 52472 від 24.09.2008 року; та заявою на видачу готівки № 1725_9 від 24.09.2008 року.

Але боржник неналежним чином виконує покладені на нього зобов’язання з повернення кредитних коштів. В результаті таких дій боржника утворилася заборгованість.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Окрім цього, згідно з ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору, а відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу, Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, при цьому розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Статтею 536 Цивільного кодексу передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, при цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором.

Відповідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до умов Кредитного договору, а саме р. 5, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині за умови настання будь-якої з наступних обставин:

- прострочення Позичальником сплати частини Кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за кредитом, забезпеченим іпотекою, та за кредитом, наданим на придбання житла, щонайменше на три календарні місяці;

- сума простроченої заборгованості за кредитним Договором перевищує розмір кредиту більш як на десять процентів;

- несплати Позичальником більше однієї частини кредиту згідно графіку, яка перевищує п'ять процентів розміру Кредиту.

Також згідно п. 5.3.1 Кредитного договору банк має право у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником зобов'язань за кредитним договором списати з рахунків Позичальника суми боргу на підставі наказу на примусову сплату боргового зобов'язання, звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором від поручителя (гаранта).

23.02.2015 року ОСОБА_4 було надіслано повідомлення-вимогу (вих. № 09-4/3318) з вимогою усунути неналежне виконання зобов'язань, та вимогою про дострокове виконання зобов'язань по Кредитному договору, однак вона залишилась без належного виконання в частині дострокового погашення зобов’язань.

За кредитом існує заборгованість в розмірі 33 487,27 доларів США, еквівалент в гривні станом на 25.03.2015 становить 779 846,32 гривень, з яких:

- 30 371,56 доларів США - основного боргу;

- 2 840,70 доларів США - нараховані та не сплачені відсотки за користування кредитними коштами;

- 275,01 доларів США - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Також в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки № KF 52472/1 від 24.09.2008 року (далі - Договір поруки), згідно з умовами якого ОСОБА_5 являється поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_4, та відповідає солідарно в повному обсязі за зобов'язаннями Боржника за кредитним договором.

Згідно ч.2 ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків та інших витрат.

Межі відповідальності поручителя передбачені також і в п. 1.2. укладеного з ОСОБА_5 Договору поруки.

23 лютого 2015 року Позивачем було надіслано ОСОБА_5 повідомлення-вимогу (вих. № 09-4/3322). Однак відповідачка ОСОБА_5, як поручитель за Договором поруки, свої зобов'язання з виконання зобов'язань згідно Договору поруки та Кредитного договору на дату подання позову не виконала.

Відповідно до вимог ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі. Що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором.

За наведеного суд вважає, що заявлений позов ПАТ «ВіЕс Банк» підлягає до задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_5 не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Суд не погоджується з доводами, викладеними у зустрічній позовній заяві ОСОБА_5 щодо припинення зобов’язання за договором поруки.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено, зокрема, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Умова договору про дію поруки до повного виконання забезпеченого зобов'язання не може розглядатися як установлення строку дії поруки. У цьому випадку відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу.

Також аналогічний висновок викладено і в листі Верховного суду України від 01.02.2015 р., яким проаналізовано застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання, зокрема в розділі 5.

До матеріалів позовної заяви додано копії листів-вимог від 29.07.2014 року – а це фактично документи, які підтверджують надіслання вимоги позичальнику та поручителю, в яких наголошено на невиконанні зобов'язань за договором кредиту та викладено вимогу з виконання зобов'язання в повному розмірі.

Згідно відмітки на списку рекомендовоних листів, поданих Головпоштамту від 30.07.2014 року, дані листи надіслано Укрпоштою 03.08.2014 року.

Тобто вимогу було пред'явлено банком в межах строку, визначеному чинним законодавством.

10 вересня 2014 р. позичальником - ОСОБА_4 - було сплачено через касу банку 385,00 доларів США на транзитний рахунок для погашення заборгованості за кредитним договором.

Зазначені кошти були зараховані наступним чином:

- 184,92 доларів США - на погашення частини нарахованих відсотків, платіж по яких мав бути здійснений 01.06.2014 р.;

- 172,21 доларів США - на погашення частини нарахованих відсотків, платіж по яких мав бути здійснений 01.07.2014 р.;

- решту суми - 27,87 доларів США - на погашення нарахованої пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором.

Окрім цього, 30 вересня 2014 р. позичальником - ОСОБА_4 - було сплачено через касу банку 200,00 доларів США на транзитний рахунок для погашення заборгованості за кредитним договором.

Зазначені кошти були зараховані наступним чином:

- 152,31 доларів США - на погашення частини нарахованих відсотків, платіж по яких мав бути здійснений 01.07.2014 р.;

- 36,72 доларів США - на погашення частини нарахованих відсотків, платіж по яких мав бути здійснений 01.08.2014 р.;

- решту суми - 10,97 доларів США - на погашення нарахованої пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором.

Зазначені платежі за відсотками зазначені у розрахунку заборгованості.

Порівнюючи частину четверту статті 559 ЦК України із частиною першою статті 555 ЦК України є очевидним, що законодавець допускає як звернення з вимогою до поручителя, так і пред'явлення позову до нього.

Статтею 555 ЦК України встановлюються різні права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги або позову. Пред'явлення вимоги, яка передбачена частиною четвертою статті 559 ЦК України, слід відрізняти від вимоги, що визначається як "позов".

Отже, у Цивільному кодексі України використовуються терміни "позов" і "вимога" у різних нормах, а тому не можна говорити про те, що це є синоніми.

Пред'явлення вимоги, яка передбачена частиною четвертою статті 559 ЦК України, слід відрізняти від вимоги, що визначається як "позов". З огляду на це пред'явлення вимоги, яка передбачена частиною четвертою статті 559 ЦК України, слід відрізняти від вимоги, яка називається «позов». Іншими словами поручитель має отримати вимогу, відповідно: основний боржник зобов'язаний пред'явити вимогу до поручителя, а вже після цього вирішувати питання щодо судового вирішення цього спору, оскільки сам факт отримання такої вимоги поручителем свідчитиме про те, що він є повідомленим, і якщо він не буде добровільно виконувати свій обов'язок, то це свідчитиме про порушення ним свого обов'язку, і даватиме підставу для пред’явлення позову.

У статті 555 ЦК України зазначено, що у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

За наведеного немає підстав для визнання припиненим договору поруки. Адже після отримання відповідачами за первісним позовом вимог банку про погашення заборгованості відповідач ОСОБА_4 вчинив дії з погашення такої.

І вже після знову утвореної заборгованості банк повторно надіслав свою вимогу про погашення заборгованості.

З часу надсилання такої вимоги і до часу звернення до суду термін шість місяців не минув.

Відповідач ОСОБА_4 вважає, що банком невірно визначена сума наявної заборгованості.

Проте він не надав суду власний розрахунок на спростування розрахунку, що був наданий банком. Окрім того, наданий банком розрахунок є досить детальним та відображає всі проведені платежі.

Отже, позов ПАТ «ВіЕс Банк» підлягає до задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_5 не підлягає до задоволення як безпідставно заявлений.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ПАТ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором кредиту - задоволити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_1), солідарно, на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (код ЄДРПОУ 19358632, вул. Грабовського, 11, м. Львів, 79000; рахунок № 32002100500 в ЛТУ НБУ м. Львова, МФО 355213) заборгованість за кредитним договором № KF 52472 від 24.09.2008 року станом на 24.03.2015 року: 30 371, 56 доларів США – основний борг, 2840, 70 доларів США – заборгованість за відсотками, 275,01 доларів США – заборгованість за пенею, а всього 33 487, 27 доларів США, що станом на 24.03.2015 року за офіційним курсом НБУ (2328,7844 грн./1 долар США) складає 779 846 (сімсот сімдесят дев’ять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 35 коп.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» 1887 грн. 90 коп. – судові витрати (сплата судового збору).

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» 1887 грн. 90 коп. – судові витрати (сплата судового збору).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ "ВіЕс Банк" про визнання припиненими правовідношення за договором поруки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Красовський О.О.