Справа № 591/2161/16-ц

Провадження № 2/591/128/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року

Зарічний районний суд м. Суми

у складі : головуючого – судді Прокудіної Н.Г.

при секретарі – Козлова К.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»  до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором N б/н від 21.02.2011 року, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту 300 грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складають договір. Позивач свої зобов’язання за договором виконав та надав відповідачці кредит. Пунктом 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг, передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов’язань більше ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % суми позову. Відповідач свої зобов’язання не виконав, внаслідок чого станом на 29.02. 2016 року має заборгованість в розмірі 14630,62 грн., з яких: 4753,83 грн. заборгованість за кредитом, 8103,90 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 650,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 600,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500, 00 грн. – штраф (фіксована частина), 672,89 грн. – штраф (процентна складова). Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором N б/н від 21 лютого 2011 року в розмірі 14630,62 грн. та судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених в ньому, просив їх задовольнити. При цьому відмічав, що відповідач отримав платіжні картки по даному договору та користувався коштами, кошти не повернув, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідач, раніше опитаний заперечував щодо задоволення позову, мотивуючи тим, що відповідно до заяви від 21.11.2011 року отримав кредитну картку «Універсальна». Крім того зазначив, що 19 серпня 2014 року невідома особа шахрайським шляхом заволоділа коштами в сумі 3530,00 грн., які зняті з картки “ПриватБанк” N 4149437822300958, що належить відповідачу. Відомості про злочин внесені до ЄРДР 27 серпня 2014 року. Також зазначив, що, невідомою особою з карткового рахунку за допомогою авторизації з фінансового номеру телефону в період часу з 11 год 44 хв. до 11 год. 52 хв. 19 серпня 2014 року здійснено 8 платежів через платіжну систему на суму 3530,00 грн. відповідно. Після того, як йому стало зрозуміло про викрадення коштів, звернувся до ПАТ КБ “Приватбанк” на гарячу лінію “3700” із заявою , а також в правоохоронні органи. За таких обставин, вважає, що позов задоволенню не підлягає та просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

Суд, заслухав учасників процесу, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами ґрунтуються на вимогах норм ЦК України щодо зобов’язань та їх виконання.

Відповідно до ст. ст. 1054,1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У судовому засіданні встановлено, що 21 лютого 2011 року ОСОБА_1, підписавши заяву, погодився з тим, що ця Заява разом із Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

За вказаним договором, як вказує позивач, позичальнику встановлювався кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Як вбачається з виписки по рахунку відповідач користувався коштами з 02 червня 2014 року з використанням платіжної картки 4149437822300958 .

Суд, звертає увагу на доводи відповідача щодо неотримання ним коштів в розмірі 3530,00 грн.

Відповідно до виписки по карті клієнта N 4149437822300958 від 18 листопада 2016 року, із зазначеної карти 19 серпня 2014 року знято грошові кошти в сумі 265,00 грн., 530,00 грн., 265 ,00 грн., 1325 , 00 грн., 397, 50 грн., 397, 50 грн., 397,50 грн. відповідно (а. с. 117). Розрахунок за товари по банківській картці ОСОБА_1 відбувався у столиці Латвійської республіки – м.Рига.

Після виявлення зняття коштів, відповідач звернувся до ПАТ КБ “Приватбанк” на гарячу лінію “3700” із заявою, що слідує з переписки між сторонами, наданих відповідачем (а.с.83-89).

27 серпня 2014 року за заявою ОСОБА_1 до ЄРДР внесено відомості про крадіжку, скоєну невідомою особою, яка 19.08.2014 року отримала доступ до банківського рахунку ОСОБА_1, з якого викрала гроші в сумі 3530 грн. (ЖЄО 22481 від 27.08.2014 року) (витяг з кримінального провадження N 12014200440004635) (а. с. 82).

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов’язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління НБ України від 05 листопада 2014 року N 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

З наведеного вбачається, що при здійсненні платіжних операцій 19 серпня 2014 року на загальну суму 3530,00 грн. відповідач ОСОБА_1 особисто не використовував електронний платіжний засіб, позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, судом встановлено, що відповідач повідомив позивачу та правоохоронним органам про вчинений злочин, а тому суд приходить до висновку, що відповідач не несе відповідальності за таку платіжну операцію здійснену за допомогою платіжної картки N 5168742350439091. Даний висновок суду відповідає Правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року (справа N 6-71цс15).

Тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 525-526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» у задоволенні позову в повному обсязі за необґрунтованістю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст виготовлено та підписано 19 червня 2017 року.

СУДДЯ Н.Г.Прокудіна