У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
13.06.06 Справа №12/495-7/47/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді Коробка Н.Д. , Шевченко Т. М. , Юхименко О.В.
при секретарі: Шерник О.В.
За участю:
представника позивача: Колодка В.Д., довіреність №71/1 від 03.01.2006р.
представника відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми «Ольжик», м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2006 року у справі №12/495-7/47/06
про стягнення суми
встановив,
Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.02.2006 року у справі №12/495-7/47/06 (суддя Кутищева Н.С.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адат», м. Запоріжжя задоволені частково. З відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 100 000грн. основного боргу, 7254,10грн. пені, 15536,98грн. суми інфляції, 8916,06грн. 3% річних, 1317,07грн. державного мита, 116,15грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції посилаючись на статті 161, 162, 178, 179, 214 ЦК УРСР, ст. 625, ЦК України визнав доведеним факт наявності боргу за відповідачем за одержані товари за договором купівлі-продажу №03/04 від 05.04.2000р. в період з квітня 2000р. по липень 2001.
Не погоджуючись з винесеним судовим актом, Приватна виробничо-комерційна фірма «Ольжик», м. Запоріжжя звернулась із апеляційною скаргою. Зазначає, що господарським судом неправомірно відхилено клопотання відповідача про проведення судової почеркознавчої експертизи підписів, що зроблені нібито його представником у товарних накладних, які містяться у матеріалах справи, та які на думку відповідача, є неналежним доказом факту отримання товару відповідачем. В зв’язку з цим, на думку заявника, судом порушено вимоги статті 34 ГПК України, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, судом першої інстанції не виконані вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2005р. по справі №12/495, чим порушено вимоги статті 11112 ГПК України, зокрема невирішеним лишилося питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності. На думку відповідача, строк позовної давності позивачем пропущено, що відповідно до ст. 80 ЦК УРСР (1963р.) є підставою для відмови у позові.
За вказаних обставин, просить рішення господарського суду Запорізької області скасувати, позовні вимоги залишити без задоволення.
Апеляційна скарга Приватної виробничо-комерційної фірми «Ольжик», м. Запоріжжя
була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 27.04.2006 року.
В судовому засіданні двічі оголошувалася перерва, до 08.06.2006р. та 13.06.2006р. – для оголошення постанови в повному обсязі.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду №1669 від 07.06.2006 року справа передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Коробка Н.Д. (доповідач), суддів: Шевченко Т.М., Юхименко О.В.
Позивач апеляційну скаргу оспорив, у своїх запереченнях вказує на те, що в проведенні почеркознавчої експертизи у суду не було необхідності, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів підтверджуючих факт отримання відповідачем товарів, зокрема довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Строк позовної давності, як вказує позивач, ним не пропущено, так як право на позов у нього виникло з 01.10.2001р., відповідно до п.5.1 договору №03/04 від 05.04.2000р., позов заявлено в межах строку позовної давності - 23.09.2001р.
Враховуючи викладене, просить апеляційний господарський суд залишити скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач в судових засіданнях наполягав на вимогах, викладених в апеляційній скарзі.
Представник позивача підтримував свої заперечення.
За клопотанням представників розгляд скарги фіксувався за допомогою програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду».
В судове засідання 13.06.2006р. представник відповідача (заявника) не з’явився, тому за згодою позивача колегія суддів оголосила лише вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів не знаходить підстав для зміни чи скасування судового акту, виходячи з наступного.
Відповідно до укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу від 05.04.2000р. №03/04 продавець – ТОВ «Адат» зобов’язався поставити та передати у власність ПВКФ «Ольжик» (покупець) товари, а останній прийняти та оплатити вартість за ціною, вказаної у специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.
Згідно п.5.1 договору строк оплати товару – 01.10.2001р.
За накладними:
- №22 від 18.04.2000р. на суму 6036грн.;
- №23 від 18.04.2000р. на суму 19283,40грн.;
- №32/1 від 22.05.2000р. на суму 4854,24грн.;
- №45 від 19.07.2000р. на суму 2340грн.;
- №51 від 10.08.2000р. на суму 3840грн.;
- №36 від 30.03.2001р. на суму 7017грн.;
- №63 від 08.06.2001р. на суму 7224грн.;
- №73 від 08.06.2001р. на суму 22740грн.;
- №82 від 16.07.2001р. на суму 26665,36грн.,
позивач передав відповідачу товар на загальну суму, узгоджену договором – 100 000грн.
Факт отримання товару відповідачем посвідчується названими накладними та довіреностями, підписаними керівником відповідача та скріпленими печаткою підприємства.
Заперечення відповідача про те, що за спірними накладними товар ним не одержувався, а підпис особи одержавшої товар підроблено, спростовуються довіреностями на одержання товару, де зазначено найменування та кількість товару, які повністю відповідають накладним на цей товар.
Крім того, вимога суду щодо надання Журналу реєстрації виданих в 2000р. та 2001р. довіреностей з відображенням відміток про одержання цінностей за ними або про повернення невикористаних довіреностей відповідачем не виконана. В засіданні суду він пояснив, що Журнал реєстрації довіреностей не зберігся, оскільки строк зберігання встановлений в 3 роки.
Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо господарських та відповідно цивільних відносин, які виникли до набрання ними чинності, положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності. Враховуючи викладене, до прав і обов’язків сторін у справі слід застосовувати положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, що набули чинності з 01.01.2004р.
Згідно статті 193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом не допускається (ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 ЦК України).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог в заперечень.
Враховуючи викладене, судова колегія відхиляє клопотання відповідача щодо призначення судової почеркознавчої експертизи.
Отже, обов’язок доведення факту не одержання товару та відсутності заборгованості на пред’явлену суму основного боргу покладається саме на відповідача. А оскільки відповідач такі докази не надав, то апеляційна інстанція вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення 100 000грн. та правомірно задоволені судом першої інстанції.
Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності не знайшов свого підтвердження, оскільки право на позов згідно п.5.1 договору у позивача виникло з 02.10.2001р., а позов пред’явлено 23.09.2004р.
Відповідно до п.8.1 договору, у випадку несвоєчасних розрахунків за одержану продукцію, покупець має сплатити продавцю пеню у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.
Згідно із позовною заявою, позивач розрахував суму пені за період з 01.10.2001р. по 21.09.2004р.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, а згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень ГК України встановлено, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України застосовуються спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом.
Статтею 72 ЦК УРСР (в ред. 1963р.) для стягнення пені передбачені скорочені строки давності в шість місяців, але пеня носила тривалий характер. Таким чином, судом першої інстанції правомірно стягнено пеню за шість місяців, що передують зверненню позивача з позовною заявою до господарського суду і вона становить 7254,10грн. В решті заявленої до стягнення пені суд вірно визначився і відмовив в позові.
Відповідно до ст. 625 ЦК України (ст. 214 ЦК УРСР) боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв’язку із цим, грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних.
За період з 02.10.2001р. по 01.08.2004р. сума інфляції складає 15536,98грн., а 3% річних за період заявлений позивачем з 02.10.2001р. по 21.09.2004р. складає 8916,06грн.
Враховуючи викладене та з огляду на обставини справи рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, є законним та обґрунтованим. Підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на заявника.
На підставі викладеного, керуючись ст.101, п.1ст.103 ГПК України, апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми «Ольжик», м. Запоріжжя
залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2006р. у справі №12/495-7/47/06 залишити без змін.
Постанова оформлена відповідно до ст.84 ГПК України 13.06.2006р.
Головуючий суддя Коробка Н.Д.
судді Коробка Н.Д.
Шевченко Т. М. Юхименко О.В.